Шановний Дмитре Васильовичу!

Не бійсь нічого, доки я з тобою,

Іди і правду людям говори!

Не жди ніколи слушної пори –

Твоя мовчанка може стать ганьбою!

Перечитав Вашу останню поетичну збірку «Яса» (видавництво «Ярославів Вал»). Сподівався з радістю віншувати Вас із книгою, а довелося з гіркотою згадувати оці рядки з Ваших же ранніх хрестоматійних львівських сонетів, які повинні бути гаслом для кожного справжнього літератора.  

З подивом у книзі «Яса» побачив кілька римованих прокльонів-віршів на мою адресу… М’яко кажучи, був спантеличений цим і не знав, як навіть реагувати, враховуючи наше давнє та доволі тепле знайомство. Неадекватність і безпідставність претензій, які я знайшов на сторінках, мене, по-людськи, пекла та обурювала.

Кладу руку на серце та не маю у чому каятися, чи виправдовуватися, адже все, що Ви мені закидаєте – брехня та фальсифікація, варта за великим рахунком з’ясування в суді. Я б мабуть так і вчинив, не на мить не вагаючись, якщо б не ставився з повагою до Вашого великого таланту.

Для читачів поясню. У згаданій збірці присутній вірш «Юда», під яким автор, тобто Дмитро Павличко, подаєте ремарку та нібито цитуєте мене: «Юрій Дорошенко. Звернення до читачів у фейсбуці 11.02.2019): «Сьогодні наш славний Дмитро Васильович Павличко мені прочитав свій новий вірш, із дещо несподіваною назвою – До Петра Порошенка. Український народ і Петро Порошенко – герої, до яких апелює старий поет. Я вирішив поділитися із Вами актуальними поетичними роздумами класика.

Варто зазначити, що Петро Порошенко не перший, кого поет оспівує у своїх віршах. Раніше Павличко писав оди навіть Юлії Тимошенко…

Варто згадати і більш давні приклади хвалебних од авторства поета. Наприклад, Павличко присвячував вірші Леніну».

Далі Ви, шановний Дмитре Васильовичу, в якомусь мелодраматичному екстазі звинувачуєте мене у зраді, невдячності та всіх інших смертних гріхах. Прокльони на мою адресу рівня баби Палажки та Параски ви огранили в поетичні рядки.

Але все це марно. Для чого? Вам треба було б просто зателефонувати мені та спокійно запитати, чи був такий пост у фейсбуці, чи взагалі писав усе це я?

Якщо б поцікавилися, то б дізналися, що текст сфальшований. Отже і всі претензії, камлання не мають жодного підґрунтя.

Насправді мій пост (чи, як Ви його іменуєте «звернення») закінчується словами «роздумами класика». Далі я не знаю, хто і з якою метою підверстав під нього два абзаци про Юлію Тимошенко та Леніна. Не хочу занурюватися в цю тему, давати оцінку, а говорю про елементарний факт фальсифікації, який легко встановити.

Справа в тому, що в фейсбуці всі правки зберігаються і їх можна будь-кому перевірити. Якщо б я писав ті закиди на Вашу адресу, їх би було видно. На підтвердження подаю фотокопію мого справжнього посту. Кожен може переконатися, що тут немає нічого образливого, а навпаки присутня повага.

Хоча логічну суперечність тесту Ви могли помітити й самі, як досвідчений стиліст. Бо навіть школяреві видно, що перший абзац починається, як то кажуть, «за здравіє», а два других закінчуються «за упокій».  

Натомість, забамбулені підробленим листом, який підсунула якась гнила душа, Ви розбурхали свою поетичну фантазію та написали та присвятили мені ще один вірш «Сповідь», де виправдовуєтеся за своє життя та проклинаєте мене, ба навіть погрожуєте. Як розумію, тему злоби на мене Ви продовжили розвивати й в інших тестах цієї збірки.    

Я прекрасно розумію, що для Вас, людини поважного патріаршого віку, інтернет і соціальні мережі це така ж terra incoqnita, як для мене функціонування ядерного колайдера. Тому у жодному випадку я б не виносив цю історію на публічний розсуд, якщо б Ви не зробили її темою своєї збірки та не намагалися так примітивно та безпідставно паплюжити моє ім’я.

Зізнаюсь, хвиля обурення через незаслужену образу у мене минула. Як християнин, я вибачаю Вас. Бо знаю Ваш запальний характер, швидку Музу, яка часом хибить у політичних нетрях і породжує «оди» - хвалебні вірші присвячені таким неоднозначним постатям, як Наталя Королевська, то Інна Богословська. Про цю Вашу властивість ще писав Олесь Терентійович Гончару у своєму щоденнику.

Крім того, мені здається, що Ви самі переживаєте за все, підсвідомо відчуваєте, що щось тут не так, вболіваєте за нашу дружбу, бо присвятили мені стільки часу та тексту.    

Мені щиро жаль, що в цій Вашій збірці можна знайти не тільки козацьку «ясу» в сенсі салюту, але й ще одне тематичне значення «яси», яке дає академічний словник української мови - «поголос», «чутка». Мені здається Ви стали жертвою саме «чутки». Мені було б цікаво дізнатися, хто здійснив таку «спецоперацію», посваривши нас із Вами та спровокувавши Ваш талант бити не в той бік і не того. Думаю, що це не зайве було б і Вам з’ясувати.

Пишаюся нашим знайомством і тим, що колись в УПА Павличко був «Дорошенком».   

З незміною повагою до Вас і до Вашого заклику «іти і правду людям говорить», Юрій Дорошенко.