Re: цензії

Реформи тривають. Якісь краще, якісь гірше. Але їхня якість збільшується порівняно з попереднім періодом. П’ята колона всіляко шкодить розвитку, але країна таки розвивається, хоча і не так швидко, як хочеться.

Путін нападає, бо хоче помститися за програш у виборчій битві. Спочатку нападає не військово, намагаючись зруйнувати країну зсередини. Все це небезпечно, але ми те все бачили протягом 5 років і можемо з таким злом впоратися. Якщо Путін нападе військово, нам уже теж є, чим його зустріти.

Варіант 2.

На виборах Президента перемагає Зе. На парламентських виборах – сили без хоча б мінімальної української національної ідентифікації.

Починається період занепаду і застою, бо імперським впливам на державному рівні нікому протистояти.

Україна терпить випендрьожника десь рік і відповідає збройним повстанням.

Путін нападає військово. Вірогідність того, що Україна зможе одночасно переможно битися і з силовиками випендрьожника, і з імперським військом Путіна, існує, але вона не велика. Як наслідок – громадянська війна і захоплення України ворожими військами, як це вже було сто років тому.

Якщо ж Україна переможе, ні про яку толерантність після такої великої крові мова вже йти не може. Як наслідок – жорстка люстрація і позбавлення громадянства тих, хто тривалий час бачив Україну не державою, а територією власного потенційного комфортного перебування. Ці процеси торкнуться абсолютно всіх без винятку.

І, щиро кажучи, не можу запевнити, що особисто для мене останній варіант подій на сьогоднішньому етапі є неприйнятним. Хоча раніше було інакше.

Варіант 3.

На президентських виборах перемагає Зе, на парламентських проукраїнські сили також не отримують більшість.

Починається грабунок країни новими хазяями, які хочуть повернути собі «своє» і взяти ще більше, поки є можливість. Занепад в усіх сферах життя, але це не призводить вчасно до збройного повстання, оскільки значна частина українців все ще вірить, що ситуацію можна вирішити мирно.

Путін нападає на Україну через вже існуючі нині розгалужені мережі впливу і нічого не робить на початку військово. Можливий навіть вдаваний відступ.

За кілька років знищується спротив імперській окупаційній владі і нейтралізується значна частина людей, які на такий спротив здатні. Дехто позбавляється важелів впливу або засобів для існування, особливо небезпечні ліквідуються фізично.

Суспільство системно відволікається на приколи та абсурд, занурюється у стан уявного «вічного свята» і карнавалу. Саме існування стає абсурдним. Все, що може проявити національну свідомість, розвинути особистість та критичне мислення, нищиться в зародку.

Перші удари здійснюються по національній культурі, освіті, мові, оскільки ці сфери сьогодні мають найбільший потенціал до світоглядних перетворень у суспільстві. Знищене підмінюється стереотипним імперським шаблоном та відповідним інформаційно-культурним продуктом, масова свідомість інфікується стьобом і занурюється у нице.

Зсередини нищиться армія. Повністю. Залишається тільки її не здатна до оборони імітація. Так само імітацією замінюються всі ніші знищені сфери.

Як наслідок – держава непомітно перестає існувати.

Як ви бачите, варіанту «Путін не нападає» не існує. Конаюча імперія має розширювати свої впливи і кордони, бо інакше зникне. Це базовий закон енергетичного наповнення для всіх імперій.

Варіанту, що на виборах Президента перемагає Зе, а на парламентських – проукраїнські сили, також немає. У нас поки ще дуже слабкі національні політичні еліти, а в суспільстві забагато пристосуванців і перестраховщиків.

Отже, обираючи піж Порохом і Зе, ми насправді обираємо не якогось конкретного політика з його чеснотами і вадами. Ми обираємо – як і коли на нас нападе Путін і чи буде Україна мати шанс як держава існувати на політичній карті світу через 10 років.

Тому думайте, що ви можете зробити, щоб 21 квітня голосів за Україну було вдвічі більше за вигаданий образ, який по суті є порожнечею.

А хто обирає порожнечу – сам нею стає. Це такий прадавній закон, який для творчих людей спрацьовує майже одразу. Та й всіх інших змінює до невпізнання.

Але хто думає про такі ризики, коли хочеться сміятися і приколюватися, відчуваючи свою дрібку влади над вектором майбутнього?

Тільки за наслідки такої безвідповідальності відповідати всім нам. І відповідати, на превеликий жаль, кров’ю. А дуже цього не хочеться...

Тому, Українці! Тримаймося і діємо! Всі обговорення, сумніви і самоаналіз можуть почекати до кращих часів.

Вірю, що все буде Україна!