Re: цензії

08.10.2025|Тетяна Торак, м. Івано-Франківськ
Зазирнути в задзеркалля
06.10.2025|Ігор Зіньчук
Цікаві історії звичайних слів
28.09.2025|Петро Гармасій
Перестати боятися…
24.09.2025|Микола Дмитренко, письменник, доктор філології, професор
Прихисток душі
24.09.2025|Михайло Жайворон
Патріотизм у розстрільному списку
14.09.2025|Тетяна Колядинська, м. Дніпро
За якими правилами “грали” радянські засоби масової інформації
03.09.2025|Ольга Шаф, м. Дніпро
«Був на рідній землі…»
02.09.2025|Віктор Вербич
Книга долі Федора Литвинюка: ціна вибору
01.09.2025|Василь Пазинич, поет, фізик-математик, член НСПУ, м. Суми
Одухотворений мегавулкан мезозойської ери
25.08.2025|Ярослав Поліщук
Шалений вертеп

Авторська колонка

29.07.2014|11:02|Ірина Роік

Про виховання

Коли мені було вісім, всі бібліотекарки, що завідували книжковими полицями бібліотек поруч із моїм будинком, знали мене не лише на ім’я. Вони також розпитували, одночасно заповнюючи формуляр, як звати моїх батьків, що я люблю їсти на обід і чи люблю лікарів.

Я чесно відповідала, а деякі питання ігнорувала – навмисно задивлялася в якусь книжку і робила вигляд, що не почула.

Достатньо було, що ці жіночки знали про мої літературні смаки і щоразу, коли я приходила, урочисто вручали мені стосик казок народів світу: білоруські, польські, італійські... Я поринала в книгу, дочитуючи її до кінця майже за кілька днів, якої б товщини вона не була, будь-де: відвідуючи з мамою пари механіки в університеті, говорячи з подружкою по телефону, замість уроків і розваг, забивши на домашню роботу.

Я заглиблювалася у ці дивовижні світи, такі подібні і водночас несхожі на мій – з бабусиними розповідями, дідусевими небилицями, батьківськими спогадами. Минав час – бібліотекарки змінилися, але так само називають мене на ім’я і знають літературні вподобання, зустрічаючи мене, щоправда, не казками, а літературою дорослішою.

Казок мені вистачає і в житті. Все частіше бачу казкову дійсність, часом спотворену, мовби дивлюся в чудесне дзеркало троля. І вся ця реальність про дітей, яких заводять до лісу й полишають напризволяще, бо вони (а) – завинили чимось перед мачухою і (б) – їх немає чим прогодувати. Про правду, яка частенько сліпне і потім дивним дивом перемагає кривду. Про диявола і бідного чоловіка, якого одуром змушують віддати найдорожче, що він має. Про захисника бідних, який у кожної народності носить своє наймення, носить національний одяг і володіє автентично-справедливим характером. Тітоньки-феї, які, допомагаючи своїм родичам, лишаються без винагороди. І вистачає у тих казках і див – діти, якими ніхто не займався – виростають прекрасними і хорошими людьми.

Можливо, для епохи зародження художньої літератури як такої це було й неважливо, але опісля переворотних відкриттів педагогіки й психології утямити собі не можемо, як це не виховувати дитину – вона ж бо усе всотує. І в цьому контексті розглядаю сімейні інститути Європи, коли народжувати дітей там наважуються у тому віці, щоб не зашкодити своїй кар’єрі та інтересам. Пара вже твердо стоїть на ногах, має чим заплатити за навчання дитини, одягти її і приділити стільки часу особисто або найнявши няньку, щоби вона виросла хорошою і розумною особистістю з правильними орієнтирами. Але все відносно. Так само як відносно і в Україні.

Нещодавно я зрозуміла, як трапилося, що для великої кількості мешканців Західної України національна гідність – не пустий звук, задля струсу повітря. І справа не тільки в мові, якою вони говорять. Справа у вихованні. Точніше, у вихованні традицією.

Як дитина урбану, маю повне право стверджувати, що знала про деякі речі суто з розповідей і книжок (тих самих, узятих у бібліотеці). Я мала вишиванку, але не відчувала її краси. Я пам’ятала про дивовижні свята Купала, чула про обряди Різдва, навіть молитву досі знаю одну-єдину. Я не куштувала на смак багатьох національних страв, не слухала оповіді біля вогнища про русалок та перелесників і завжди мріяла сходити в ліс. У моєму місті архітектура, переважно, сталінської доби, велика кількість підприємств, стрімкий потік життя та інвестицій, але, попри все те, чудесні люди. І я навіть не сумніваюся, що ці люди колись їздили до бабусь у село, де виховувалися самою природою та народними мудрощами, вірять не стільки в релігію, стільки в зцілюючу і підтримуючу вищу силу. І головне, багато подорожують, особливо в межах України, маючи можливість знайомитися з тим, від чого нас, городян, було відірвано.

Надихатися усім тим, частіше вдягати спідницю замість штанів, позичаючи силу в землі, в яку вірили наші предки, і дихати повітрям – цілющим і лікувальним, будувати містки між культурами та літературами, розуміючи скільки всього нам дало місто і скільки забрало, збавивши головного – гармонії, без якої неможливо до кінця відчути все те, що змушує тебе пишатися цією прекрасною країною і мужніми людьми. І після повернення, довго не маючи змоги бути там, до чого прикипіли серцем, лишається тільки відкрити книгу, взяту в знайомих бібліотекарок, які переважно бачать далі, ніж дозволяють їхні товстезні лінзи, і виховуватися, виховуватися, виховуватися, шукаючи ідеальну формулу співжиття із цим світом.



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus

Останні події

13.10.2025|12:48
«Гетьманіана Старицького»: Унікальна виставка відкриває зв´язок між Козацькою добою та сучасною боротьбою
13.10.2025|12:40
«Крилатий Лев – 2025»: У Львові назвали найкращих авторів прозових рукописів
13.10.2025|12:35
Завершується прийом зголошень на Премію імені Юрія Шевельова-2025
13.10.2025|12:21
12 топових видавництв, десятки книжкових новинок та фігура-гігантка Лесі Українки: Україна вдруге на LIBER
11.10.2025|13:07
Засновник Ukraїner Богдан Логвиненко мобілізувався до ЗСУ: "Не бути пліч-о-пліч - емоційно складніше"
11.10.2025|13:02
Вероніка Чекалюк презентує у Відні унікальні "метафоричні карти" для спілкування за столом
09.10.2025|19:19
Ласло Краснагоркаї — Нобелівський лауреат із літератури 2025 року
07.10.2025|17:37
“Тисяча осяйних сонць”: бестселер про долі жінок в Афганістані вийшов українською
06.10.2025|15:47
«Основи» готують до друку три романи Самюеля Бекета до 120-річчя автора
06.10.2025|15:34
Стартував прийом заявок на Премію Читомо-2025 за видатні досягнення у книговиданні


Партнери