Тут, зрозуміло, необхідно зазначити, що будь-яка книга має на меті вплинути на сучасників і залишити поживу для роздумів нащадкам. Але з тією різницею, що Толстой і Чехов намагалися удосконалити етичну систему, тоді як книги, що вийшли з політичного поля, завжди мають чітку й прагматичну мету зовсім іншого спрямування. Втім, варто зробити ще одну ремарку: інколи все-таки ж таки письменники грішать політичними проектами, а політики – гуманітарними. Той же Умберто Еко не утримався від публікації суто політичної книги «Повний назад! «Гарячі» війни і популізм в ЗМІ», а політик-інтелектуал Альберт Гор – написанням серії книг про вплив глобального потепління. Є, звичайно, у цій сфері й професіонали, чиї книжки сприймаються як доведені теореми. Ті ж Самюель Хантінгтон або Збігнев Бжезінський. Але якщо зовсім вже відверто, то аргументовані тези про те, чому Україну не варто приймати в НАТО, дуже помітно вплинули на позиції європейських держав щодо України. 

Проте повернемося до початків про те, що у дивний спосіб зв´язує український книжковий світ і її політичне життя. Хай висловлене нижче розглядатиметься лише як приклад дієвості книжкової технології. Отже, починаючи з 2008 року книжковий ринок України почав наповнюватися спеціальною літературою, яка виконує дуже специфічні функції. Перед російською елітою, що реалізовує проект «Імперія» (і усвідомлює, що без України імперія неможлива), постало потрійне завдання: відвернути західний світ від України, відвернути український народ від влади і повернути ідею про повернення до міцної дружби з Росією, природно, в ролі покірної частини нової імперії. Тому і помітною стала поступальна зміна і риторики, і динаміки просування росіянами книжкових проектів в Україні. Наприклад, достатньо професійно виконане дослідження експертів на чолі із Сергієм Карагановим «Россия и мир. Новая эпоха» нав´язує ідеї досить обережно: «В случае нормализации и оптимизации экономических отношений с Россией и установления партнерских отношений с Европейским союзом Украина сохранит обнадеживающие перспективы роста. Однако если Киеву будет навязан процесс втягивания в НАТО, страну ожидает обширный социально-экономический и геополитический кризис, уничтожающий надежды на успешное развитие». І навіть відверто граючи на команду Путина, експерти дуже піклувалися про свої добрі імена, щоб не приписати декілька фраз про успіх України на євроатлантичному напрямку. Але чимдалі специфічні книжки почали все більше розширювати середовище дії та впливу, орієнтуватися на їх масове читання. Або, принаймні, знайомство. Теза експертів, згадана вище, нічим не змінилася, а лише трансформувався в уявленні. Причому, за усіма правилами чорної риторики. Як вказує один зі світових фахівців з чорної риторики Карстен Бредемайер, для дії на опонентів необхідно використовувати принцип трьохканальної аргументації, - візуальної, аудіальної і кінестетичної, близько 75 % матеріалу, що зберігається в нашому мозку, надходить саме за візуальним каналом. До цієї інформації слід додати, що, як правило, чим нижче рівень інтелекту, тим більше «працює» візуальний канал, витісняючи останні. Іншими словами, пересічна людина зазвичай більш схильна до сприйняття яскравих малюнків, ніж до логіки причинно-наслідкових зв´язків. Саме так і розвивалися політичні видання, підкинуті на український ринок. Так, в чотирьох з п´яти таких книг, що з´явилися на ринку в березні 2009 року, є колоритні описи битв російських військ з українськими, що якраз акцентує увагу на візуальний канал читача. Це робота з українською  масовою аудиторією.       

На завершення декілька слів про саму технологію. Сама по собі книга може і не читатися. Але, використана як інформаційний привід, при правильному розподілі ресурсів, вона починає «працювати». Матеріали про книгу, як правило, проходять декілька взаємозв´язаних кіл впливу на масову аудиторію. Перше коло – «онлайнове», тобто, публікації, що з´явилися негайно після презентацій etc. Наступне коло стосується щоденних газет з невеликими інформативними публікаціями, до 3 – 4 тис. знаків. Ще одне коло – щотижневі і щомісячні аналітичні публікації у відповідних газетах і журналах. Нарешті, публікації в спеціалізованих виданнях і згадування ключових тез, обговорення під час роботи круглих столів і міжнародних конференцій. Зрозуміло, ці кола впливу спрямовані на абсолютно різні типи аудиторії, що майже не перетинаються. Авторитетні дослідження з медіапсихології, зокрема, Петера Вінтерхоффа-Шпрука, стверджують, що за умов активного обговорення проблеми до трьох четвертих учасників користуються саме вторинною, коротшою, більш «упакованою» інформацією, де достатньо посилань на ключової тези і їх аргументації. Таким чином, коли ми говоримо про російські книги на українському ринку, ми можемо констатувати: вони є частиною продуманої, ретельно вивіреної в часі і просторі, підривної інформаційної війни.

Але, звісно, мова не про це. А про те, якими різними бувають інколи сучасні книги. І як багато завдань вони деколи вирішують…