Але до подальших роздумів, оприлюднених в даній колонці, мене спонукала не стільки сама проблема відсутності місця для книг, як власне спроба її розв’язати.

Віддавати книжки до бібліотек, за пропозицією шанованої колумністки, мені не випадає, бо йдеться переважно про наукову літературу, що складає «пам’ять» на штучних носіях, доступ до якої втрачати не хочеться. Отже було вирішено йти більш традиційним шляхом остаточного заповнення простору квартири книжковими шафами і полицями. І тут сталося непередбачуване. Виявилося, що сучасний споживчий стандарт такого різновиду меблів, здається, просто не знає. Дивани, столи, крісла, секретери – на ринку меблів пропонується все, що завгодно, крім книжкових шаф. Якоюсь мірою їх замінюють офісні стелажі, але, по-перше, вони відкриті, а отже не призначені для тривалого зберігання книг у житлових приміщеннях. А по-друге, вони розраховані на А4 формат документів, що робить їх страшенно непрактичними.

І тут я згадав квартири моїх знайомих, серед яких переважають люди з вищою гуманітарною освітою. Стоп! Книжкових шаф, як і їхнього традиційного вмісту в більшості цих помешкань я пригадати не зміг. Проста дедукція привела мене до наступного відкриття: книжки сучасній людині, зокрема, мешканцеві мегаполісу просто не потрібні. Ринок як найбільш об’єктивний суддя цю тенденцію давно вловив і зреагував адекватно.

Коли ж перестали бути потрібними книжкові шафи? Пригадуються радянські часи «макулатурного» книжкового дефіциту. Тоді прості громадяни розмітали стотисячні тиражі класики не примусу, і не тому, що мали зайві гроші. У них була потреба читати. Книжка відкривала людині новий світ, в якому життя було багатшим і змістовнішим, ніж у дійсності. Сьогодні змінилася не лише книжка, змінився, у першу чергу, її потенційний читач. Він у масі своїй втратив код доступу до культурних світів авторів «високої» літератури. Більше того, він втратив потребу в подібного роду віртуальностях, оскільки на зміну їм прийшли інші віртуальності, що мають на порядок простіший доступ і на порядок сильнішу стимулюючу дію. Ну, це приблизно як пропонувати похмільному бомжеві вдовольнитися марочним сухим вином.

Усі чи майже всі інформаційно-розважальні потреби сучасному рецепієнту замінює телевізор, DVD-програвач, радіо, Інтернет та інші електронні пристрої. Книжка залишається забаганкою ностальгуючих інтелігентів, або ж потребою фахових інтелектуалів. Звідси випливає невтішна теза про те, що нинішні (докризові) тиражі українських книг – 2-5 тис. примірників є цілком достатніми з огляду на склад їхньої потенційної аудиторії. І ця тенденція в ближчій перспективі навряд чи зміниться, хіба що від книги як носія інформації вузькі цільові групи відмовляться взагалі – на користь електронних носіїв та мережевих ресурсів. Принаймні, в умовах кризи цей вихід виглядає цілком логічним.

Як оцінювати цей несподіваний кінець «галактики Гуттенберга»?

Люди, які сьогодні формують громадську і фахову думку в сфері книговидання (Олександра Коваль, Олександр Афонін та ін.) вважають нинішню ситуацію гуманітарною катастрофою і в той чи інший спосіб намагаються організувати рух спротиву. Є й урядові акти, спрямовані на популяризацію української книги, є приватні ініціативи і зразки відповідної соціальної реклами. Але дієвість цих заходів поки що вельми сумнівна.

Власне, втрата звички читати книги не є виключно українською, вона є світовою проблемою. Провідні і просто поважаючі себе держави проводять масштабні інформаційні кампанії з метою повернення інтересу до книги, вкладають гроші, стимулюють видавця.

Видавці й автори протидіють небезпечній тенденції у власний спосіб – вони уподібнюються до своїх більш успішних конкурентів – кіно, естради, телебачення, Інтернету. Книжка в багатьох випадках стає додатком до фільму, серіалу, розкрученої мас-медійної персони. Така книжка здобуває позірну популярність, вона стає навіть вигідним вкладенням грошей. Але вона ніколи вже не виконуватиме функцію збереження інформації і тим більше – функцію передачі культурного коду від покоління до покоління. Книжка стає предметом одноразового використання. Автор стає шоуменом.

Ви ще досі не в гламурі? Вам ще досі не по пріколу? Тоді ми йдемо до вас! Хоча навіщо…