Видавничі новинки

Економіка: як вона працює (і не працює) у словах та малюнках
Книги | Буквоїд
В Україні вперше видано роман сучасного ліванського письменника у перекладі з арабської мови
Книги | Буквоїд
Кетрін Беннер. “Дім на краю ночі”
Книги | Буквоїд
Побачила світ історія української розвідки прадавніх часів
Книги | Буквоїд
Евґенія Йорданова. «Таємниця. 33 історії про любов»
Проза | Буквоїд
Побачила світ збірка оповідань «Львів. Шоколад. Кам’яниці»
Проза | Буквоїд
Перше дитяче видання про коронавірус – психологічна підтримка для українських малюків
Дитяча книга | Буквоїд
Побачили світ історичні есе "Карпатська Україна" Романа Офіцинського
«Пригоди динозавриків» від Еліни Заржицької
Дитяча книга | Буквоїд
Олександр Дан. "Інсомвіта, або Життя та сновидіння Роберта Бланша"
Книги | Буквоїд
Головна\Re:цензії\Що читати?

Re:цензії

15.12.2019|21:59|Любов Сердунич, член НСПУ

Авангардні кроки Миколи Савчука в “Огневергах арканів родинних”

Отримала чудовий дарунок особисто від автора, Миколи Савчука – його восьму поетичну збірку “Огневерги арканів родинних”.

Не про кожну збірку хотілось би висловитись, а на цю -- не можу не відгукнутись. Знаю, що вже були відгуки про “Огневерги” і, звісно, ще будуть. Хтось зверне увагу на майстерність автора, художню довершеність його творів, хтось – на новизну, хтось – на тяжіння до витоків нації, рідного світогляду. А мені хочеться звернути увагу читачів і критиків на мовну версифікаційність поезії М. Савчука, вправність автора у творенні Слова і творенні Словом. І все це йде з поверхні Слова у його потаємні, незвідані, загадкові глибини. 

         Танець-аркан не випадковий на обкладинці. У ньому – первісний азарт, самобутній, оригінальний вияв вдачі авторових краян: горян-буковинців. Це водночас і заклик до єднання українців у спільному, дружньому родинному, родовому й національному колі. Те, чого нам бракує завше, особливо – зараз. Те, чого так палко прагне поет-грамадянин, Микола Савчук.

       Поезія М. Савчука – це не одні легенькі ліричні описи природи або заримована проза. Її так просто, за день чи два, не прочитаєш. А втім, такої, одноденної, я й не шукаю. Тому поринула з головою у цю поетичну глибінь! Тим паче, що й сама віршую, тож мені поезія Савчука – особливо близька!

У збірці  -- поезія  в кожному рядку! Вона – наче грона вересневого винограду: налита сонцем алегорії й теплом метафоричности та образности. Ряснить збірка цілими пластами буковинської, подільської (й взагалі української мітології). Вони – мало не в кожному вірші! Це – сотні (якщо не тисячі) емоцій, співставлень, образів, осмислень Його Величности Слова.

А секрет у тому, що в системі організації поетичної віршованої мови автор рясно застосовує мовні засоби: звукопис, алітерацію, асонанси (с. 13, 28, 29, 36, 48, 74, 75, 86, 88, 95, 105…). Його поезії властивий швидкий, динамічний плин духовних асоціацій – і ці поетичні нюанси органічні, майже невловимі із-за високої громадянської напруги патріотич них роздумів автора:

 

Думка настирна, чіпка, наче лижниця,/ Та, що в трьох сальтах кружля на фристайлі:

Що по мені тут колись та залишиться?/ Тайна бездонна, велика невтайна.

Думка кружля, та не знає приземлення / (Їй лиш злетіть дай з крутого трампліна!):

Боже, коли українське населення / Стане єдиним, устане з коліна?!  

                                                                                  (“Є Україна! І нею залишиться”)

 

Ще промовистий приклад – новаторський вірш “Тарасозалежність”:

 

Я – Ліно-колінопоклонник,/ Я – часо-Тарасо-залежний –

Обліктився на підвіконник / У роздумах серцебентежних.

 

           Доречна і яскрава  строфа (із поезії ”Тече з черешень чемрна рудь”) про нашу багатостраждальну, багатовекторну долю-недолю, яка в своїх крутих витках-повторах є часто немилосердною до нас:

 

Тече з черешень чермна рудь / У час осінніх листотеч.

…Хто там сховав кривавий меч?../ Дивись, пильнуй та не забудь!

…Чи в Каффу бранок знов везуть?/ Рятуй їх, доле, не туреч!..

 

Схоже, рясні версифікаційні художні засоби – справжнє багатство поета, його яскрава мистецька візитівка. Не обтяжуватиму цитатами (хоча хочеться), позаяк це будуть розлогі цитати і їх буде надто багато, лише спроваджу на сторінки: 110, 111, 115, 122, 128, 151, 163, 169… Втім, щоб читач зрозумів, про що йдеться, наведу лише декілька з багатьох (у віршах вони зажирнені): “Жура журкоче журавлем В краї жаркі та журавлині”; “Знову озоном сосни наозонений»; «Такажагуча та мажорна Ця ружажитолюба – жорна!”; “Дзеркало зиркало зором моїм”... Любить автор каламбурити, про що красномовно свідчать вірші “Циклічний каламбур”, “Подільські рудки”, “Вертеп слів”.  

              Ось іронічні, грайливі рядки із вірша “Циклічний каламбур”:

 

Люди, що спішать до осені, /Набур-набур-набурмосені.

Ярими та ледь озимими/ Легко входимо у зими ми.

О веснімчимо причесані –/ Як овес, овес-овеснені.

Влітку сонцем (мчать!) запарені/Одинокі і попарені.     

 

Чого вартий лишень один вірш: “Переберія, або Вертеп слів”, де все у ньому (й у збірці) – “то темипро тотеми темні– про знаки родові тотемні”… 

Процитую ще кілька напрочуд вдалих каламбурів із “Переберії слів”:

Лиш про сорокув полі говорили – /І  просо рокуцього не вродило.

 А батько знав про те та бачив,/ Що син тихцем уже табачив!

 Ти полем йшов – лиш просо бачив?/ Тоді той день ти прособачив!

 

       Микола Савчук – вправний віршобудівельник: рядками він “зводить” цілі будівлі: просторові форми для глибоких філософських роздумів( “Українське розп’яття”):

 

Невже

така

приреченість

довічна:

Мовчати,

виглядати, бідувати

Вкраїні на хресті географічнім

Знедо-

леній,

розтер-

заній,

 розп’ятій?

 

            Поет-Лікар лікує і поза кабінетом: лікує словом і жартом. Втім, у виданні багато творів – і про лікарський фах, свій, рідний. І це – зрозуміло: Справжній Лікар-Поет лікує не лише медикаментами. А в Лікаря-Поета – вдале поєднання місії Зцілителя людських душ! Особливо – Словом…

       Автор  оригінально і гідно бачить свою творчу роль в літературі. До прикладу рядки із поезії “Графи поетичного графства”:

 

Я – лицар слів. Я – слова раб. Я – графомен./ Словесний меч підняв супроти світу злого!

Збуди мене вночі, спитай мене удень – / Скажу: я слова раб ,я є людина слова!

 

 А вірш ”Свіжа рима – сторінки царівна” – це взагалі порадник (без повчань) для поетів-початківців, та й, гадаю, для кожного версифікатора-віршаря різного рівня і калібру:

 

Не сприйму блуд прийменників-клинців /У рядках, як лжесвідків підпірки.

Не люблю мудрування безликі /Та мілке  сухозлоття говірки!

Не сприйму бідноту лексиконну/ І моралі засмажених етик;

Як вважа себе бардом в законі /Недолугий зазнайко-поетик.

 

      Заворожують звернення автора до нашої давнини, згадуючи Аратту, Артанію, Рода, Дану, Лелю, Полеля, Світовида (с. 19, 20, 40, 152…), до справжніх національних героїв, наприклад, Аттили. Про нас, давніх і сьогоденних, невмирущих, про українську минув-шину (с. 130, 133...). Отже, читайте “поетичний конспект” нашої історії – полум’яні стро- фи із “Скіфських тотемів”:

 

Росиночки ранні, Досвітні, прозорі –/ Ми  протословяни, Що з передісторій. 

Одвічні, стодухі. На зоряній гілці / Дажбожі онуки. Пеласги-трипільці.

Будь, Ладо, Зорею, І ми будем доти./ Ми – гіпербореї В очах Геродота.

Стрибожі онуки З сузір’я Перуна. /Ми – діти розлуки: Незгасні та юні.

Ми – сильні й безсилі. Ми – бідні й багаті./ На скіфських могилах Нема зіккуратів.

То дань Вавилону, То сходи до Бога. /У світі бездоннім Ми – діти   Стрибога.

Вогонь із водою Навік поженили./ І сумішшю тою Наповнили жили!

На святі Купала Палили красуню –/ Богам догоджали. І страшно, і сумно…

На коней сідали В годину сувору./ І персів прогнали За скелі Босфору!

І скальпи знімали Не з трупа – з  живого! /Ми  добрі й безжальні. Ми – діти  Стрибога.

Ми – вани, ми – анти . Ми – діти  природи./ Ми – вічні  атланти Слов’янського роду!

 

        Звертається автор і до сучасних тем: революція, московинсько – українська війна (“Захиснику Вітчизни”, “Послання  Меркель”, “Іпостасі хижака”)…Вселенськими масштабами зобразив поет захисника Вітчизни в однойменному вірші:

 

Як  “гради” б’ють і чути регіт куль,/ А у димах вкраїнські рідні висі,

Вхопися хоч за Грінвіч, хоч за нуль,/ Хоча б за спомин!!. Встань і ухопися

За мамину проболену печаль…/ А ще скажу – сказати це не зайве:

Тримайся за сріблясту вертикаль / Тоне-сень-кого мі-сяч-но-го сяй-ва!!

 

Схоже, будь-яку сферу життя автор уміло поєднує з поезією. Свідчення цьому – вірші “Таємниця Гіпотенузи”, “Тригонометрія кохання”, “Артеріальний кошик”, “Кардіогра(ма) Хмельницького”. Ось кілька “штришків” із “Тригонометрії кохання”:

 

В хаосі кипучім, в одвічному русі/ Єдина миттєвість відведена,

Щоб Катетустрілася Гіпотенуза /П’янка, молода, рівнобедрена.

 Здавалось: ходили і знались як друзі /Дві скромні, безмовні невинності...

...Відношення Катета йГіпотенузи / Дійшли до народження Синуса

 

          …Отака вона тригонометрія нашого життя з її класичними любовними трикутниками, гіпотенузами, катетами, синусами та мелодрамами, чи не так? І тепер скажіть, що в тригонометрії відсутня поезія!

Звісно, кожен вірш – це славень мові. Однак є й окремі, присвячені їй. А втім, славень їй, рідній мові, автор виспівує кожним твором, де стільки рідних слів: напівзабутих, і живих, і новостворених ним щойно!    Це рядки з вірша “Маю мову”:

 

Лине мова Різдвяним вітанням,/ Благовістом, Великоднем вранці!

...Це за неї батька у кайданах/ Гнали у румунську сигуранцу...

Вічне слово у душі по вінця Плачем /дримби й дідових цимбалів!

 ...На Олену Пчілку за слова вкраїнські/  “Кандали” імперські напинали...

 Бризни водограєм в мовнім раї,/ Слово Котляревського-Енея!

 Маю мову я, якою розмовляю, / І якою думаю про неї!

 

Легко створити людину, будинок, важче – створити слово. А у збірці їх, автор- ських, Савчуківських, неологізмів – безліч! Зокрема, на с. 16, чи 46, 66, 74, 86, 89, 96, 135, 138, 151…Ось вони(і це лише маленька частинка!): ”заукраїнь”, “забуковинь”, “перевес- ниться”, “перекотидоля”, “байданія”, “відкопитило козацтво”, “Ліно-коліно-поклонник”, “часо-Тарасо-залежний”, “неперемудровані”, “віршотравень”, “робінзонив”, “зчерв’якувався”, “кардіогра(ма)”, “дощевірші”, “розтижнення”, “подвижки”, “непо- вернулість”… Приємна поетична свіжість!..

Крізь усю книгу пульсує образ ріднокраю та знедоленого українського народу. Доладним прикладом є “Ода ратаям” – стозболена присвята “орачам-оріям, заїждженим їздовим колгоспногопекла 50-60рр. минулого століття” :

 

     Орли орали оріяну висі.  На скиби вітру – неба переліг.

     Під веснуванням світу я спинився,  Дививсь на те видіння скільки зміг!

     Крильми орли орали неба прозір –  Їх борозни світліли вдалині.

     А полем ратаї ходили босі,  Щоб перелоги піднімалися земні.

     Ті орії заїжджені до краю,  Пекельники, колгоспні їздові,

      Брели полями аж до брами раю –  Приймуть їх там за муки трудові!

      Обдурені, облаяні, обдерті,  М’язисті, довгов’язі, молоді –

      Вони вергали свіжі брили вперто,  Аж коні вигиналися руді!

 

…А ще – розмаїття жанрів: вірш класичний, вірш оригінальний, ода, феєрія, калам- бур, балада, телебалада і, звісно ж, паліндроми. Вірю, що цю чесноту нашої мови – паліндроми – поет розвиватиме з притаманною йому творчою наснагою.

Миколу Савчука цілком треба віднести до поетів-авангардистів. Його авангардизм – це впевнена, талановита гра образами, значеннями, звуками. Але його “гра” – не задля гри! Це його серйозний вклад в розвиток нашої рідної української мови.    

Його поезія спонукає мислити, шукати, пізнавати…

Є у віршах  рядки, які дещо важко читаються, одначе скільки в тих рядках поезії й новизни! Місцями є помилки граматичні, але без них не видано ще жодної книги… 

Читаю вже прочитану збірку – й зринає відчуття непрочитаности: наче не читала, читаю – мовби вперше. Що то – поезія! Слушно зауважував колись письменник Василь Остапов(ич) (світлої пам’яти!): “Поезія – це коли хочеться читати і вдруге, і втретє”. Поезія Миколи Савчука – саме така, та ще й просвітницька. І майже кожен вірш – не без гумору!

Пірнула у поетичне плетиво – наче в море. Читаю – і бачу, що дочитую, що скоро цей словесний рай закінчиться. І я… розтягую задоволення: стримую себе, вертаюся до вже прочитаного, зупиняюся, щоб залишити на завтра! Як тут не сказати вже класичне: “Поезія – це завжди неповторність”.. Поезія – це коли хочеться повторити читання.

То ж якщо, шановні читачі, хочете наснажитися справжньою поезією, побувати в її лабіринтах, – візьміть до рук збірку Миколи Савчука “Огневерги арканів родинних” і пориньте у її безмежну глибину. 

Браво, авторе!



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга
Книги від Bookzone

Коментарі  

comments powered by Disqus

- фільми в кінотеатрах України

Партнери