Нова книга поета Миколи Істина увібрала в себе і гостру подієвість сучасної української історії, і тонке нюансоване переживання автора про те, що має відбутися у нашому завтра. На митця, в якого вірші як «формули вільнолюбивої етики і безпосереднього сприйняття Бога» (с. 6) жодним чином «не тиснуть стіни країни» (с. 4) і він легко визирає у «безліч світоглядних вікон» (с. 4). Віра в те, що майбутнє літератури творять нові поети – «талановиті конструктори слова,і, як успішні сміливці літературної обнови,реалізують формулу людського некст-поступу в кодах ідей Всесвітнього тексту» (с. 6) рухає ніби планетою цією книгою дуже яскравих, неординарно скомпонованих некстмодерністичних поезій.                                                             

В Миколи Істина своє розуміння сенсу творчості, своя глибина єднання з образом України у власних текстах. Іноді для нього написати вірш – це вилізти на найвищий дах міста, щоби обняти поглядом філософа все і всіх навколо. Іноді – розмова зі самим Сковородою про зміну буденного світогляду, відверті самозізнання про своє народження (як, до прикладу, у вірші «Автобіографічне» (с. 22) чи спроба намалювати свою «мрію про велику літературу» (с. 27).            

М. Істин пише дуже щиро про нас з вами як (спів)учасників теперішнього, як (спів)засновників майбутнього. Він радить своїм читачам прозирати у «Вікна в інше» (с. 25), не забуваючи постмайданівське і паралельноатовське, що крізь ці вікна-двері-стелі рине до нас всередину.                   

А своїх сучасників-поетів благально просить тримати серця відкритими – «не замуровуйте, а давайте літературі дихати»!