Re: цензії

18.12.2024|Тетяна Торак, м. Івано-Франківськ
Нотатки мемуарного жанру
17.12.2024|Оксана Тебешевська, заслужений учитель України, письменниця
Володимир Качкан: «З того слова насію довічних пісень…»
14.12.2024|Валентина Семеняк, письменниця
Ключ до послань
10.12.2024|Ігор Зіньчук
Свобода не має ціни
01.12.2024|Ігор Зіньчук
Томас Манн „Будденброки” – роман–сага про занепад однієї родини
20.11.2024|Михайло Жайворон
Слова, яких вимагав світ
19.11.2024|Тетяна Дігай, Тернопіль
Поети завжди матимуть багато роботи
19.11.2024|Олександра Малаш, кандидатка філологічних наук, письменниця, перекладачка, книжкова оглядачка
Часом те, що неправильно — найкращий вибір
18.11.2024|Віктор Вербич
Подзвін у сьогодення: художній екскурс у чотирнадцяте століття
17.11.2024|Василь Пазинич, фізик-математик, член НСПУ, м. Суми
Діалоги про історію України, написану в драматичних поемах, к нотатках на полях
Головна\Re:цензії\Що читати?

Re:цензії

01.08.2016|23:46|Василь Кузан

Королівна Таня

У видавництві "Український пріоритет" побачила світ книга Тані П"янкової "Кролівна" (Кролівна. Іронічна повість / К.: Український пріоритет, 2016. - 192 с.)

Сказати, що книга цікава - нічого не сказати. Захоплює читача з першої сторінки і веде непередбачуваними поворотами сюжету до кульмінації, яку неможливо вгадати. Читається легко, дивує багатством мови, викликає сльози, сміх, сміх крізь сльзи, сльози крізь сміх та змушує замислитися, зупинившись у вирі подій і шаленстві часу.

Якщо коротко розповісти сюжет, то можна привернути увагу читачів прекрасної половини людства історією про світле і чисте  кохання молодої жінки і любов до алклгольних напоїв головного героя. Не можна сказати, що він не любить і своєї половинки, але горілка часто забирає його з родини надовго. І тоді до нього приходить дивна істота, з якою він розмовляє, прислухається до її думки, радиться з нею, виконує її забаганки. Наступає повна гармонія, майже ідилія. Аж поки бажання Кролівни - саме вона приходить до головного героя - не стають такими, виконати які неможливо. І тоді... Але чи варто розповідати?

Читачів чоловічої статі приваблює зовсім інше. Психологізм книги настільки глибокий, що інколи здається, що текст книги просто переписаний із монітора нашої підсвідомості. А підсвідомість найбільш доступна після того, як ми дозволяємо собі трохи випити. Отож, Таня П"янкова ніби переселилася у наше єство, ніби стала на якийсь час чоловіком, ніби вселилася в нас білою гарячкою, ніби змусила подивитися на себе не так збоку, як ізсередини. Ми жахаємося себе і не можемо повірити, що це ми. Дзеркало раптом стає кривим, а наше відображення - схожим на когось іншого, чужого і далекого.

Іронія і тонке почуття гумору, драматизм ситуацій, простота викладу і майстерність автора тримають читача у напрузі до останньої сторінки. Але і після її перегортання читача не відпускає відчуття присутності у житті чогось дивного і нереального, чогось такого, чого ніхто крім тебе не бачить. Але це щось існує реально. Воно змушує тебе думати про важливе, переоцінювати життя, усміхатися самому до себе, прокидатися опівночі і вмиватися холодною водою, щоб переконатися, що все добре і з тобою у сні не говорив ніхто. Чи говорив?



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери