Re: цензії

- Останнім часом, як і більшість українців, читаю переважно новини. Втім, у мене і поза тим доволі специфічне коло читання. Як перекладач, я намагаюся багато читати англійською, щоб тримати себе в формі (та й тому, що величезна кількість книжок не перекладається і ніколи не перекладеться, ніде правди діти). Також я навчаюся на психоаналітика, тож, зрозуміло, читаю багато фахової літератури в цій галузі. З іншого боку, завдяки роботі над таким проектом, як галерея-книгарня «Чорна ящірка», яку ми відкрили з друзями в Дніпропетровську ще два роки тому, мушу бути в курсі новинок українського книжкового ринку. А голова-то одна. Остання книжка, яку прочитала (ось буквально вчора закінчила) — новий роман Ніла Геймана «The Ocean at the End of the Lane» («Океан в кінці дороги»). Поки його не існує ні в українському, ні в російському, здається, перекладах. Цей роман став Книгою Року 2013 у Великій Британії, і це дійсно чудова книга про дитинство — не те радісне і безтурботне, яке ми потім вибріхуємо собі, подорослішавши, а справжнє, коли тебе ніхто не чує, коли в твої страхи не вірять, коли ти відгороджений від світу дорослих невидимою скляною стіною. З українських книжок остання прочитана — збірка оповідань Руслана Горового «Гагарін і Барселона». Це несподівано міцна збірка, з добре виписаними життєвими історіями, то смішними, то сумними, то трохи наївними, але неодмінно надійно зробленими. А мені саме цього часто не вистачає в сучасній українській літературі.

- Як обираєте книжки для читання?

- Або довіряюся пораді друзів, з якими в мене співпадають смаки та інтереси, або помічаю завдяки рецензії. Я читаю багато рецензій, оглядів, просто читацьких блогів. Навіть коли вибираю розважальну книжку (я дуже люблю фантастику, містику, гарний горор), то перегортаю гори відгуків, перш ніж зупинитися на чомусь конкретному.

- Що можете порадити для читання іншим?

- Із останніх українських текстів мені найбільше прийшовся до душі роман Каті Бабкіної «Соня». Хоч він і отримав змішану критику, лаяли його і за наївність, і за нарцисизм, і за що тільки ще, але, як на мене, це блискучий текст, художньо досконалий, а всі вищеназвані «недоліки» — лише поколіннєві риси, влучно вловлені авторкою. Також сподобався дуже роман Юрія Макарова «За чверть десята» — зовсім інший текст, написаний з іншої вікової перспективи, але так само цільний, смачний, несподіваний. Іще залишив слід роман Оксани Форостини «Duty Free» — зовсім інша спроба осмислити дев’яності, ніж в міфопоетично-хуліганських романах Сергія Жадана, наприклад. Щось із зарубіжної літератури радити важко, бо більшість українських читачів, на превеликий жаль, не читають в оригіналі, а перекладають у нас мало і не завжди добре. Втім, бачу, що в цьому році нарешті вийшов російською роман «Кімната» Емми Донох’ю («Комната», Эмма Донохью, «Центрполиграф», 2013), який дуже вразив мене свого часу. В центрі роману — маленький хлопчик, який ніколи не бачив світу за межами своєї кімнати, адже його мама — полонянка маніяка, який викрав її багато років тому і тримає в схованці. В такому-от описі сюжет може звучати банально та чорнушно, але насправді це неповторна, пронизлива і дуже життєствердна книга. А ще видавництво «Кальварія» видавало дуже гарний роман Марка Геддона «Дивний випадок з собакою вночі» — незвичайний текст, написаний від імені хлопчика-аутиста, при тому з елементами детектива.