- Як обираєте книжки для читання? Що Ви читали останнім часом?

Дослідники дозвілля виділять чотири стратегії вибору книжок:

1) купитися на книжкову рекламу в медіа;

2) прислухатись до порад друзів;

3) купити якусь випадкову книгу в книгарні, коли переглянуто багато книжок;

4) я читаю всі книги цього автора.

Вже давно відкинула для себе останній пункт.  В мене немає одного улюбленого автора. Але є книги, які перечитую.  От, наприклад, зовсім недавно перечитувала збірку новел Любові Пономаренко, і мала ще більше задоволення, ніж коли читала вперше.  

Третій пункт також мене останнім часом підводить. Прогляну книгу в книгарні, витрачу на неї гроші, а потім вона виявиться зовсім не цікавою для мене. Раніше декілька улюблених книжок було куплено отак випадково після години в книгарні. Як, наприклад, «Нью-Йоркську трилогію» Пола Остера. А тепер цей мій зв´язок зі світом книг урвався, не знаю, чи колись оновиться. Але в книгарні я все одно йду, і все одно, буває, подовгу стою біля полиць.

Поради друзів? Вже безліч разів друзі втелющували мені свої улюблені книжки, і я їх повертала через рік нечитаними.

Реклама в медіа? В медіа рекламують винятково новинки. А новинки мені не цікаві, цікаві ті книги, які не помруть, переставши бути новинками.

Але не робіть висновок зі сказаного вище, ніби я не читаю книжок. Проте в мене досить дивна стратегія підбору книжок, якої я сама собі пояснити не можу. От останнє цікаве книжкове враження: «Під сонцем сатини» Жоржа Бернаноса. Чому прочитала цю давню книгу, яка аж ніяк не на слуху серед читачів України? Тому що, перекладаючи автобіографічний есей сучасного бельгійського письменника й поета Люсьєна Нуйєза, я зрозуміла, що Бернанос є дуже важливим для мого бельгійця. Скачала тексти Бернаноса з інтернету й з великим задоволення прочитала їх. Можу порадити почитати Бернаноса всім, хто його не читав. Але не знаю, чи хтось мене слухатиме.

Також так само скачала з інтернету чотири збірки оповідань англійською мовою нобелевської лауреатки цього року і потроху читаю їх. По-англійськи читається повільніше, ніж українською чи російською, але й мимоволі прочитується уважніше. Чому мене зацікавила та авторка? Ніколи раніше ніяка премія не слугувала для мене особисто рекламою книги чи автора, бо добре знаю, що літературні премії дають люди, а не Господь Бог. А от Еліс Манро  чомусь зацікавила. Ті оповідання, які є російською – не найкращі. Схоже, їх перекладали для антологій канадської літератури за принципом «перекладемо найкоротше».

Я більше люблю читати книги з гуманітаристики, ніж художні, вони рідше розчаровують. Останнє дуже приємне враження – книга Тамари Гундорової «Транзитна культура». Не пам’ятаю хто дуже влучно сказав: літературознавство, цікавіше за літературу.

А ще я завжди читаю деякі книжки, і ні з ким не хочу ділитися, що їх читаю. Якщо беру їх з собою в дорогу, то неодмінно обгортаю газетою, щоб ніхто не здогадався і щоб не було недоречних питань. Ні, це не детективи, які я іноді теж читаю, бо чим пити седуктивні ліки, краще, буває, прочитати книгу, яка тримає увагу. Але детективи я читаю, не криючись. Обгортаю від чужого ока іншу категорію книжок…

Як бачите, в мене зв´язок із книжною цивілізацією дуже своєрідний. Але можете мені повірити: я вмію отримувати велике задоволення від читання, чого бажаю всім.

- Що можете порадити для читання іншим?

-Нікому нічого не раджу. Раджу довіритися долі, щоб в океані нечитаних книжок максимально ефективно знаходити «свої»!