Re: цензії

- Щойно дочитала нову книгу Віри Камші «Синій погляд смерті. Захід сонця» з циклу «Відблиски Етерни», тепер чекаю на заключну частину фентезійного циклу, яка має вийти цієї осені. Про цей цикл, особливо про його початок, можу сказати, що якби Дюма писав фентезі, то це було б щось схоже на твори Віри Камші: при мінімальних фентезійних декораціях вирішуються важливі соціальні, психологічні і політичні проблеми, а головними героями книги є навіть не персонажі (хоча такі неймовірно яскраві і непересічні особистості, як, наприклад, Роке Алва, залишаються у пам’яті читачів надовго), а держави, які переживають своє народження, становлення і занепад, який може привести або до нового розквіту, або до забуття. Дуже актуальна для сьогодення історія, приклад того, як фентезі може поєднувати філософську і пригодницьку складові і бути інтелектуальною літературою.

Нещодавно перечитала «Багаторукий бог Далайна» Святослава Логінова, російського фантаста, який, на моє глибоке переконання, вже став класиком фантастики не лише на пострадянському просторі, – щиро пишаюся, що пощастило познайомитись із цим письменником особисто. «Багаторукий бог Далайна» – це філософська притча про істинне призначення творця і людини, яка має владу змінювати світ, це настільки глибока книга, що з кожним прочитанням відкривається читачеві новими гранями і нашаруваннями. До речі, таку саму властивість багатошарового причитання має, на мою думку, і «Варан» Марини та Сергія Дяченків, якого я також періодично перечитую.

Активно читаю ще не видані твори – це або рукописи молодих авторів, яких я знаю «в реалі», або перлинки, знайдені у мережі Інтернет. Досить часто ці твори, які здебільшого вимагають мінімальної редакторської правки, виявляються значно цікавішими, ніж твори відповідних жанрів, видані провідними українськими і російськими видавництвами. З останніх цікавинок – пригодницько-фентезійний роман Ольги Кай «Казка про музиканта» (http://www.dniprolit.org.ua/authors/kai_olga). Цей твір ще у 2008-му році увійшов до фіналу Всеукраїнського конкурсу «Золотий лелека», але, на превеликий жаль, досі не був надрукований.

Загалом, нині більше читаю не художні, а наукові та науково-популярні книги, присвячені історії дохристиянської епохи, хочу вибудувати для себе цей історичний контекст, а також давні міфи, спільні для всього світу, займаюся розкодуванням історичних світоглядних нашарувань цих текстів.

– Що плануєте прочитати?

Зараз почала читати «Фатальну зливу» Олександри Кравченко (Девіль) (http://www.dniprolit.org.ua/authors/kravchenko_oleksandra). Знаю Олександру по історично-пригодницьким романам доби Київської Русі, тепер мені цікаво познайомитись із творчістю моєї землячки в жанрі гостросюжетного детективу на сучасному тлі та на тлі доби Гетьманщини.

Планую прочитати «чорнильну» трилогію Корнелії Функе, нині вона вже є українською, й обсяг цих книг мене неймовірно приваблює. Люблю великі книжки, читаю швидко, тому мене ще у дитинстві обурювало, коли цікаві історії досить скоро добігали кінця.

Також планую познайомитись із перекладами українською творів Рея Бредбері. Видавництво «Навчальна книга – Богдан» цього року започаткувало цікаву серію перекладів світової фантастики – «Горизонти фантастики», серія буде презентована на цьогорічному Львівському книжковому форумі.

– Як обираєте книжки для читання?

Загалом поділяю книги, які читаю, на три категорії:

а) Треба прочитати.

До цих книг я відношу книги тих авторів, з чиєю творчістю вже знайома і чиї твори мені імпонують або чимось «чіпляють», оскільки люблю слідкувати за розвитком авторських особистостей. Якщо автор перестає бути мені цікавий і протягом двох романів не пише те, що може мене вразити, я зазвичай більше не звертаюся до його творчості.

Також до цієї категорії входять книги авторів мого покоління, народжених у 80-ті роки ХХ ст., оскільки ми виховувались на одних книгах і фільмах, мені напрочуд цікаво, як розвивається творчість українських авторів мого покоління. Історія літератури неодноразово підтверджувала вплив на розвиток літератури саме поколінь, які мають спільні світоглядні константи, – слідкую за цими процесами вже майже десять років.

Серед книг цієї категорії можу назвати «Рутенію. Повернення відьми» Віталія Климчука і «Появу чародія» Остапа Кушніра, обидві книги написані у жанрі етнографічного фентезі, але вирішені по-різному. Мені дуже цікаво, якими будуть наступні книги цих молодих авторів, до яких обріїв вони підуть.

б) Варто прочитати.

Це ті книги, які на слуху, входять в сучасний суспільний контекст і формують парадигму розвитку літератури, культури і суспільства, і треба бути обізнаною з цими текстами, щоб мати свою думку щодо цих творів, а не посилатися на чужі слова і враження.

Саме так я читала «Записки українського самашедшего» Ліни Костенко, і, на мій погляд, цінність цього твору насамперед не мистецька, а прецедентна. Я думаю, що ця книга була написана письменницею і неперевершеним громадським ліриком з певною метою впливу на обмежену аудиторію. Наскільки це спрацювало, побачимо у найближчі кілька років.

в) Нові книги.

Це найцікавіша категорія, оскільки завдяки їй у поле моїх зацікавлень потрапляють нові імена.

Серед незнайомих імен обираю книжки за покликом серця, якщо книга «резонує» з моїм сприйняттям, то я її обов’язково прочитаю. Книга може «резонувати» завдяки мові, образному ряду, темі, ідеї, проблематиці тощо. Кожен раз по-різному, але це відчуття внутрішнього резонансу, своєрідного відлуння слова у часі і просторі, внутрішньої енергетики тексту майже стовідсоткове і відчувається навіть по невеликому, ритмічно завершеному фрагменту.

– Що можете порадити для прочитання іншим?

- Щонайперше раджу звернути увагу на творчість земляків. Часто поряд із вами можуть мешкати дуже цікаві письменники, а частина улюблених вами книжок виявляється написаною ледь не вашими сусідами. Багатьох незаслужено забуто з історичних причин (розпад Радянського Союзу), вплинули на ситуацію переділ книжкового ринку, зубожіння державних видавництв і вал низькопробної штамповки з Росії, а нині все більше штамповок з’являється і в українських видавництвах, які намагаються копіювати схеми просування книжкового продукту з близького зарубіжжя; а ще банальна старість, бо твори талановитих авторів, популярні у 60-80 роки, просто не перевидавалися і залишилися навіть не в усіх бібліотеках.

Я теж колись із подивом знайомилась, наприклад, з історичними романами Федора Залати, фантастикою Віктора Савченка (http://www.dniprolit.org.ua/authors/savchenko_viktor) (особливо вразив мене його пророчий роман «Під знаком Цвіркуна», в якому описується деградація нашого суспільства задовго до прояву цих суспільних процесів), навіть Олександр Завгородній (http://www.dniprolit.org.ua/authors/zavgorodnij_oleksandr), перекладач казки Ено Рауд «Муфтик, Півчеревичок і Мохобородько», виявився моїм земляком.

А ще раджу виходити за межі улюблених тем і жанрів та намагатися читати твори іншого спрямування, хоча б те, що вже увійшло до золотого фонду світової літератури, – це неймовірно збагачує і читачів, і самих авторів. Потрібно не зациклюватись на шаблоні (образно кажучи, люблю ельфів – не люблю вампірів або люблю детективи – не люблю історичні романи). Більшість по-справжньому цікавих книг, чия доля – поповнити світову скарбницю літератури, написана на стику жанрів і має сильне психологічне і філософське підґрунтя. Читач, зациклений на шаблоні, просто не здатний їх сприйняти. Так само, як автор, який працює виключно в одному жанрі і не має сміливості спробувати себе в інших, здатний лише на написання розважальної літератури, чиїм безпосереднім відображенням є сучасні серіали, тільки у даному випадку саме життя автора і продукування схожих між собою книг стає «мильною оперою».

І насамкінець хочу порадити читати класичну літературу, емоційно і сюжетно здорову, де автори не намагаються через приниження своїх героїв та за браком метафорики використовувати ненормативну лексику і створювати політично-соціальних покручів, наближаючи їх до «натуралізму» сучасного життя, щоб так «забороненим плодом» привабити читача.

Ставтеся до незнайомих книг з обережністю, хай імена їхніх авторів і будуть на слуху у всієї країни. Книгою можна отруїтися, як писав про це Оскар Уайльд у романі «Портрет Доріана Грея».

А іноді книга може стати другом, дороговказом і порадником, розрадити душевний неспокій і підтримати на життєвому шляху.