Re: цензії

19.09.2019|Ніна Головченко
Збірка поезії «Любов довготерпить» (2019) Оксани Радушинської
18.09.2019|Микола Гринь, член Національної спілки журналістів України
Талановитий син завороженого Придесення
17.09.2019|Богдан Мельничук, Ігор Фарина, письменники
Оспівування весни спресованого часу
16.09.2019|Андрій Дахній, доктор філософських наук
Екзистенційний досвід поета: творчість у світлі Memento amare
16.09.2019|Ігор Фарина, письменник, м. Шумськ на Тернопіллі
Впливає серце у ріку щодення
16.09.2019|Ігор Зіньчук
Розплата за непрощені гріхи
Гіперпростір як відкритий твір (з книги «Від не-початку і до не-кінця»)
Безцінні скарби Сергія Дзюби
15.09.2019|Сергій Синюк
Про сучасність через призму історії
14.09.2019|Марія Грицюк, Івано-Франківськ
«Нехай прибереже свою реть лях, а ми тим часом помислимо…»
Головна\Re:цензії\Що читати?

Re:цензії

27.05.2011|18:36|Буквоїд

Михайло Бриних: Не існує книжок, які б можна було радити всім

На питання «Що читати?» відповідає письменник, літературний критик Михайло Бриних.

 

Що Ви читали останнім часом? Що сподобалося, а що ні? 

Одразу прошу вибачити за хаотичність вражень, але й читання моє протягом останніх місяців не відзначалося впорядкованістю чи системністю, - більшість книжок, про які йтиметься далі, потрапляли до рук випадково.

У прозі несподіваним відкриттям став роман Ігоря Моісєєнка «Сектор обстрілу - «Аісти» (Кременчук: Піраміда, 2010). Часто доводиться чути і від письменників, і від критиків (зокрема, більш як десять років тому цю тезу регулярно озвучував В´ячеслав Медвідь), що найбільші українські трагедії ХХ століття в художній літературі досі так і не збулись, не осутнились. Голодомор - усього кілька книжок, Чорнобиль - хіба документалістика, Афганістан - жменька новел. Що стосується афганської тематики, то роман Моісєєнка - це і є той давно очікуваний твір, який не лише повертає читача у кошмар пізнього совка, коли «груз 200» прибував на всі українські летовища, але і містить безцінний почуттєвий матеріал «людини з пекла»; це надзвичайно переконливий роман як у художньому, так і в панорамно-документальному вимірах.

Суперечливі враження викликала нова книжка Романа Коваля «Отаман Орлик» (К.: Стікс, 2010), присвячена отаманському рухові на Київщині 1920 - 1922 рр. З одного боку, видання містить стільки щойно віднайдених документів і свідчень, що їх вистачило б на десятки інших історичних досліджень (тільки ж де ті історики?). З іншого, книжку псує бажання пана Романа белетризувати зібраний матеріал, перетворити це все на книжку нарисів, - з цим якраз халепа. Все ж таки, «Отаман Орлик» - це не «Чорний ворон», хоча і в Шкляра карикатурність образів і характеристик негативних героїв спантеличує багатьох читачів. Дозволю собі замість пояснень і цитат одну коротку історію. Не так давно засідав я в одному журі. До записників досі себе не привчив, тож зазвичай напихаю власними нотатками книжку, яку в цей час читаю, - так на столі з´явився «Отаман Орлик». Один з членів журі, художник Олександр Ройтбурд, під час перерви взяв її погортати. Протягом двох хвилин я спостерігав, як щелепа його відвисає, а очі округлюються, - це було незабутнє видовище. А що сталося б, наприклад, з Олександром Красовицьким внаслідок ознайомлення з лексико-стилістичними особливостями письма Коваля - мені страшно навіть уявити. Отже, резюме таке: Коваль як науковець і невтомний збирач історичного каміння, що колись та й стане коштовним, робить надзвичайно важливу для України справу. А літературність його книжок тягне хіба що на обговорення в студії Савіка Шустера, не більше.

Десь із місяць тому я чесно намагався прочитати роман Володимира Лиса «Століття Якова» (Х.: Клуб сімейного дозвілля, 2010), але так і не подужав цю тоненьку книжечку. На мій погляд, читання Лиса - це заняття для тих, хто любить тупим ножем чистити річкових окунів.

Як завжди, із великим задоволенням читав усіляку белетристику. Новий роман Жана-Кристофа Гранже «Ліс мерців» (Москва: Іностранка, 2010) - чудовий, як завжди, і зроджує підозри, що я так і не дочекаюсь, коли цей француз нарешті сяде в калюжу, як Боріс Акунін. Ще прочитав якогось нового Дена Брауна, але навіть не запам´ятав назви, - напевно, хороша книжка.

З кожним роком дедалі менше хочеться читати поезію, хіба що вже «перевірених авторів». Класну, дуже цілісну збірку видав минулого року Павло Вольвач - «Вірші на розі» (К.: Ярославів Вал, 2010). У музиці є поняття «концептуального альбому» (термін частіше використовувався щодо арт-рокових виконавців). «Вірші на розі» - концептуальний твір саме в такому, арт-роковому сенсі. В цій книжці вірші чіпляються один за одного, а всі разом - за хрускіт часу, який ось-ось зникне за рогом, та поки що ти бачиш поли його пальтішка й механічно перевіряєш свої кишені. Також читав поетичну збірку Валерія Гужви «Вежа» (К.: Ярославів Вал, 2010) - сміявся на кожній сторінці, як Леся Українка. Втім, це елементарний естетичний несинхрон, - нічого з цим не вдієш.

Що плануєте прочитати?

Передусім мрію витратити кілька днів життя на роман Стівена Кінга «Під куполом» (Х.: Клуб сімейного дозвілля, 2010) у перекладі Олександра Красюка. Після прочитання двох десятків книжок одного автора спинитися вже неможливо. З іншого боку, більш як 1000 сторінок тексту тримають мене на певній дистанції. Є в мене якесь містичне відчуття, що 1000 сторінок - це той рубікон, який сучасному письменнику не варто переходити.

Інших планів немає, а якби й були - то однак швидко змінилися б.

Що б Ви радили почитати іншим?

На моє глибоке переконання, не існує книжок, які б можна було радити всім. У світі безліч людей, яким навіть Святе письмо може зашкодити. Тож коли доводиться відповідати на це запитання, то зазвичай я перш за все думаю, що сам хотів би перечитати.

Моя відповідь не буде оригінальна: передусім хотілося би перечитати корпус української класики в якомога ширшому діапазоні. Усі ми часто згадуємо ті імена, які нібито знаємо ще зі школи, але насправді - це жонглювання порожніми знаками. А хочеться мати справу з живими людьми, а не з їхніми портретами.



Додаткові матеріали

26.05.2011|15:27|Re:цензії
Анатолій Дністровий: Мертві краще написали за живих
25.05.2011|12:22|Re:цензії
Дмитро Дроздовський: Раджу всім перечитати «Державця» Макіавеллі, «Ричарда ІІІ» Шекспіра і «Проби» Монтеня
23.05.2011|17:21|Re:цензії
Віталій Портников: Книжка, написана в певній місцевості - або про певну країну – «оживає» на тлі цієї країни
20.05.2011|04:20|Re:цензії
Ірина Шувалова: «Не втомлююся рекомендувати Сєрґєя Чєґру»
18.05.2011|07:34|Re:цензії
Олег Вергеліс: Раджу почитати Олександра Баріко
11.05.2011|09:07|Re:цензії
Таня Малярчук: «Томисько «Ботакє» Тараса Прохаська гріє душу»
09.05.2011|10:15|Re:цензії
Володимир Рутківський: Любіть творчість Олександра Гавроша
07.05.2011|07:53|Re:цензії
Олена Марінічева: «З нон-фікшену я б порадила книгу німецького філолога Віктора Клемперера «Мова Третього Рейху»
04.05.2011|07:19|Re:цензії
Стронґовський: Сподобався роман Артура Клінава «Шалом»
28.04.2011|07:22|Re:цензії
Станіслав Вишенський: «Насамперед, раджу читати вірші»
26.04.2011|07:40|Re:цензії
Катерина Хінкулова: Раджу твори Каті Мєтєліци — дуже смішно та іронічно
18.04.2011|10:58|Re:цензії
Оксана Луцишина: Читаю або дуже вишукану літературу, або романи про зомбі чи голлівудських дружин
21.04.2011|07:41|Re:цензії
Любов Якимчук: «Радити читати – це як радити, яку білизну вдягнути»
09.04.2011|12:29|Re:цензії
Тетяна Щербаченко: Раджу прочитати «Зеленый шатер» Уліцької
07.04.2011|13:40|Re:цензії
Дана Рудик: «Записки самасшедшого» – біопсія злоякісної пухлини сучасного суспільства»
30.03.2011|12:00|Re:цензії
Костянтин Коверзнєв: «Серед нас живуть два геніальні поети – Станіслав Вишенський і Василь Голобородько»
26.03.2011|10:55|Re:цензії
Пилип Селігей: «Рідко читаю видання, яким не виповнився рік, – чекаю доки спаде ажіотаж»
24.03.2011|07:26|Re:цензії
Сашко Лірник: «Якщо відчуваю що книжка «не йде» – кидаю її»
20.03.2011|09:59|Re:цензії
Станіслав Цалик: Раджу прочитати «Украинский национализм: ликбез для русских»
18.03.2011|07:40|Re:цензії
Григорій Гусейнов: «Порадник з мене нікудишній, але я точно знаю, що ті, хто постійно читає журнал «Кур’єр Кривбасу», у виборі ніколи не помиляться»
15.03.2011|13:42|Re:цензії
Марія Шунь: «До прози в мене не таке пієтетне ставлення, як до поезії»
11.03.2011|12:03|Re:цензії
Григорій Семенчук: «Чапаев и Пустота» — обов’язковий device до будь-яких психопрактик
09.03.2011|10:08|Re:цензії
Наталя Пасічник: «Одні книжки старіють, інші завжди залишаються актуальними»
02.03.2011|08:14|Re:цензії
Олександр Гаврош: «Відкриваю для себе українську дитячу літературу»
25.02.2011|10:38|Re:цензії
Дмитро Чекалкін: «При виборі книги орієнтуюся на улюблених авторів»
23.02.2011|07:10|Re:цензії
Світлана Пиркало: «Записки українського самашедшого» - не прозовий дебют, а дебют полеміста чи соціального коментатора
21.02.2011|07:15|Re:цензії
Юрій Андрухович: Раджу обов’язково прочитати «Ґоттланд» Маріуша Щиґела
10.02.2011|22:51|Re:цензії
Сергій Жадан: Рекомендувати до прочитання книжки – справа невдячна
08.02.2011|16:17|Re:цензії
Луценко радить читати книжки і відмовитись від шансону
03.12.2010|14:08|Re:цензії
Вано Крюґер: З прози читаю лише метрів, а не міліметрів
27.11.2010|07:21|Re:цензії
Василь Карп’юк: Мені дуже сподобався «Бетмен Сагайдачний» Олександра Кабанова
коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга
Книги від Bookzone

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери