
Re: цензії
- 27.06.2025|Ірина Фотуйма"Коні не винні" або Хроніка одного щастя
- 26.06.2025|Михайло ЖайворонЖитомирський текст Петра Білоуса
- 25.06.2025|Віктор ВербичПро що промовляють «Вартові руїни» Оксани Забужко
- 25.06.2025|Ігор ЗіньчукБажання вижити
- 22.06.2025|Володимир ДаниленкоКазка Галини Пагутяк «Юрчик-Змієборець» як алегорія про війну, в якій ми живемо
- 17.06.2025|Ігор ЧорнийОбгорнена сумом смертельним душа моя
- 13.06.2025|Тетяна Качак, літературознавиця, докторка філологічних наук, професорка Прикарпатського національного університету імені Василя СтефаникаЗвичайний читач, який став незвичайним поетом
- 12.06.2025|Ігор Зіньчук«Європейський міст» для України
- 07.06.2025|Ігор ЧорнийСни під час пандемії
- 03.06.2025|Тетяна Торак, м. Івано-ФранківськКаміння не мовчить: контур герменевтики
Видавничі новинки
- Вероніка Чекалюк. «Діамантова змійка»Проза | Буквоїд
- Джон Ґвінн. "Голод Богів"Книги | Буквоїд
- Олеся Лужецька. "У тебе є ти!"Проза | Буквоїд
- Крістофер Паоліні. "Сон у морі зірок"Проза | Буквоїд
- Дженніфер Сейнт. "Електра"Книги | Буквоїд
- Павло Шикін. "Пітон та інші хлопці"Книги | Буквоїд
- Книга Анни Грувер «Вільний у полоні» — жива розмова з Ігорем Козловським, яка триває попри смертьКниги | Буквоїд
- Тесла покохав ЧорногоруКниги | Буквоїд
- Тетяна Висоцька. «Увага, ти в ефірі!»Книги | Буквоїд
- Христина Лукащук. «Насіння кмину»Книги | Буквоїд
Re:цензії
Мій танець спійманої рибини
Ніхто не знає, що напише завтра… А й справді. На позір, несподівано я «повернулася» до поезії, якою дебютувала ще в 90-х. Але ж поезія ніколи мене не полишала!
поезія не прощає відступництва,
але витримує довгі паузи –
тривалі, як глибокий видих
наскільки витримають легені,
наскільки ти зможеш без повітря,
хліба, вина і води,
і без поезії
Незабаром у чернівецькому видавництві «Букрек» вийде моя книжка поезій «Танець спійманої рибини». Її проєкт – в єдиному примірнику, був презентований широкій аудиторії читачів ще 17 лютого ц.р. Стільки людей потримали в руках цю книжечку, що здається, захистили її і від завивання сирен – а вони двічі лунали того дня за вікнами Бібліотеки імені Романа Іваничука на львівському Ринку… Втім назва поетичної збірки викликала в деяких моїх друзів і перших читальників несприйняття. А Юлія Курташ-Карп у своїй поетичній рефлексії навіть назвала її танцем неспійманої рибини. Одначе я не кокетувала…
Вірші давні й нові – як візерунок долі, як вихід за межі.., вивільнення спійманої
рибини з пут обов’язку, відповідальности, страху, провини, любови. Рефреном цієї поезії могли б послужити слова «солодка моя несвобода». Найліпше про це сказано у передмові Богдана Смоляка.
Вододілом на два розділи книжки послужило помежів’я тисячоліть, яке неухильно привело наше покоління до нових випроб. Завершують цю збірку вірші з осені 2022-го року, яка безумовно перекликається з осінню нинішньою, про ті самі тривоги в людських серцях.
***
кожна осінь свій слід оставить –
цей буде багряний
і то не від багрянцю лісів,
які й не встигли відзолотіти,
принишклі, ронять жовті листки
з кривавими прожилками,
як рани на серці, що гояться
тільки сльозами
плакальниць милосердя,
які омивають небесні савани,
тільки ясним, як криця, гнівом
відважних лицарів,
що заступають полеглих
плачте, сестри-поплачте …
Боже, не літості –лютості,
співає Компаніченко,
моліте Господа о нЕнависть,
вторять характерники,
живіте – стогне чорне море,
кохайтеся, зачинайте дітей
до тривоги –
шепоче зоря на світанку …
ось що запишуть колись про цю осінь
до наших астралій
***
Господи, тільки не на світанку!
коли душа розчахнута навстіж,
налаштована
на співи вцілілих птахів,
така вразлива на кожен порух світу,
тримається нитки розмови з тобою …
не дай, Господи, їй здригнутися
від завивання сирен, які колись співали
зваблюючи мореплавців,
не дай, Боже, почути їх вранці ні вдень,
бо день нині такий
погожий,
є таким ясним і очевидним
свідченням твоєї волі
і твого всемогуття
майбутнє, прийдешнє –
чи настане воно після відбою тривоги
від бою – до бою, як захлиснуться сирени,
напившись людської крови?
відбій
***
там, де нас нема,
ласкаво сонце мліє
у вранішніх туманах
синіх вод
і безмір океану ховає горизонт
й зливається в обіймах з небом
там, де схід сонця – Україна,
що навіть на світанку не спочине
ані на мить,
гримить і блискає вогнями
чорне море
і чорноземи риють так глибоко,
що не сягнути оком,
а там на споді – наше серце,
що тримає світ.
Коментарі
Останні події
- 29.06.2025|13:28ВСЛ оголосило передзамовлення на книжку Юлії Чернінької "Бестселер у борг"
- 26.06.2025|19:06Дмитро Лазуткін став лауреатом літературної премії імені Бориса Нечерди
- 26.06.2025|14:27Роман, що повертає емпатію: у Луцьку вийшла книжка Костянтина Коверзнєва
- 26.06.2025|07:43«Антологія американської поезії 1855–1925»
- 25.06.2025|13:07V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» оголошує фокус-тему та нових учасників
- 25.06.2025|12:47Блискучі рішення для життя і роботи: українською побачив світ комікс всесвітньовідомого поведінкового економіста Дена Аріелі
- 25.06.2025|12:31«Основи» готують до друку «Стан людини» Ханни Арендт
- 25.06.2025|11:57Сьомий Тиждень швейцарського кіно відбувається у липні
- 25.06.2025|11:51Видавництво READBERRY перевидало «Чорну раду» Куліша
- 20.06.2025|10:25«На кордоні культур»: до Луцька завітає делегація митців і громадських діячів із Польщі