Re: цензії

21.02.2024|Ганна Кревська, письменниця, членкиня НСПУ та НСЖУ
«Стежками босоніж» до широких доріг
19.02.2024|Ігор Чорний
Жертва на вівтарі патріотизму
Тренос за Узбережжям
Присутність відсутнього
13.02.2024|Валентина Семеняк, письменниця
Неймовірні містечкові пригоди про… призначення людини на Землі
Катарсис цього місця
06.02.2024|Віктор Вербич
Крізь безмір материнського болю: драма Марії Матіос
30.01.2024|Валентина Семеняк, письменниця
Ключ до пізнання – у назві
30.01.2024|Олександр Забарний, доцент Ніжинського державного університету ім. Гоголя, кандидат педагогічних наук, член НСПУ
На перехрестях Слова і Часу: сторінками нової книги Людмили Тарнашинської
30.01.2024|Тарас Кремінь, кандидат філологічних наук
Закарпаття - ключ до ЄС, Або про регіональний вимір мовної політики в умовах війни

Re:цензії

10.01.2023|11:53|Ігор Павлюк

Айболить в поезії

(Про книгу «Завідняк Богдан. Згода: сьома книга лірики та перекладів» [Текст] / Б.Т. Завідняк. – Дрогобич: Посвіт, 2022 – 413 с.)

Є автори однієї книги, про яку написано десятки книг − як-от Артюр Рембо, наші Василь Стефаник, Григір Тютюнник, Василь Симоненко...

Є Засновники релігій, дехто із яких писав лише пальцем по піску... але про них написані тисячі томів…

Богдан Завідняк настільки різножанрово плодоносний автор, що об’єктивно аналізувати його книги не встигне за ним цілий науково-дослідний інститут... Хіба пізніше, з добрячої часопросторової проекції, якої потребує все великий та високий об’єкт, який образно асоціюється у мене навіть не із самим безкорим Деревом Пізнання, а із садівником буйного райського саду якраз опісля вигнання Єви та Адама з нього... Коли квіткова роса ще пам’ятала запахи тіл наших протопредків.

Спробую сказати кілька слів про «Згоду» (це назва роману у віршах, вміщеного тут) − сьому книгу лірики та перекладів, рукопис якої лежить на моєму письмовому столі, Богом даного гуманітарія-гуманіста із надією, що хоч одне моє слово Логосом стане у доброму світлі Його співтворчості із Всевишнім, адже не так давно аз грішний писав рекомендацію цьому учителю-науковцю, богослову-філософу, різнокаліберному перекладачеві та доброму поетові у члени Національної спілки письменників України.

Нині він уже доганяє Івана Франка у потужності написаного і виданого на гора-ура духовно-душевного матеріалу для нас і нащадків.

Не буду поглиблено-розширено наводити тут, у короткій передмові, увесь оприявлений, скажімо, у Вікіпедії життєтекст Богдана Завідняка. Він легкодоступний. Окрім того, що зостається таїною і таїнством пана Богдана як батька великого сімейства ( у нього троє діток), колеги і просто чоловіка...

Хоча біографія письменника цікава мені тим, що він, як і я колись у ранній молодості, круто поміняв свій житейський шлях: із ветеринарного (закінчив Московську ветеринарну академію), як я колись із військового (курсант санкт-Петербурзького військового училища), – на поетично-науково-богословський... Такий собі моряк у сідлі – як назвав цілу книгу про Джека Лондона Ірвінг Стоун. Ні... Лікар Айболить!, який лікує звірят і людей не лише травами та мікстурами, але й добрими віршами та історіями, – як своїми, нашими, так і перевареними на вогні наших зір, перекладеними − кругосвітніми...

 «Через якусь годину спілкування з ним відчув, що знайомий із цим інтелігентним чоловіком, моїм ровесником, здається, із самого дитинства. Це той приємний випадок цільної (за Іваном Франком) особистості, в якої слово гармоніює з ділом, тіло з душею у її потягові до Всевишнього. Саме в цьому, духовному, контексті ще привабив мене Богдан Завідняк, − писав я у своїй рекомендації про нього до національних лав професійних письменників, − повернувся в Україну, «відчув покликання до духовного служіння і вступив до відновленої Львівської духовної семінарії Святого Духа (Рудно)».

Студіював у Римі. Викладач філософських дисциплін в Українському католицькому університеті...» Автор численних поетичних збірок та перекладів, частина із яких надрукована в авторитетному журналі «Всесвіт», часописі Львівської духовної семінарії...

Ця, сьома (сім – для мене знакова містична цифра) книга Автора, як і попередні (автор уже, природно, має свій стиль, свій пульс гармонійного єднання форми та змісту у формозміст – егрегор) містить то відкриті, то закодовані присвяти на кшталт «І.С.», над віршем «Зичу тепла серед зим», «Н.Ш» − над «Піснею про кохання і вірність», що незаперечно свідчить про інтимність, навіть альбомність його лірики... І тут же контентна гойдалка з поправкою на світоглядний вітер летить через вірші «за мотивами» («За мотивом Гейне») – до відвертих перекладів, калейдоскопічна палітра яких вражає: із сербської, з польської, з російської, з італійської, з німецької, з іспанської, з французької, з фарсі, давньогрецької... З Болеслава Лесьмана, Роберта Рождественського, Франческо Петрарки, Леонардо да Вінчі, Омара Хайяма, Торкато Тассо...

Богдан Завідняк плаває у світовому літературному океані, занурюється у його солоні, мов кров, індиго-пінні хвилі, звідки, «хоч і труду мав досить, Дивнії перли виносить» (за тим же знатним перекладачем − Іваном Франком):

 

                                 Il faut, dans ce bas monde, aimer beaucoup de choses

 

Чимало нам би в цьому світі мати:

Щоб ясною здалася суть речей – любові,

Цукерки, океан, гру, небо лазурове,

Красунь, коней і лавр, а ще троянди.

 

Бутони квіту свіжого зминати;

За друзями сплакнути вслід напоготові.

Свідоме серце, що старітиме в основі,

Лиш наслідку причини відкривати.

 

А бачимо з усього, що навкруг

Зісталося найкраще – старий друг.

І хоч буває ми в розлуці, ну ж бо,

 

Коли нагода трапиться тиснути

Нам руки радо, згадуємо дружбу,

Що їй в душі живій і завтра бути, −

 

читаємо Богданів переклад сонета Альфреда де Мюссе (Alfred de Musset, 1810-1857) «До Віктора Гюґо (A M. V. H.), який він здійснив «9 травня 2020 р. Б.» з бажанням, щоби оці мої передмовні слова також стали свідченням творчої дружби. Адже це так шляхетно в історії світової літератури...

 

При теоцентрично-метафізичному світогляді (зверніть увагу навіть на датування текстів: «р.Б». – тобто року Божого) Завідняк пише, як птах махає крильми, тобто пише навіть ритмічніше, ніж махає чи дихає, здається...

Така його природа і планида.

Про художній рівень оригінальних віршів та перекладів Богдана Завідняка можна сперечатися. Пам’ятаю, як ми дискутували про них із редактором журналу «Дзвін», членом редколегії якого маю честь бути і куди я рекомендував добірку Богдана, де вона й побачила цей світ.

 

Яке це щастя чутися людьми,

Щоб віднайтися у безодні світу

І злинути піднесено грудьми

Назустріч одне одному, як світлу,

 

Туди, де не тремтітиме пітьма

І крижані обійми самотини,

Де ти вже не почуєшся сама,

З довірою до любої людини, −

 

− співає вічно молодий душею лірик про зріле кохання, тобто любов («Пам’ять», 8 березня 2020 р. Б.), хоч у нього, як у «Пісні пісень», є й негрішна еротика, − приміром:

 

Злягли чайчині крила незворушно,

Ковзнуло лоном біле раменó,

А в памяті з води зринає мушля,

Відкрите, ледь похилене стегно.

(«Народження Венери», березня 2020 р. Б.)

 

... Адже про що з любов’ю писати поетам усіх часів і народів як не про кохання, космос, батьківщину, про Бога...

 

Оце про все разом:

 

* * *

Нічого доброго, дивлюсь,

Нічого доброго

На світі білому чомусь,

Немов пороблено.

                  4 лютого 2020 р. Б.

 

...з іронією – як і має бути у мудрого зрілого мужа в літературі:

 

* * *

 

Вже лютий повен веснування.

Нічого. Світлих почуттів

І милого усім кохання,

Що перевтілиться в котів.

                  23 лютого 2020 р. Б.

 

 

І все ж, по-моєму, Богданові найкраще вдаються богоєднальні строфи, як-от:

 

* * *

 

Бог до горя підготує душу.

Бог ретельно дбає про своє,

Чорною покриє крепи, тушшю,

Квітами в долонях виграє.

 

Tак мені, мов голова розбита

Під вагою плоті, допекла,

Hеслухняні ратиці й копита,

Oчі вкриті – два туманні шкла.

 

...Йде корида. Коридором лину

Смерти. Xто любив – тут не за грiш.

Змалку дорогу мені людину

Впізнаю, добігти би скоріш.

−−−−−−−−−−−−−−−−−−−−

                                             29 квітня 2021 р. Б.

 

Чиимало у книжці апріорі пісенних текстів: із приспівами.

Є тут і формалістичні експерименти: ті є сонети, акровірші. Але загалом він любить щемливі(ї) вірші:

 

Скількох я знав і знаю ще поетів,

Які мені припали до душі

Канцонами й коронами сонетів,

А все люблю щемливії вірші.

                                (До дня поезії, 21 березня 2020 р. Б.)

 

Оце давнє «щемливії» − теж поетизм.

Читач знайде у книзі вірші як весільно-танцювального, так і поминального ритму, бойові кличі, легку дидактику, молитву...

Час відсіє-відбере те, що йому, часові, парадоксально непідвладне із цього опоетизованого потоку підсвідомості-свідомості-надсвідомості, який, пропущений крізь душу автора, допомагає лікуватися спасатися душам нашим.

SOS!

Бо, як пише Богдан у поміщеному у «Згоді» (духовний поет має бути миротворцем) вірші без назви, який захотілося мені процитувати увесь:

 

Літо в осінь мерехтить росинкою

По сріблястій вилиском струні,

Випнутій тонкою павутинкою.

Може ні? Ще трохи. Може, ні?

 

Прохолоду вдосвіта помилкою

Ще тепло обіднє виправля.

Не тремтить у яблуні над гілкою,

Яблуком обтяженій, зоря.

 

Не риплять осінньо. мовби сходами,

Стовбури піднесені в саду,

Черешки не плинуть понад водами,

Оси не кружляють на меду.

 

З кожним літом  тануть, наче в повені,

Золотом гаптовані літа,

Що були нам щедро подаровані,

Квіт бутонів чутно відліта.

 

Треш рамена в комарині причіпки

В полудень без майки, ще б засмаг,

Зауваживши до світла нитинки

Легкий трем на колисковий змах.

                              16 серпня 2019 р. Б.

 

* * *

У своїй творчості, як і в реальному бутті, Богдан Завідняк, як бачимо, сповідує християнські цінності, теоцентрично-персоналістичний світогляд, пропагує українські ідеали, закликаючи нас позбуватись комплексу меншовартості і єднатись довкола національної ідеї. В художній творах поціновує високий естетизм, неокласицизм та неоромантизм.

Тобто, я щасливий, що познайомився із цим талановитим професіоналом-гуманітарієм і з рукописом його свіжої книги, яка, як увесь Франковий Борислав, уже сміється до «і мертвих, і живих, і ненарожденних» земляків наших...



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus

Останні події

27.02.2024|14:06
«Книжка року’2023»: оголошені результати рейтингу
21.02.2024|13:57
Український ПЕН започатковує Читацький ПЕН-клуб
21.02.2024|13:02
11 березня у Львові відбудеться концертна програма «ТЕЛЬНЮК: Наш Шевченко»
14.02.2024|14:54
Сельма Лаґерльоф, «Морбакка» та література: книжкова розмова з Наталею Іваничук
12.02.2024|14:24
Пошуки сенсів, спогади та рефлексії матері воїна у книзі Олени Чернінької «Лемберґ: мамцю, ну не плач»
12.02.2024|13:33
Юлія Чернінька презентує у Києві свою нову книгу "Барні 613"
12.02.2024|13:29
У лютому 2024 року світ побачить нова книжка Андрія Любки "Війна з тильного боку"
12.02.2024|13:27
Міжнародна премія імені Івана Франка 2024: оголошено прийом наукових робіт
12.02.2024|13:25
Бестселер, від якого не відірватися: перші враження про книгу «Посібник з убивства для хорошої дівчинки»
07.02.2024|19:01
"Книжковий Арсенал" оголоcив дати й формат проведення 12-го фестивалю


Партнери