Re: цензії

21.02.2024|Ганна Кревська, письменниця, членкиня НСПУ та НСЖУ
«Стежками босоніж» до широких доріг
19.02.2024|Ігор Чорний
Жертва на вівтарі патріотизму
Тренос за Узбережжям
Присутність відсутнього
13.02.2024|Валентина Семеняк, письменниця
Неймовірні містечкові пригоди про… призначення людини на Землі
Катарсис цього місця
06.02.2024|Віктор Вербич
Крізь безмір материнського болю: драма Марії Матіос
30.01.2024|Валентина Семеняк, письменниця
Ключ до пізнання – у назві
30.01.2024|Олександр Забарний, доцент Ніжинського державного університету ім. Гоголя, кандидат педагогічних наук, член НСПУ
На перехрестях Слова і Часу: сторінками нової книги Людмили Тарнашинської
30.01.2024|Тарас Кремінь, кандидат філологічних наук
Закарпаття - ключ до ЄС, Або про регіональний вимір мовної політики в умовах війни

Re:цензії

Дякую тобі, війно?

Дія більшості історій у цій збірці, як застерігає її авторка, відбувається до 24 лютого, але початок деяким важливим речам з нашого сьогодення вже покладено.

І появу «комплексу вини» у того, хто виїхав з України, і про який нині рясно торочать у соціальних мережах, вже цілком вільно буде зауважити. Навіть, якщо авторкою рухало просте бажання  познайомити українців з «материкової України» з особливостями життя на «островах». Мовляв, нині «кілька мільйонів тимчасово переміщених українців можуть спостерігати все своїми очима, а, часом, і переживати на власній шкірі». Все одно – це наче своєрідні пролегомени до розмови по нашу трагічну дійсність.

Загалом у збірці оповідань «Побачити Париж» Таїсії Наконечної, як у житті – одні живуть, інші – переживають. І нехай мова здебільшого не про «переміщених осіб»,  а про того, хто виїхав у пошуках чи то заробітку, а чи кращої долі, або й просто щоб «побачити Париж» про який мріяв зі школи, як, наприклад, пані Міля з однойменного оповідання, але коріння проблеми саме у цьому. Авторка знайомить українців з «материкової України» з особливостями життя на «островах» - Італія, Бельгія, Франція, куди виїздять на заробітки її герої – а ми думаємо про того, хто опинився там зовсім з інших причин.

Отже, жити чи переживати (у тому числі, з цього приводу)? Можливо, якби виховання у нас в Україні було не «європейське», (тобто або атеїстичне, або політеїстичне (визнання всіх релігій разом),  а українське, варто було би спитатися: що з цього ближче до Бога? Для чого Він дав нам життя – щоби жити його чи проживати? Утім, навіть з цієї точки зору у нас знати одним-одне: «свято – святкувати». Тож чи свято – життя в «людських» умовах, куди потрапляють деякі з героїнь цієї книжки? Зокрема Єва в «Чао, донечко!», Неля і Маша в «Божій справедливості», Ліна в «Чому?», або шатл Чернівці-Брюссель», Валентина з «Клітки», Тетяна з «Рідної країни», Оля з «Доґі», Алла з «Баварських сосисок», Оленка зі «Свого», пані Міля з «Побачити Париж».

Власне, опинившись на Заході, про «людські» умови дізнаються точно всі підряд – і віруючі, і пофігісти, і патріоти, які тужать за батьківщиною, і ті, хто обережно починають розуміти, що можна просто жити, нічого нікому не боргуючи. Щоправда, іноді це виглядає не дуже гарно,  але що з того Україні? Де їй краще – у вашому емігрантському серці чи у тому ж серці, але під руїнами Бучі? Щодо релігії якраз зрозуміло – можна до церкви не ходити, але «розбудовувати Бога» в собі. Натомість з Україною складніше, тут твоя позиція має бути обов’язково громадською, на видноті, як у наступному екскурсі в історію. «Чому ж мовчить товариш Любченко?» пригадуєте? Коли відомий радянський письмак відмовчувався на зборах перед війною. «Дякую тобі, війно! - писав він у своєму одіозному «Щоденнику». - О, як я ждав! І радів, що почалася війна, що аж тепер нарешті якось я розв’яжуся із цими горлохватами, порахуюсь з усім цим огидним ненависним кодлом!» На той час, як знати, Любченко вже починав «розбудовувати» Україну в собі, тільки свою власну, не громадську, не колективну. Умови на це, звичайно, складалися трагічні – майже як тепер, бо лише завдяки війні зрушився процес Любченкової «ідентифікації». Наче сьогоднішньої «українізації» - донедавна російськомовних верств.

Утім, у збірці оповідань Таїсії Наконечної так глибоко у власну «свідомість» герої не занурюються. Бо авторка змальовує «живе» життя шукачів кращої долі художніми засобами, а не пише чергову агітку пропагандистськими кліше. І старі «батьківські» норми у неї руйнуються дуже швидко, навіть без «художніх» сліз і вболівань за «покинуту Батьківщину». Кому за це дякувати? «Мама не розуміла, чим саме займається її дитина, але дуже хотіла порятувати її від невизначеного майбутнього, влаштувавши на справжню роботу. - Тьотя Оленка казала, що там для тебе робота є в райцентрі. Бухгалтер у райдержадміністрації. Євин святковий настрій почав випаровуватися, як рідина із сальси. Дівчина, стримуючись, якомога спокійніше відповіла: - Дякую, мамо! Та ти ж знаєш, що в мене є робота і вона мене цілком влаштовує. - Ну як влаштовує? Таж там ніяких гарантій. То все приватне, нема кому вірити».

Як, спитаймося, ми жили раніше після таких розмов з батьками, колективом, передвоєнними зборами? Згадали? А тепер, в Європі, де довелося опинитися? «Тепер же дівчина просто продовжила робити те, що й робила до того, - дізнаємося ми про реакцію героїні, - натхненно складала в тарілку свої брускети, щедро поливаючи теплий хліб оливковою олією. Була вже майже десята. Їй більше не хотілося ніякого серіалу, а просто пошвидше лягти спати».

Тобто знову маємо «живе» життя без мертвих норм і приписів. Знов-таки, це раніше лягали, «як худоба», якщо не помолився, а нині – мати не побачить, батько не заплаче, Родіна пробачить. «Ну а Бог? Ну а Бог? Ну а Бог?» - як віршував колись «імперський» піїт. Але нічого, тепер можна, гукав до нього з пролетарського далека інший, український, наступаючи на пантофлі «буржуазній» панночці, бо революція. Чи пак, війна, як і було сказано. 

Таїсія Наконечна. Побачити Париж. – Парасоля, 2022



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus

Останні події

27.02.2024|14:06
«Книжка року’2023»: оголошені результати рейтингу
21.02.2024|13:57
Український ПЕН започатковує Читацький ПЕН-клуб
21.02.2024|13:02
11 березня у Львові відбудеться концертна програма «ТЕЛЬНЮК: Наш Шевченко»
14.02.2024|14:54
Сельма Лаґерльоф, «Морбакка» та література: книжкова розмова з Наталею Іваничук
12.02.2024|14:24
Пошуки сенсів, спогади та рефлексії матері воїна у книзі Олени Чернінької «Лемберґ: мамцю, ну не плач»
12.02.2024|13:33
Юлія Чернінька презентує у Києві свою нову книгу "Барні 613"
12.02.2024|13:29
У лютому 2024 року світ побачить нова книжка Андрія Любки "Війна з тильного боку"
12.02.2024|13:27
Міжнародна премія імені Івана Франка 2024: оголошено прийом наукових робіт
12.02.2024|13:25
Бестселер, від якого не відірватися: перші враження про книгу «Посібник з убивства для хорошої дівчинки»
07.02.2024|19:01
"Книжковий Арсенал" оголоcив дати й формат проведення 12-го фестивалю


Партнери