Книга кандидатки філологічних наук Надії Гаврилюк «Віршів золотий політ: поезія Світлани Короненко» (2021) є черговою віршознавчою монографією науковиці, що вже утвердила свою репутацію вдумливого та ерудованого аналітика низкою досліджень у царині теорії літератури: «Український поліметричний вірш» (2009), «Український дольник» (2013), «Література на полі медій» (2018), «Під плахтою неба: поезія Віри Вовк» (2019) та ін.

 У праці «Віршів золотий політ…» Н. Гаврилюк розглядає «дивні жіночі глаголи» поетеси-«вісімдесятниці» Світлани Короненко, вірші якої, після значної творчої перерви, від 2017-го року несподівано зазвучали знову, зазвучали впевнено, по-новому і надзвичайно майстерно.

Своєрідному поетичному «відьмацтву» (с. 8) С. Короненко Н. Гаврилюк присвячує шість розділів своєї монографії.

У розділі «Сукні шовкове розкрилля: жінка в поезії С. Короненко» Н. Гаврилюк, застосовуючи елементи компаративного аналізу, досліджує іпостасі ліричної героїні поетеси, її емоційні стани та образне втілення. Авторка доходить висновку про те, що лірична героїня поезій С. Короненко «сильніша гіркоти життя і принципово не чується бездольною…» (с. 46) 

Саме цей акцент і вирізняє творчість С. Короненко як поетеси новітнього часу: її поезія не ідентифікується як масове (так зване «рожеве», «жіноче») стереотипне мелодраматичне письмо про жіночність як пасивність; С. Короненко презентує жіночність сучасної творчої жінки інтелектуально-естетично, глибоко і всебічно, у складній гармонії жінки розгубленої, ласкавої, непокірної, непередбачуваної, жінки зі снів, божевільної, сентиментальної, королеви, переляканої, сивої-сивої, задиханої, гонорової, теплої, красивої, жінки у червоному, єретички, відьми…

У розділі «„Доле моя пречиста“: С. Короненко про долю в поезії та житті» вірші С. Короненко розглядаються в аспекті знання і сповідування нею поетичних традицій і водночас в аспекті «пробиванні стелі», тобто у способах модернізації поетичного мовлення. Як зазначає Н. Гаврилюк: «…моєю метою була… спроба окреслити «поетичний силует» авторки так, аби і читачам, і філологам-дослідникам запраглося детальніше познайомитися з її поетичним доробком і зануритися в його глибини. Чи, образно кажучи, «пробити стелю» у сприйнятті поезії загалом, а зокрема – поезії С. Короненко» (с. 83).

І саме в розділах «„Дух несподіваних рим“: вірші про вірш» та «„Срібно горить амальгама“: тематика творчості» Н. Гаврилюк реалізує свій віршознавчий потенціал, як на мене, найпотужніше. Вона фахово коментує найтонші відтінки «віршової магії» та «поетичної магми» С. Короненко – «сплав емоцій та розуму, техніки і натхнення, тематичної широти і образно-символічної глибини» (с.138).

Розділ «Акварельні портрети віршів» присвячений дослідженню «техніки поетичного портретування С. Короненко», коли «важко упізнати обличчя, легше почути відлуння голосу» (с. 252). А в розділі «„Така тонка любові лінія“: романси С. Короненко» розглядаються тематична, образна та ритмомелодійна своєрідність пісенної лірики С. Короненко

У розділі «Поема голосінь і голосів» ґрунтовно досліджуються поеми С. Короненко «Дебора» та «Поема голосів».

У своїх студіях Н. Гаврилюк аналізує твори зі збірок С. Короненко «Сузір’я веснянок» (1982), «Голос дощу» (1988), «Під світлом  летючих псів» (1991), «Ворожба на віршах» (2000), «Нічний політ» (2009), «Зі старого манускрипту» (2014), «Вірші з осені» (2017),«Дебора» (2018), «Містерії» (2019), «Замовляння на білоруську мову» (2020). Дослідниця спирається (десь погоджується, десь полемізує) на розвідки літературознавців, що присвятили свої статті певним аспектам творчості С. Короненко, на віршознавчі праці Н. Костенко. 

Н. Гаврилюк вдається глибоко і всебічно схарактеризувати «поетичну магму» Світлани Короненко, витлумачити «магію» її віршів, наблизити елітарну поезію до читача, заохотити науковців до відшуковування нових граней «поетичного силуету» С. Короненко.

Книга Надії Гаврилюк «Віршів золотий політ: поезія Світлани Короненко» привертає увагу не лише тим, що це вдумливий діалог двох обдарованих жінок-сучасниць – поетеси і дослідниці, а й тим, що водночас це і діалог двох поетес. [Надія Гаврилюк – не лише старший науковий співробітник Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка, але й авторка низки поетичних збірок: «Щемить душа моя, щемить» (2001); «Долання меж» (2008); «Танго хуртовини» (2013); «Еверест любові» (2014); «Дольки днів» (2017); «У крапельці роси» (2018); «Рентген у позачассі» (2019), «Невтрачене колишнє» (2021)]. Саме тому поетичному чуттю Н. Гаврилюк щодо поезії С. Короненко, на моє переконання, довіряти варто.

Важливою перевагою цієї монографії є й те, що книга демонструє своєрідний творчий діалог представниць різних поколінь, у якому реалізуються тяглість літературного процесу та його високе естетичне звучання.