Re: цензії

19.10.2021|Віктор Вербич
Еліна Форманюк: «Тихо триватиме срібло і світло»
14.10.2021|Богдан Смоляк
Із книг неразових
08.10.2021|Надія Гаврилюк
Звук, що торкається серця
07.10.2021|Богдан Дячишин, Львів
Світло розуму любові
05.10.2021|Валентина Семеняк, письменниця
Коли ангел із зоряним крилом, тоді у серці - сонце
03.10.2021|Роман Ткаченко, Київ
Quo vadis?
"Доторки до первісної правди слів"
02.10.2021|Ірина Фотуйма
Кого слухатися Адамові?
01.10.2021|Михайло Жайворон
Емоційно предивні історії по-павлюківськи
Старші та молодші

Re:цензії

17.08.2021|09:01|Василь Кузан

Повість минулих літ

З днів шалених : книга ранньої лірики та віршів «закарпатського циклу» / Дмитро Кремінь. – Миколаїв: Іліон. 2021. – 300 с.

Цю книгу я брав до рук із особливим трепетом і тривогою. По-перше, це переважно тексти, які були написані пів століття тому. По-друге, тут не вибране класика, а вірші та поеми, що мали увійти у першу книжку поета. Плюс закарпатський цикл. І по-третє, частина із цих творів була заборонена радянською тоталітарною системою і саме вони спричинили до переслідувань Дмитра Кременя каральною комуністичною системою.

Я знаю творчість свого земляка, лауреата Національної премії імені Т.Г. Шевченка Дмитра Дмитровича Кременя досить добре. Гірський дух волі та близькості до Бога, що панував у текстах поета, підсилювався гарячими степовими вітрами Миколаївщини і перетворювався на міцний і неповторний словесний коктейль, який зачаровував і закохував у себе. Саме таким я знав Дмитра. Саме таким духом були сповнені його листи до мене. Саме така сила і пристрасть вирували у його словах, коли ми спілкувалися у столиці чи говорили по телефону. І тривога моя при першому знайомстві із новою книгою була спричинена підсвідомою боязню не знайти цього духу під обкладинкою.

Коли я вступив до Ужгородського університету, а це було через дев’ять років після того, як мого старшого колегу вислали у зросійщену Миколаївщину, то про Дмитра Кременя там ще жили легенди. Він незримо був присутнім на засіданнях нашої літературної студії, що її вів Василь Степанович Поп. Звісно, про Кременя відкрито не говорили, але інколи цитували, пошепки згадували. Відкрито і голосно міг дозволити собі говорити тільки Петро Скунць, який ніколи і нічого не боявся і якого ми запрошували чи на засідання, чи на поетичні вечори. Студенти ж і викладачі університету були залякані радянською системою і загнані в кут. Вони мали усвідомити тільки одне: якщо ви будете забагато думати то поїдете або на Колиму, або у вигнання, як ваш старший брат по перу. А для закарпатця смерті подібне не так вороже мовне середовище, як його може вбити відсутність гір. Тому страх бути вигнаним сковував і паралізовував.

Зізнаюся, що відкриваючи оцю ошатну книгу я теж відчував страх. Але не такий, як у вісімдесятих. Тепер я боявся розчаруватися. Боявся не знайти на сторінках Дмитра рідного, добре знайомого, а відкрити когось зовсім іншого. І цей страх тривав поки я не почав читати. Бо Дмитро Кремінь – то є Дмитро Кремінь. Він звучав як симфонічний оркестр тоді, звучить і тепер. Бо то є Кремінь. І не важливо коли писалися його вірші: у сімдесятих минулого століття, чи у десятих ХХІ віку.

Не багато класиків української літератури епохи соціалістичного реалізму погодяться тепер видати (перевидати) свої твори того часу. Бо там був присутнім диявол лєнін. А Дмитро Кремінь писав: «Був я свідком такої задухи, / що вмирала не тільки свіча». Це ніби про вогонь («Тан блукаючого вогню»). Але читач мислячий прочитував у цих словах зовсім інші сенси. Чи така сама багатозначність у інших творах, де йшлося про німецькі концтабори. Поет вмів так написати, що табори прочитувалися зовсім інші, що асоціації викликалися не ті, які декларувалися поза текстом і які мусів сповідувати кожен громадянин російської комуністичної імперії.

Я прочитував сторінку за сторінкою із задоволенням, із насолодою і без жодних розчарувань. Бо зустрів я у книзі свого справжнього друга, такого, якого я знав і любив. Такого, який писав мені передмову до «Золота Карпат» у далекому 2003 році. Такого, який жив у студентських легендах ще тоді, коли я не знав його особисто, коли робив перші кроки у літературу.

Протокол засідання літстудії УжДУ імені Юрія Гойди 1974 року, опублікований у книзі, занурює нас у часи сірі та страшні. Руками студентів і викладачів система карала неблагонадійних. Висновки, зроблені на засіданні літстудії ставали підставою для наказу про виключення студента із вузу чи для вироку «найгуманнішого у світі» суду.

У каральній радянській системі працювали люди, які знали справжню ціну і силу слова. Які захищали утопічні ідеї про виведення нової породи радянських російськомовних людей від руйнівної сили національної свідомості. Бо саме слово спричиняє рух, спонукає до дії, до боротьби за волю і незалежність. Саме палке слово поетів (починаючи від великого Тараса) привело до Незалежної України. Саме публікації в «Літературній Україні» запліднили суспільну думку, а, відтак, і відродили Україну. Саме слова Шевченка, Скунця і Кременя, слова інших відомих поетів стали тими наріжними каменями, на яких виріс Собор Нашої Держави. На жаль, новоприбулі у владі цього не розуміють. А комуністи і кадебісти розуміли добре – вони намагалися або знищити незалежних поетів, або приручити їх.

Дмитра Кременя не вдалося ні знищити, ні приручити. Він поніс у російськомовне середовище українського півдня слово такої сили, що довкола нього почало формуватися національно свідоме середовище. Але це тема іншого дослідження.

 

І в осінній красі по-осінньому ярій,

І в осінній журбі, що гірка, мов полин,

Нахиляється тихо засмучений явір

Над червоно-кармінною кров’ю калин.

Не печалься, що осінь, мій яворе, братку,

Не настане весна для одних тільки пнів.

Я здійму свою молодість яру, як бартку,

Тільки б ти не згасав, тільки б ти зеленів.

                       (Карпатська рапсодія)

 

Мелодійність і милозвучність поезій Кременя зачаровують. Хай це вірші раннього Дмитра чи зрілого лавреата. Бо він не змінювався ніколи. Він дозрівав під степовим сонцем, корінням тримаючись за свої любі Карпати.

А ще я хочу сказати, що книга Дмитра Кременя «З днів шалених» не є машиною часу, яка переносить читача у епоху минулу. Це цілком сучасна і актуальна книга, хоча запах тих часів місцями присутній. Інакше і бути не могло – автор жив і творив саме тоді. Але, якщо багато його ровесників насолоджувалося і упивалося душком застою, то Дмитро вернув від нього ніс. Він насолоджувався молодістю, свободою творчості, симфонією українського Слова. Саме цим можемо насолоджуватися і ми завдяки синові поета Тарасові Кременю. Адже саме він, разом із Наталкою та Іваном Ребриками, упорядкував цю книгу, провів величезну пошукову роботу у архівах, для того, щоб розсипані у часі і просторі сторінки першої книги, щоб ранні і неопубліковані раніше твори могли дійти до читача.

Тарас Дмитрович Кремінь, Уповноважений із захисту державної мови, кандидат філологічних наук, письменник і громадський діяч, політик, Народний депутат Верховної Ради VІІІ скликання, гідний син свого батька, написав ґрунтовну передмову «Поетика ранньої лірики Дмитра Кременя» до книги Дмитра Кременя «З днів шалених». У ній він не просто аналізує ранні твори поета, але і говорить про епоху та її діячів, про час, який намагався зламати особистість, а насправді шліфував її кремінне осереддя. Передмова готує читача до сприйняття шаленості тих днів, гострота яких не відчувається тепер так, як відчувалася тоді. Адже імперія зла випустила із своїх залізних рук Україну, хоча ще не втратила надії проковтнути її. Війна триває. Але це вже інша війна.

Книга складається із п’яти розділів: 1. Тан блукаючого вогню (1974), 2. Сніги у бескетті (закарпатський цикл віршів), 3. Листи, спогади, щоденники, 4. Суд над поетом Дмитром Кременем, 5. Перше видання поеми «Тан блукаючого вогню».

Пізнаючи світ великого поета ми пізнаємо не тільки історію свого народу, не тільки душу нації, але і пізнаємо себе у цьому світі. А висока поезія відкриває нам нові горизонти та надихає на працю і боротьбу, на творення майбутнього своєї родини та великої матері України.



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга
Книги від Bookzone

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери