Re: цензії
- 08.04.2024|Ігор ЧорнийЗлодії VS Революціонери: хто кращий?
- 04.04.2024|Ігор Бондар-ТерещенкоЛеді й джентльмени, або «Лондонські хроніки» Місіс К
- 03.04.2024|Марта Мадій, літературознавицяФантасмагорія імперського пластиліну
- 28.03.2024|Ігор ЧорнийПрощання не буде?
- 20.03.2024|Наталія Троша, кандидат філологічних наукСвітиться сонячним спектром душа…
- 20.03.2024|Віктор ПалинськийУ роздумах і відчуттях
- 20.03.2024|Валентина Галич, доктор філологічних наук, професорЖиттєве кредо автора, яке заохочує до читання
- 20.03.2024|Віктор ВербичНіна Горик: «Ми всі тепер на полі битви»
- 18.03.2024|Ігор ЗіньчукКумедні несподіванки на щодень
- 17.03.2024|Ольга Шаф, м.ДніпроКоло Стефаника
Видавничі новинки
- Фредерік Верно, "Рейвах"Книги | Буквоїд
- Ніна Горик. "Лінії оборони"Книги | Буквоїд
- Олег Крот. "Комунікації"Книги | Буквоїд
- Таіс Золотковська. "Лінія зусилля"Книги | Буквоїд
- У Vivat вийшла нова книжка Марка ЛівінаКниги | Буквоїд
- Юрій Яновський. "Майстер корабля"Проза | Буквоїд
- Ольга Кобилянська. "За ситуаціями"Проза | Буквоїд
- Іван Франко. "Маніпулянтка"Проза | Буквоїд
- Анатолій Дністровий. "Битва за життя: щоденник 2022 року"Історія/Культура | Буквоїд
- Павло Паштет Белянський. "Я працюю на цвинтарі"Проза | Буквоїд
Re:цензії
Мить доброї надії
Ця поетична збірка за формою – справжній тревел-блог. Навіть чітко починається з дороги в маловідоме (на фестиваль до Південної Африки) і закінчується дорогою додому. Включно з історіями-репортажами («як я відвідувала морський інститут і обіймала целаканта») чи описами культурно-побутових реалій («які приправи вживають у місцевій кухні»).
Однак поетичний щоденник подорожі – то не порадник «де зупинитися», ба навіть не перелік «must-see». Може, кращим порівнянням був би документальний фільм: розповідь заснована на справжніх подіях, але дає не тільки й не стільки корисну інформацію, як можливість спробувати на смак прикмети іншого світу.
Це як привезена з подорожі замість кульочка з магнітиками коробочка з камінчиками, мушлями, листочками (і насінням протей, подібних до феніксового пера).
1. Про потрібність пояснень
Вічне питання перед твором, крізь який світить чимало «підкладок»: скільки він вимагає «підказок»? Наскільки оптика потребує довідкового апарату? Наскільки читач для повноцінного читання має бути обізнаним у контексті? Наскільки його сприйняття того контрабандного прометейського букету протей зміниться від пояснення, що шишка протеї подібна до феніксового пера власне тому, що розкривається за температури пожежі – і тоді може сіятися? Скільки знання з географії, історії, етнографії потрібно, аби по-справжньому зануритися у вірш, написаний на Мисі Доброї Надії чи на острові Роббенайланд?
Вірші з «Золотого носорога» мають довірчу інтонацію дружньої розповіді на кухні («А далі знаєш що сталося?..»), тож огромом посилань не відлякують. Найістотніші факти та назви пояснить нотатка – втім, не перетворюючись на задовгу лекцію. Якийсь камінчик зблисне власною впізнаваністю. А якісь деталі попрацюють гачечком: коли видно, що за образом стоїть реальний герой чи міфічний звір, але можеш не затинаючись на гугління читати далі, йдучи до кінця за довгим розміреним ритмом. Так сприймаєш екзотичні пейзажі за вікном іноземного потяга під його заколисливе «та-та-та-та та-та-та, та-та-та та-та-та-та-та». Не чіпляючи оком кожний невідомий кактус окремо. Лишаючи собі до перетравлювання загальний коктейль кольорів і запахів.
2. Про подібність домівок
Око людини влаштоване так, що в незнайомому неминуче відшукує аналогії зі знайомим. Так мозок додає нам певності – з одного боку. З іншого ж – із поетичної точки зору можна розглядати далекі речі як рими до близьких. Тоді «країна масок» виглядає «як пасіка», над мискою рису з пекучими спеціями зупиняєшся «наче перед купальським вогнем», а розглядаючи золоті фігурки з руїн царства Мапунгубве, завважуєш, що розквітало воно паралельно з Давньою Руссю.
Читач може йти в цій грі далі. Наприклад, вчуваючи в: «добре це чи жорстоко – ми ідемо», що лунає над нескореними в спекотному повітрі Кейптауну, відлуння: «ми йдемо, і серце правдою горить», що лунає над нескореними в морозному повітрі Києва. Численні паралелі дозволяють.
Як любили приказувати: «дурний (чи розумний, чи гарний, чи будь-який) – він і в Африці такий» – ті, хто зроду не бували на іншому континенті. Ну але ж. Водомет – він і в Африці водомет. Тільки в Кейптауні його потім бісером обплели. І виставили біля художнього музею.
3. Про рівність переказів
Гуглячи африканські історичні подробиці, не варто робити те проти ночі. Власне, ще одна спорідненість із Україною. Розгін демонстрації – то ще бісерна квіточка на чорній задушливій тканині. Вивчати ті переплетіння страшно. Але читати «Золотого носорога» не страшно. Не тому, що Ганна Яновська обходить теми війни та насильства – вони тут звучать. Справа в мові. І не в сенсі «милозвучної» української чи горлового клацання мови коса. В сенсі інтонації.
Юрмляться неспокійні теми – рівно шикуються словосполучення в подібні до потягових ритмів розміри. Як у темній кав’ярні спокійно крутиться млинок, коли під вікном водомети ідуть у бій. Чи радше як покинутий водомет заковується в бісер. І це, можливо, не лише свідома спроба залишатися в глузді там, де є ризик його втратити від надмірного занурення («…щоби мій зір не згорів / Я вставляю в очі пару рожевих лінз»). Це не лише відстороненість спостерігача, яка може давати поетові змогу римувати померлих, а читачеві пити чай під опис страждань («Чи важливий твій спогад тому, хто волосся плете?»). Це, мабуть, ще якесь певне «полагодження» поламаного світу.
Хтось із критиків казав, що «насправді соціалістичний реалізм – то не виробнича література, по-справжньому реалії того часу якраз відтворюють Хармс і Платонов: тільки схиблена мова може бодай якось передати зсунутий світ». Мова Яновської описує світ так, ніби він не зсовувався і не схиблювався, і ще перебуває у межах норми. Або – вже. Ніби «після Аушвіцу» перед написанням вірша минає достатньо часу для тону епосу, нарису, балади, ба навіть дитячої пісеньки: тут уже «складають найменшим казки із хорошим кінцем».
Власне, «Золотого носорога» можна безперешкодно читати дітям. Ритм без проблем підхоплюється, лексика не лякає, пінгвіни приваблюють, целаканти зацікавлюють, в екзотичних назвах бринить таки добра надія. Виходячи на поверхню під яскраве сонечко, перетравлені надрами рештки трагедій дрібних протоістот перетворюються на мерехтливі мінерали. А з тих майстрині роблять веселі прикраси. «Баламути й коралі, баламути й коралі».
Коментарі
Останні події
- 18.04.2024|16:40Автор дитячого фентезі «Кий і морозна орда» розповість про новий мультивсесвіт за мотивами української міфології
- 18.04.2024|15:19Сьогодні у Тернополі Юлія Чернінька презентує "Барні 613"
- 18.04.2024|15:15Відкрито передзамовлення на книгу Вікторії Амеліної «Свідчення»
- 16.04.2024|18:08Помер Дмитро Капранов
- 16.04.2024|18:05Електронні книжки: що і як читають українці?
- 14.04.2024|20:47«Видавництво Старого Лева» започатковує цикл подій про Схід та Південь України
- 10.04.2024|14:36Переклади книжок Асєєва та Жадана номінували на PEN America Translation Prize
- 08.04.2024|17:579 квітня у Івано-Франківську Юлія Чернінька презентує книгу "Барні 613"
- 08.04.2024|13:56Війна та нові співбесідники для України
- 08.04.2024|13:54Польською вийшов друком роман Олександра Клименка «Орфей і Соломія»