Re:цензії

Євангелізація свободи

Про книгу Б.Чепурка "Сотворення світу"

 

1.    Зафіксувати своє

Богданова Чепуркова есеїстика у його новій книжці ”Сотворення світу”, філософські тексти з авторськими ілюстраціями; Тернопіль, ФОП Осадца Ю.В., 2020 рік, 159 с., може декого й приголомшити. Адже видання зроблене та виправлене так, що цілком потрафить здатися „євангелією від Чепурка”; зрештою, ніхто нікому не забороняв писати свою духовну історію та незбáгненого торкатись. Хоч письменник і називає ці тексти та малюнки „взаємовіддзеркаленням сенсотворень”. Це трохи ускладнено, проте прийнятно, як Чепуркова заявка на виписування себе та сотворення свого світу людей; „надземної надлюдської Особи, якою марив Фрідріх Ніцше: національно вибрану, збірну, внутрішньо незглибну, безмірно високодуховну, зрослу й вийшлу з Духа Святого. Й ми бачимо, як триєдино особистісне стає одним-єдиним: Особа людська, Особа Народу й Особа Божа!”

Безумовно, задекларувати своє (тут, зовсім не в декларативній формі) та допровадити цю „програму” до інших керувало Чепурком у написанні та формуванні книги. Утім, – право кожного. І він цим вектором рухався, як видається мені, зовсім вільно та невимушено. Залучаючи у свій стан, не просто „достовірну правду про себе чи й всіх нас, а прагнучи сильно й всеціло пройнятись світоглядним універсумом упродовж людської присутності в земній юдолі”. Оця письменникова „дидактика” подекого може й роздратувати. Одначе, читальника з отих найбільш зацікавлених, вдумливого і відчуваючого, мабуть згоджуся, приведе до очевидної вирозумілості щодо виписування своєї (Чепуркової) духовної історії саме в такий спосіб. Подеколи, не минаючи навіть певного другорядного, та навіть дальшого; аби по крихті зібратися до купи та згуртувати всіх довкола посилів основних.

 

2. Все нові та наднові…

…Знайти себе в собі. Не плутайте з порпанням в собі. Це – інше. Зовсíм! Ось народжується людина… А що було перед цим, а пере-перед тим… І, аж так, – до безконечності, яка невидимою червоною ниточкою тягнеться. І навіть далі… Твоя безконечність – у всепротяжності… Звісно, що в „Сотворенні світу…” Чепурко аж ніяк не обходиться без подібних мотивів. „Не відомо звідки хто взявся, але ясно що – з далеких-далек і безвічних часів. Хто я? Де я? Може, ти – не такий вже й ти: лишень прийнятий син, а тато і мама – названі батьки. Після перших випробувань, птахи душ зачаїлись –, здебільш, мовчать і вивчають не так ситуацію, як нові смисли й загалом сенс життя на Землі”. („Одробина світотвору”). Так і хочеться довжити: „Життя – це мить. Живи”. (В.П.) Тобто, твоя дієва участь завчасно передбачена, на неї сподііваються. І той, хто живе на грані непричетності, звичайно ж, або пройдисвіт з невігласом вкупі; або відсторонений за непрощені гріхи. Втім, цілком припускаю, можуть бути ще й інші варіанти… Направду мимохіть, згадав слова Самюеля Беккета: „О, люди – це невиліковно”. Що ж, тут у Чепурка? –  „Древо життя мовчить і тужить у страшній тотожності свята літургія сонцестоянь”. Наднових. Ніщо не зупинити.

 

3. Спозаранку

…Чепурків суб’єкт літературно-філософського викладу (хочете, то – розповіді, імпровізаційних сакральних текстів чи епічно сконцентрованих, саме на малих формах, оповідок...) ще з самого свого світанкового життя висновує, що „мовити правду, унезалежнену від суспільного оточення можуть, направду, одиниці. Всі народжені вільними. І тут важливо не зрадити своєму волевиявленню та сміло явити світові й самому собі, може, й з нутра внутрішніх сяянь, не думки з приводу, а любомудріє, як спосіб реалізації”. Й от вірний читач має щасливу нагоду не тільки впізнати ситуаційно. – „Письменник завжди випереджає свій час, але душею він завше – у всіх часах”.

І я далі читаю. Читаю вже себе і у собі. І подивовую, і приймаю; і тут цитую себе: „Душа і творчість – це те єдине, що належить по-справжньому людині. Усе решта, найчастіше, виявляється порожнім. Дарма. Усе ж, кожний день розпочинається спозаранку”…

 

4. З собою?...

Особлива літературна енергетика присутня у розділі „Битва з велетнем” Чепуркової книги. І це усе аж ніяк не пов’язане з якимось відверто зовнішнім крикливим пафосом або вигадливим текстовим антуражем. Радше, сказав би – витікання струмів письменницького єства, що зовсім не за фізіологією. А за чим?.. Ким?.. Ніякої однозначної відповіді не передбачається. Письмак лише провадить себе (й читальника) нелінійними стежками енергії; прислухається (внутрішньо), слухає себе; наздоганяє… І не конче наздогнати…

„Розмовляєш із каждою травинкою, листочком, пташкою і комашкою, але найбільше з небесними силами: стоїш, задерши голову й спостерігаєш, як хмари переганяють одна одну й не так розказують, як показують правду живих образів і подій: краєвиди земної й неземної природи, а там, тут, всюди – краса, що і в казці не сказати й пером не описати, й пензлем не змалювати – вони живі, аж світяться неповторним сяйвом; розмовляють з тобою, а ти – з ними”. Тобто, ніякого безконечного нанизування епітетів; виморочування метафор; поправок на догідливу зовнішню лінійну комунікацію. Це автору нецікаво. Чиста енергія. Через постійне відшукування її джерел і припровадження в слововиповнення цільових текстів.   

Ні.., таки, тут є сюжет очевидний: споглядання себе та зовнішнього світу. „Нема принаднішого щастя, як з усім видимим і невидимим мандрувати хащами і полянами в неділю рано-рано…”

„У душі народжуються, а то і пригадуються зримі картини творення світу, і усе це відбувається з твоєю участю, бо інакше й бути не може: ти  ж прийшов творити цей світ, бути його послом на тих інших обширах світобудови, домовлятися зі світовими силами про лад і порядок у Всесвіті”.

І тут же авторські графічні ілюстрації в самовільній ні на щó не подібній кольоровій техніці: „Майя”, „Грань”, „Качконіс”. – Творення óбразоформ у локальних барвах; намацування різновиддя загадок-відгадок; намагання взятися голіруч за нечуване-небачене. „От зосереджусь – й посуну хмару!” Напевне, так можна. Бо ж йшлося про „битву з велетнем”. А й справді!

 

5. Образотворення

Художній образ. – Метафора. За наявності тисяч дефініцій та визначеннєвих спроб, беруся стверджувати, що ніхто не може, чи й не здатний, вичерпно сформулювати-виокремити це поняття, як таке. Мабуть, так воно й має бути, аби слід-в-слід йти за таємницею, трепетно очікуючи на зближення; але так ніколи й не наздогнати. Це тобі не просто якесь просторікування. Це – Велика Гра. Гра в Бісер. (за Германом Гессе). Потребує повної життєвої віддачі; присвяти.

Тож, Чепурко не змагається з іншими. Хіба що – з собою?.. Саме цей розділ книги („Уроки внутрішнього бачення”), як на мене, є основоположним…  Зрештою, – й поза нею. Чепуркове.

„Художній образ творить людина, створена за образом і подобою Божою. Бог творив світ з нічого. Білий світ. Перед учнем теж білий аркуш паперу”.

„Птаха надхнення – вередлива й таємничо-загадкова… У кожного свій зоряний час, бо ця райська Птаха любить усіх Телесиків світу”. Ось так. Автор зовсім не наполягає на якихось своїх надскладних алгоритмах. Лише намагається знайти шлях до „внутрішньої людини”. Маючи його за вектор пошуку образу; медитаційних проявів духовної сили. І тут, як ніде, мова його проста та ясна. Стиль – відкритий, тихоплинний, імпровізаційний емоційно.

Отож, во істину, не бійся йти далі. Тебе оберігатиме Господь. На цьому наполягатиму, читаючи тексти Чепурка. Дещо незвичні у нашій літературі.

 

6. Захопитись…

Про справжність поезії і живе слово автор, не відходячи від себе, говорить-говорить… Наговорює. Сьогодні. І наприкінці часів. („Живе слово”). Він вишукує безмір можливого. Але на те й безмір, аби його не сягнути…

Стверджує: „Поетичність властива усьому живому”. Він намагається сказати навіть те, на що не спроможний. …І ніхто. Нерідко віддає себе на поталу стихії. І не сподівається на перемогу. Ото ж бо й воно: як оце – „позамовні смисли”. Ач, сягнув!

 

7. Лінія долі

…Його лінія – далеко не навпрошки. Але виразна й неперервна своєю виповненістю та цілісністю. І дарма тут приводити якісь відомості паспортного типу. Скажу лише, що Богданові Чепурку – трохи за сімдесятку. Він багато пише та видається. Близько п’яти десятків книжок у його активному доробку. Проза, поезія, есеїстика, літературна публіцистика; підручники та посібники. – Ось, воно потроху й призбиралося.

…Якось так, що понині – між Львовом, де давно замешкав, і Тернополем (с. Осівці Бучацького району), де батьківська хата і пуповина загорнута. Отак собі розкрочився письменник, тримаючи при купі рідне з ще ріднішим. Добре.

Позначена яскравою авторською харизматичністю поезія Чепурка притягує найвимогливішого шанувальника; есеїстична проза, безумовно, знайшла своє визначне місце в сучасному українському літературному процесі, постійно викликає інтерес критики та широкого кола літературознавців. Є очевидно корисним і його інтелектуальний вклад у педагогіку та викладацтво.

Так, насправді, письменникова лінія все більше енергетично виповнена. І вона довжиться. Нехай так і буде… „Сотворення світу”. Напевне, – це Чепуркова книга його книг?.. Сподіваюсь, ви не будете пручатись такій дефініції. Авжеж?..



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга
Книги від Bookzone

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери