Re:цензії

20.09.2020|20:10|Валентина Семеняк, письменниця

«Маршрут» до вершин Світла у кожного свій

Юлія Судус. О пів на сонце (Текст): поезія /Юлія Судус. – Брустурів: Дискурсус, 2020. – 128 с.

У моїх долонях сонячна й легка на відчуття та дотик книга, вірші якої «варто читати тричі кожний» (рядок з анотації). У цьому місці в мене з’явилась аналогія з молитвою. Справді, коли прочитувати (перечитувати) будь-який текст тричі (триєдність світу!), тоді він буквально «записується» в твоє інформаційно-енергетичне поле і ти стаєш… його носієм. Ти ніби зживаєшся з ним. Саме тому треба читати добру поезію! Навіть якщо вона… написана трьома мовами: українською, англійською й польською. Досі була знайома з двомовними книжками – білінгвами . «О пів на сонце» – книга трилінгва білих віршів.  Юлія Судус – її авторка і перекладачка, кандидатка філологічних наук, письменниця. Воістину, у досконалості немає меж! Шкода, що не володію англійською, щоб достоту і цілісно  «посмакувати»  інтелектуальним доробком. Однак можу уявити, яка за цим стоїть колосальна праця! Тому налаштовую «серце» на високо-пілотажну книгу і занурюю очі в читання… 

«Медитація»

Поетеса неспроста дала таку назву одній із поезій. Адже це найкращий спосіб зануритися всередину себе, аби, досягнувши стану тиші, розширити світогляд та отримати відповіді на безліч запитань, які споконвіку турбували багатьох духовних шукачів. Ось деякі з них: «Хто я? Для чого прийшов (прийшла) у цей світ? Яке моє призначення на Землі? Що таке Істина?». Зануритися в тишу – це торкнутися найпотаємніших знань, які зберігає у  схронах душа кожного; торкнутися Божественного Світла, якими нас наділив Творець. Зрештою – розчинитися в тиші. Юлії притаманна символічна форма мислення. Рядки поезії пронизані глибоким філософським змістом: «… єдине моє тут і зараз/ холодний попіл від вчора/ гаряча ватра надій на завтра/ і одне скромне тепер/ трембітуй дзвінко/». Знаєте, яким постало перед моїми очима речення «єдине моє тут і зараз»? Не занурюватися постійно у минуле, не жити невідомим майбутнім. Чому? Бо разом із своїм народженням ми отримуємо енергетичну «валізку»: енергії, які розраховані на все подальше життя. Тільки від нас залежить, як будемо ними розпоряджатися. Гадаю, що для багатьох не секрет – думка матеріальна. Отож – куди думка, туди й енергія. Повертаємось у минуле – віддаємо частину енергії, думаємо про майбутнє – залишаємо значну її частку там. Як важливо думками і помислами залишатись «тут і зараз», не розпорошуватися, жити у «сьогодні», вкладати в нього себе всього: тільки тоді наше особистісне життя і довколишній світ ставатимуть кращими, добрішими. До слова, про це також йдеться у новій книжці Мирослава Дочинця: «Не шукай золоті гори. Не чекай золотої години. Проживай золотий час. Тут і зараз» («Золотий час»). «Холодний попіл від вчора» – попіл як результат руйнування, але й, водночас, початок нового зачину. «Гаряча ватра надій на завтра» – це лиш емоційний (астральний) вогонь, який все одно рано чи пізно стане попелом. «І одне скромне тепер/трембітуй дзвінко». Занурившись у власне єство, спізнавши своє вище «я», ділися цією радістю (знаннями) зі світом, трембітуй про це… А щоб якнайвлучніше підсилити пережиті емоції і відчуття, авторка використовує колоритну символіку карпатського краю. Візьмімо слово «трембіта»: музичний сакральний інструмент. Його звучання повідомляло або про відхід душі на той світ, або про народження в сім’ї дитини, у такий спосіб запрошували на весілля, колядували.

Несподівані спалахи думок

Авторка щира й відверта з читачем. Це розумієш, коли вчитуєшся у «Танець темного». Її сповідальні рядки змушують насторожено сприймати й аналізувати наступне: «… хаос заповнює вулиці/наче лукавий танцює крамп/ посмішки юдині/ кава – часто отрута/ любов – завжди обман». Про розчарування, сенс життя, «малу віру краплі», розгубленість меншості і раптом… світло в кінці тунелю: «Тихше нечистий/темп притримай і чекай/ коли серед тисяч знайдеться/ той непересічний/ що візьме тебе в танець/ і закружляє назавжди/ прямо в твоє пекло». Можна помітити, що у своїх творах Юлія часто оперує словом «сон». З його допомогою  їй вдається краще «сфокусувати» несподівані «спалахи» думок і передати всі невидимі тонкощі і барви сюжетної канви, яка наскрізно «пронизує» усі згадані твори. Тож пропоную для ознайомлення вихоплені з тексту окремі яскраві взірці як от: заспаний старий світ; земля ще позіхає спросоння; рутинні павуки-сентенції/що снять в гібернації (анг. – бездіяльність) надію; сниш грандіозне звершення; нарешті порину у сон/якого так давно не було/помрію/помру; ще сон безтурботний/ чекає на кожного/ хто душу свою/ не занапастив; засинатиму нині благосно/ чи не спатиму бентежно/ знаю либонь що/ Ти точно є/ Боже.

Намистини – це Його творіння

А яке незвичне й своєрідне «закликання» весни пропонує авторка і не дуже з нею церемониться (весна – бариться, ледащо, вовтузиться). «Добрий ранок, весно, не спізнюйся,/бо молодим паням не личить./ Гей, вставай швидше, дівонько./ Заходь на гостину!».

Особисто мені припав до душі вірш про «Намисто», де поетеса проводить паралелі між зовнішньою і внутрішньою красою. Зовнішня краса, яка не одухотворена, нічого не варта: «Краса ж без душі – /як зів’яла квітка…». Лірична героїня губить намистинку, відтак не може вийти з хати, бо разок не повний. «Як в землю канула:/ намистинка чи душа?». Що мала на увазі поетеса під образом намиста? Поміркуймо разом. В основі намиста нитка. Нема її, нема прикраси. Між тим нитка символізує ще й Творця, а намистини – це Його творіння, у конкретному випадку – душі. Схоже на те, що поетесі, як і мені, до вподоби образ (слово) намистини. В іншому тексті вона порівнює з ними час (як фізична і філософська величина): «Розсипається ртуттю час/множиться/малими сірими намистинами/спогадами». («Неминуче»).

У Юлії Судус власний погляд на життя і становлення суспільства, держави. Промовистим є один із заголовків – «Непокірній». Щоб зрозуміти, про кого мова, варто сконцентруватися не лише думкою, а й серцем. Увесь вірш – яскравий приклад персоніфікованої розгорнутої метафори, де кожна строфа відділена словом-проханням, словом-наказом, словом-кодом. Окремо вони прочитуються єдиним надважливим реченням: «Не виходиш/ не бійся/не ховайся бо/мужайся/відчиняй/ Країно». Бідність, війна-відлюдниця, страх, байдужість, горе: «… швидше ж/ заглянь їм в очі/ щодуху борися щосекунди/ за рідний прихисток твій». Особливої уваги заслуговує «Рестарт» (перезавантаження): і за формою, і за змістом. Вдало скориставшись комп’ютерною термінологією, авторка створила вірш із глибоким символічним підтекстом, який нікого не залишить байдужим. Ось лишень окремі рядки: «… видалити весь spam/ думати по-новому/ змінити свій algorithm/ діяти вільно/ навести курсор/ на boost OK і/ жити/ наче ти не в System/ і ніби не в Net/ все просто». До слова, це стосується кожного з нас. Змінюватися ніколи не пізно. Змінюємось ми, змінюється все довкола нас.

Акварельні барви інтимної лірики

«Кохай» – несподівана, іншими словами – акварельна інтимна лірика. Найсокровенніше почуття, яке, воістину, нагадує дух невидимої жар-птиці, котра поселилась у весняних садах, заквітчаних жасмином, де тиша солодка і п’янка, напахчена любощами, ніжні світанки, делікатні доторки. І раптом… «А чи знаєш ти…?». Раніше мені здавалося, що передати біль втрати, розчарування, зраду – словами неможливо. Адже цей стан настільки особистісний, настільки «свій»… однак, помилялася. Бо ж кому на цій планеті не доводилося пригублювати з чаші «терпкого аромату кохання»… Тільки у кожного той «аромат» свій. Так само, як і в ліричної героїні згаданої поезії. Поетеса віртуозно проводить паралелі із сонцем і небом (де небо кохається в хмарах): «Тепер же воно плаче./ Бо без сонця./ Плачемо разом,/ я і небо./Без тебе, –/ прийшла осінь». Ці ж мотиви спостерігаю у поезії «Марево» та «Про кохання»: «… збавлялось/ вогненно-пекучими зрадами/ каяттями кричало/ вирувало образами/ клекотіло прокльонами/ молитвами шепотіло/ правдами прикриваючись/ мирилось/ прощало…».

«Маршрут» до вершин Світла у кожного свій

Непокоїть авторку моральна деградація суспільства, його тотальна бездуховність. Їй це болить, бо відчуває майже фізично (поглохли, посліпли, онімілі від злоби роти). Відтак у неї свій діалог із всесвітом, який вона одухотворено провадить від імені багатьох: «… а ми далі не віримо/ бо ж як то складно/ з закладеними вухами/ зашитим ротом/ й заплющеними очима/ бути як Ти».  Слово-код знову прочитується між строфами у вірші «Ще» і читач отримує актуальну (бо ж на часі!) підказку – нагадування, підказку –  дію: заспокойся, слухай, грійся, співай, молися, живи. Вразлива душа поетеси, яка (судячи з окремих поетичних послань) спізнала духовні одкровення, у багатьох текстах щиро прагне донести «до людей Бога»: «… так довго живемо тут/ і так мало прислухаємося/ до того що так давно/ хоче нам сказати/ Господь» («Невдячним»). Тож сміливо кличе на допомогу вітер («Вій, вітре…»), аби допоміг розігнати серед людей «тумани лукавості», «давній пил образ»: «…навівай діла добрі/ нашіптуй слова правильні/ наспівуй любов і/ донеси до людей/ Бога». У цім часі мені згадується український поет Степан Руданський і його знаменитий вірш «Повій, вітре, на Вкраїну», де класик також звертається за допомогою до згаданої природної стихії. Між тим Творець «проливає» на кожного з нас Свою милість упродовж 24-х годин на добу. Шкода тільки, що хтось, образно кажучи, підставляє дірявий глек, а хтось – взагалі без дна, і лише одиниці – неушкоджену посудину. Саме так, як у вірші «Маршрут», де авторка робить журливий висновок: «… спам’ятаєшся ще хіба колись/ натиснеш стоп-кран тоді/ щоб міг проникнути у твій/ захланний маршрут сьогодення/ Господь».

У творах Юлії Судус відчувається окрилена вічність і свобода. Її вірші світлі і через них струменіє позитивна енергетика. Про це у влучній назві книги – «О пів на сонце». Перед нами у всій бентезі постає спостережлива філософська душа, з її міркуваннями про дорогу до Світла, яка не завжди стрімка і яку не так легко торувати. А подолати її можна духовним очищенням, Любов’ю (аґапе), добрими помислами, думками, вчинками. І це ще раз підтверджує високо-інтелектуальне письмо талановитої Юлії Судус.



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга
Книги від Bookzone

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери