Re:цензії

17.04.2020|08:59|Валентина Семеняк

Замість ліри, у нього пробуджуюче Слово, замість плуга – енергія новотворчости

Олександр Скрябін, поетичний цикл «Світ без тебе», Харків, 2020

Рясний водоспад свіжих і несподіваних думок, які буквально «вихлюпують» з-під пера обдарованого харківського поета, це саме те, що збагачує не лише ментальний світ читача, а й розширює обрії його духовного світогляду. Іншими словами: допомагає навчитися сприймати внутрішню красу людини і довколишнього світу у найдрібніших її проявах – барвах, звуках, дотиках, відчуттях (смисловий рівень, інтонаційний, фонічний).

Цикл вільних віршів (верлібр) Олександра поза будь-якими рамками і формами. Їх десять за кількістю, але всі вони мають унікальну властивість бути окремішніми і водночас –єдиним цілісним полотном, утворюючи разом дивовижний цикл під назвою «Світ без тебе».  Десять фрагментарних поетичних акварелей мимоволі нагадують художні ескізи до об’ємного мистецького полотна під сакральною назвою – «Всесвіт життя». Число «десять» мене вразило. Адже автор міг об’єднати у цикл іншу кількість поетичних творів? Інтуїція! Чому я згадую за числа? Згідно духовної нумерології, десятка означає як початок, так і кінець, зокрема початок і кінець життя, завершеність розпочатої справи, а ще – це союз чоловіка і жінки, число найвищої любові (аґапе) і мудрості. Про все це є у згаданому циклі.

Про сонце

Афористичні думки автора, обрамлені у слова і речення, нагадують ранковий сонячний посвіт: «Вдома»  – це коли обійми та слова подібні до променів сонця вранці». До слова, про сонце. Його тут багато. «Для кого сонце вранці примружує око, сяючи лагідно?!», «У полях, на узліссях, де коса не торкалась трави, – мільйони квіток дивляться на сонце», « Раптовий доторк сонця нагадав: який я щасливий». «Не переймайся, після твоєї смерті все буде якнайкраще: сонце народиться вранці, засяявши помаранчевою смужкою вдалині. І все буде добре, так само як було до твого народження./Світ без тебе». Принагідно спадають на думку поетичні рядки славнозвісного Василя Симоненка, які у своїй глибинній суті перегукуються із вже згаданими: «Більше тебе не буде./Завтра на цій землі/Інші ходитимуть люди,/Інші кохатимуть люди —/Добрі, ласкаві й злі».
 Що таке вільні вірші? Вони у жодному випадку не приземлені, бо не пов’язані усталеними (кимось придуманими) нормами. Відтак – вони окрилені, бо все, що вільне, має здатність… літати.  Норми, форми зазвичай зв’язують думкам уявні «крила». Тоді безтілесний Дух творчості не має розвою. А ще (і що дуже важливо) у вільній межичасній (перебуває на межі поезії і прози) поезії Олександра Скрябіна присутні лірична образність, емоційність, вкраплення епічності, драматизм. І все це неабияк підсилює художня ритміка текстурного полотна (метафори, порівняння), поспостерігайте і відчуйте: «Злякали дощ яскраві парасольки в дитячих руках», «Для кого зорі вночі сяють, сиплючи сріблом у вікна?!», «Я жив у світі звірів, тому і сам перетворився проти волі в хижака. І мовою поглядів та вишкірених зубів оволодів найкраще», «Крок до дівчини – визнати, що втома перемогла солодке відчуття багатолюдної самотності», «Нарешті ближні мої звільнилися від любові до мене», «Тихий вечір спустивсь на місто, наче каліка у дранім ганчір’ї присів на землю» тощо. Твори Скрябіна викликають енергетичний порівняльно-уявний ряд. Ось і цього разу «скрябінське» сонце несподівано занурило мене у далеке дитинство, коли дітлахам мого часу співалось «моє» сонце: «Зійди, зійди сонечко, на наше полечко, на бабине зіллячко, на наше подвір’ячко!». Бо з давніх давен сонце є символом моральної чистоти і духовного світла.  

Про Тишу

Цикл «Світ без тебе» починається із Тиші. І відчути її можна лише тоді, коли у часовому просторі проявляється якийсь звук. Навіть якщо це «декілька звичних слів, що злетіли мимоволі з уст…», або ж  «… рип дверей чи скрегіт заіржавілої хвіртки», чим гучніший звук, тим виразніше проявляється тло спокою і миру, який таїть у собі природа – невід’ємна частка Цілого, який у свою чергу  Творив і Творить – підтримує у собі всі Галактики і Всесвіти. Тільки той, хто її (Тишу) чує і вирізняє, живе нагальною потребою чути її повсякчас: «Не кажи нічого, будь ласка, – / най вітерець промовить щось до неба»..». Авторська інтуїція не перестає вражати: чи знаєте ви, що лагідний весняний вітерець колись у народі називали вітройком? Саме цей вітерець (за легендою) приносить дівчатам «вербову дощечку» – символ чарівного місточка до майбутнього щасливого одруження та родинного життя. Ось ці авторські недомовленості і збагачують уяву читача, бо вона несподівано… починає «працювати». «Уже потроху звик. Живу собі щасливо, неначе і не трапилось нічого» –читач достеменно не знає, що могло трапитись у ліричного героя, він може лишень здогадуватись. Відтак він (герой) рятується… тишею: «Тротуари алей, де після зливи ані душі, тиша і я, мій силует порожній». А Бога, як відомо, можна почути тільки в Тиші.

Про Творця

Ліричний герой звертається до Нього вже на початку твору: «Боже, дай розуму, дай сил мені! Я знаю: Ти захищаєш мене, мов щитом укриваєш!» (Щит та лук його правда – Пс.90). І в наступних акварельних образках: «Найліпше зрозуміє тільки Бог,/ Бог не питатиме: чому вчинив ти так, чому промовчав чи сказав щось одного разу», «Для сповіді замало слів, лише «Я єсмь», і цього буде достатньо», «Виконаними молитвами Бог вестиме з тобою бесіду», «Бог промовляє до мене (до нас!..) мільйонами рукостискань, поглядів, усмішок. Промовляє співом пташок за вікном, диханням дерев після дощу». А Ви замислювалися над тим, як до Вас промовляє Бог? Через що чи через кого? 

Зрозуміло, що енергія творчости присутня у всьому, навіть у самому слові Творець. Фінальні рядки циклу вкрай оптимістичні, навіть якщо це лишень мрійливі думки, але в них цікаве зерно правди. Мова про переродження, аби почати все спочатку, майже від… точки Омеги (за Шарденом). А й справді, чому б дереву із солоденькими яблуками у Райському саду та й не зрости маленьким кущиком: стовідсоткова гарантія того, що змій не зможе там заховатися. Але чи з’явиться тоді людство? Питання залишається без відповіді. 

«Світ без тебе» – це несподіваний погляд не лише на самого себе з усіх боків, це ще й внутрішній монолог із своєю половинкою (чи колишньою, чи теперішньою, чи майбутньою), із своїм вищим «Я», із Душею, зрештою, із її  Творцем.

Про ліру, блискавку і плуг

Щоб створити добру ліру (музичний інструмент), майстер-горянин шукає смереку, в яку вдарила блискавка. Мабуть тому, що тоді в такому дереві акумулюються всі п’ять елементів, які причетні до творення Всесвіту і… самої людини. Це вогонь, повітря, етер, земля, вода. Олександр Скрябін нагадує мені того доброго Майстра-горянина (плугатаря), який в особливий спосіб вміє торкатися струн душі читальника. От тільки замість ліри у нього пробуджуюче блискуче Слово, а замість плуга – (символ нового життя) енергія новотворчости. Це вонапричащає його доброю думкою, яка, немов те житнє зерно, проростає у його серці погідним і добрим Словом, повсякчас обдаровуючи читальника енергією новотворчости. 



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга
Книги від Bookzone

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери