Якось письменник із Луцька Олександр Клименко написав у Facebook письменниці зі Львова Галині Пагутяк. Це було в листопаді 2014 року. Відтоді між двома інтелектуалами заточилася цікавезна розмова, себто переписка, що тривала до липня 2016-го. 

"Як на мене, то ми у якийсь момент наче впали у транс і вийшли не лише за межі інтерв’ю, а й літератури взагалі, бо скільки там тієї літератури...", – ділиться у передмові Галина Пагутяк. 

Переписку письменники, що відтоді стали добрими друзями, почали фіксувати у файл, і згодом вирішили видати книгою. 

"Розмови.." я привезла з минулорічного Форуму видавців. Зумисне читала уривками й відкладала "на потім", бо ці зустрічі хотілося розтягнути у часі. Втім нинішній брак рідних облич і живого спілкування дався взнаки: єство спрагло потягнулося за цим вишуканим товариством і випустити з рук книгу вже не змогла, хоча й намагалася читати без поспіху. Позаяк обох Письменників знаю особисто, мене направду долало відчуття присутності: я бачила їх, чула їхні голоси, усміхалася їм. Виразно відчула згусток енергії, що витворили вони своїм спілкуванням, занурилась у нього. Фантастично! 

У процесі неспішного, вдумливого читання робила безліч поміток, нотаток, бо розмови-розмисли рясніли життєвою мудрістю, глибокими філософськими міркуваннями, до яких хочеться повертатися, щоби заново осмислювати. 

Галина Пагутяк: "Але раптом з цього хаосу відчуттів, образів, аналогій виринає неймовірна чиста мелодія – усвідомлення того, що ти знаєш УСЕ. Задля цього варто жити. Хоча через мить настає хаос." // "Щоб уміти сміятись, треба навчитись плакати." // "Але кожна людська істота через поезію, музику, природу може відкрити для себе суть речей. Ця брама не має замків. І усвідомлення цього дає мені втіху від життя." 

Олександр Клименко: "...І якби я сьогодні не знав, як виглядає персональний морок, то не знав би, яким має бути й персональне світло." // "Наше існування зав’язане в кармічний вузол, який не розплутати за одне життя, але його можна розрубати в критичній ситуації – раз і назавжди, махом." // "Маючи ж під рукою астрологічний довідник, зірки можна об’єднати в сузір’я. Та справа у тім, що кожна людина має над головою своє, індивідуальне небо, яке не можна вкласти у свідомість як уже написану комп’ютерну програму."

Приємно було стрічати в розмовах знайомі імена – переважно літераторів і письменників; деяких люблю і шаную, тож на душі тепліло. Так, начеб вони зазирали до нас у гості. Відволікалась, щоб дістати з полиці їхні книги, деякі покласти поруч до негайного прочитання. Навіть фільм переглянула, як тільки про нього згадала ув одному з листів пані Галина. Наші з нею уподобання в кінематографі часто збігаються, тож було цікаво одразу ж подивитися – тоді стали зрозумілі певні ремарки, в контексті яких згадувався фільм (польський психологічний детектив "Фотограф"). Занотувала ще кілька, для майбутнього перегляду. Найперше перегляну "Птаха" Клінта Іствуда, що задував пан Олександр. До речі, приємно, що й із ним у мене виявились спільні уподобання у кінематографі: теж дуже люблю творчість Тарковського.

Занурившись у книгу й отримуючи неймовірну естетичну насолоду, геть чисто забула про сюр, що охопив нині світ, – усе те просто натислося на павзу. І це так перезавантажує психіку! Натомість отримала дотик до Справжності, поринула в багатющий внутрішній світ направду виняткових Особистостей, що відверто ділилися власними світобаченням і світовідчуттям, роздумами про творчість, літературу, музику, кіно, театр – загалом мистецтво. Розповідали цікавезні оповідки з життя – свого й не лише; ділилися споминами, зокрема дитячими. Мені все те невимовно близьке, як близькі й дорогі обоє співрозмовників... 

Галина Пагутяк: "Я бачу світ як взаємодію піктограм, а не цифр. В дитинстві – це дві гори, річка між ними, поле, ліс. Місце для втечі й усамітнення. Без цього краєвиду я б не стала письменницею. Далі були інші символи. Побачити в речах символ – це наче піднятися в повітря. Це своєрідний катарсис. Це роблять релігія, філософія і мистецтво. Вони витлумачують символи, і це дає їм змогу керувати світом." // "У дорослої людини замість крил виростають гальма." // "Художня правда створюється в лабораторії алхіміків. Я б померла від нудьги, якби не мала такої лабораторії." // "А відтак художня правда – це бумеранг, який повертається і трощить правду життєву, якщо та має підозріло багато версій." 

Олександр Клименко: "Так само складно зробити своїм досвідом і думку про те, що справжня реальність, воля – вони в свідомості. Це треба відчути, прожити. Тож коли думки стикуються з людиною на рівні її індивідуального досвіду, стають з нею єдиним цілим – це те, що й справді залишається з людиною назавжди." // "Страх – дуже погана річ, він не дозволяє вірити навіть в очевидне." // "Кожна людина – не лише острів, а й магніт, вона створює довкола себе поле. І мені здається, що межі магнітного поля людини співпадають з кордонами її реальної та метафізичної географії. Тоді рідне село або місто перетворюється на центр світу чи Всесвіту." 

Відчувається мені, що сучасники поки не усвідомлюють цінності цієї книги. А насправді вона безцінна. До того ж, розмови відбувалися на тлі подій у країні, що вже ввійшли в історію. І в книзі це мимоволі відобразилось, при чому, не сухим фактажем, а живою емоцією, нервом, особистими враженнями. Історія країни тут жива і справжня, а не та, що буде спотворена цензурою і ввійде до підручників історії.

Перегорнувши останню сторінку, стало трішки сумно: хочеться, щоби розмови тривали далі. Власне, вони й тривають, однак уже приватно...