Re:цензії

17.12.2019|08:00|Галина Максимів, письменниця, літературознавець, член НСЖУ

Сторінками й сюжетами «Такого життя»

Галина Лицур-Щадей. Таке життя – Львів: Піраміда, 2019. –196 с.

Долина, Львів, Івано-Франківськ, Київ – перша книга Галини Лицур-Щадей з Прикарпаття «Таке життя»  мандрує з презентаційними турами й успішно знаходить своїх читачів.

Перша презентація відбувалась в Долині 15 листопада у світлиці центральної районної бібліотеки  разом з першою презентацією виставки живопису  «Карпатські мотиви»  її духівника багаторічного настоятеля Гошівського монастиря о. Дамяна Кастрана. Є в цих початках творчості двох талановитих людей  життєво знакове Боже провидіння. «Я – Альфа і Омеґа, – говорить Господь Бог, — Той, Хто є, був і має прийти. Я – Всемогутній». (Одкровення Івана  Богослова 1:8). Під вічним, всевидячим зором Творця триває безперервно і повсюдно життя. Кожна людина – то ненаписана книга. І всі ми, авжеж, увіковічені. Як не у книгах письменників, добрими чи поганими персонажами, то в Книзі Життя кожному з нас обов’язково відділена Богом своя сторінка.

 «Таке життя» Галина Лицур-Щадей нам показує замкнене коло народження і смерті, не прикритим і не прикрашеним епітетами,порівняннями,метафорами. А народилася назва книги  завдяки старшій доньці авторки Софії яка «так часто замість пояснення якихось випадків» відповідала «бо таке життя»( с.195).І як тут посперечаєшся з генетичною  мудрістю поколінь.

Зазначу, що книга увійшла до довгого списку Книга року BBC-2019. Але не це мене спонукало прочитати її за декілька годин свого вихідного дня, а аналізувати вже поступово, наступних два тижні. Та про це  трохи згодом.

До виходу в світ «Такого життя» причетний один з кращих видавців нашої країни Василь Гутковський. Його видавництво «Піраміда» відкрило Україні багато знакових авторів. Без перебільшення,  свої кращі твори вони видали саме тут.

Згадаю і проєкт «Litosvita. Центр літературної освіти», якому  завдяки, й Ірині Осадчук та  Дмитру Стретовичу зокрема, авторка дякує «що проклали кладку саме там, де це було необхідно» (с. 194).

А ще Галина Лицур-Щадей дякує  за тісну співпрацю письменниці, редактору Оксані Думанській зі Львова. Обидві авторки дуже схожі жвавими манерами спілкування з читачами, мудрістю, дотепністю, працьовитістю.

Окрім того – добрим порадником у виданні був колишній редактор районної газети «Свіча» Іван Ярич, де свого часу активно і енергійно працювала  Галина, була однією з найталановитіших журналістів. А ще вона з теплотою згадує свою  вчительку мови і літератури  Ларису Дармохвал з Болехова, яка навчила  азам грамотності, чуттю слова.

Книга тематично, виправдано доповнена  закладкою,де гірські трави, де топірець, де між гір марево туману. Перевагу має атмосфера  минулого , яке можна гукнути: «Де ти?», але повернути його не можна. Більшість оповідань та новел  – минулого часу.  Але є ще, люди які знайдуть себе в книзі, побачать. А є ті, котрих вже нема серед них, але їх пам’ятають.

 Обкладинка книги – аскетична, але має дуже філософський зміст. Біле тло символізує отой момент світ(л)отворення ,коли Бог на початках семи днів сказав : «Хай станеться світло! І сталося світло. І побачив Бог світло, що добре воно, і Бог відділив світло від темряви». (Книга Буття 1:3,4) Ріка життя у кожного з персонажів різна. Але розділяє її береги, чи то міражем мерехтлива доріжка вічного вже спокою,  чи світанкова дорога  юності, чи вже зріла – призахідного сонця.

У творах Галини Щадей радість і смуток,  гріх і святість, народження  і смерть – в одному колі, пліч о пліч танцюють собі аркан.

Якщо тема книги окреслена одним словом «життя»,  то проблеми, які порушує авторка, –  різні. Проаналізую коротко кожен з творів. В оповіданні «Усміхнений коник» (с.28) наскрізною є тема і проблематика родинних відносин. Мала дівчинка важко переживає хворобу, а згодом смерть свого любленого дідуся Миколи. У неї своє уявлення про навколишній світ, про Бога. Але за дитячою наївністю – те справжнє і незрадливе почуття віри, до якої приходиш  «своїми» стежками.

А тепер авторське : «Цю любов  ми бережемо в речах, які належали тому, кого вже немає, у знайомих рисах пізніше народжених дітей. В іскринці ока  дерев’яного коника, котрий, попри все, посміхається» (с. 27).

 Оповідання «Баба Яга» (с. 28) продовжує тему смерті. Самотня стара жінка помирає, але не помирає пам´ять про неї. Мала дівчинка залишилася там, на дорогах дитинства,  серед бабиного розкішного квітника, досі пам’ятає в деталях внутрішній устрій хати, смак пиріжків з яблуками, якими її гостила бабуся.

А тепер про  стильову образність : «Лякав скрипучий дерев’яний журавель з позеленілим відром над колодязем, бо жодної певності, що не стане справжнім та не ухопить мене своїми кігтями, не було»( с. 29)

Оповідання «Ворожка» (с. 33). Жодна сільська подія не обходиться без жінки, яку всі знають як ворожку. Її не те, щоб поважали, але бояться. Дитині цікаво знати те, чого дорослі обговорюють пошепки життя і діяння тієї ворожки.

Незважаючи на те, що твори в книзі не перенавантажені зайвими деталями, одначе тут деталізація себе виправдовує. «По дорозі я нарахувала чотири мости праворуч, три колодязі ліворуч, дванадцять городчиків з повними айстрами і рідкісними фіолетовими жоржинами, такими, як моя баба любить» ( с.40-41)

Новела «Нічия»(с.47) деталізує відносини батьків-дітей через призму відчуження. Батько має іншу сім’ю. Він любить випити, а про доньку з минулого не турбується. А тим часом вона мріє: «Цікаво, чи матиму  таку саму  блузку у чорний горошок, як у Нельки, що їй тато з Польщі привіз» (с.47)

Оповідання «Німий» (с.49) – про долю працьовитого хлопця, який змалку розраховує лише на свої сили. Вже в дорослому віці він за невідомих причин втопився у річці. Його людяність, щирість, доброта залишились в пам’яті дівчини, яка йому подобалася, у її підсвідомості. «Плесо води темніє на заході вечірнього сонця, я втрачаю з поля зору сліди ясного Бога, натомість в душі насувається страх, що обізвуться ті темні глибини гуркотом-клекотом» (с. 60).

Новела «Брати» (с.61) розповідає про дівчинку, яка бавила  братів, доки дорослі працювали. Вона їх недогледіла і пережила під час пошуків справжній шок. Закінчення новели щасливе: «Ко-ри-то… А в ньому, міцно обійнявшись, сплять мої брати…» (с.62)

Новела «Півень» ( с.63) теж змусить читача усміхнутися. Малий братик захворів і просить юшки з півня. Дівчинка йде рубати птицю, не маючи навиків: «Мої руки, наче в ката, червоні, светр такий самий»(с.64). Сусідський хлопець Михась допоміг дівчині впоратися з непростим завданням. І коли запитав несподівано, чи вийде вона за нього заміж: «А з сусідньої  кімнати мій братик: «Вона се юсецку не звалила» (с.65)

Новела «Винахідливий» (с.66) теж веселої тематики. Школярка хотіла б піти з друзями на прогулянку, але мусить вчити уроки. Вона каже молодшому братикові, щоб повідомив друзям, що її нема дома. На що він, акцентовано (слова в реченнях спеціально виділені переносами): «Вийшов на сходи і голосно гукає, так, щоб всі почули: «Ка-за-ла Галя, що її нема вдо-ма!».( с.66 )

Оповідання «Горобець»(с.67) розповідає про долю лікаря-педіатра, з яким нерозривно, навіть трохи загадково пов’язана маленька птаха. Горобець час від часу рятує цього чоловіка з  містичного мороку життєвих труднощів.

Запам’ятовується тут окрім сюжету, проста, не захимерена містикою образність: «Сонце уже високе, літнє, але поранки ще до тепла сором’язливі» (с. 67).

Оповідання «Білий дім на зеленій горі»(с.73). Михайло похоронив свою дружину Марту. Важка втрата змусила його шукати себе в горах. Він захворів, та був врятований знахаркою. Пізніше перейняв її науку, став відомим травником, збудував дім, де все біле, як світла пам´ять про дружину.

Зустрічаємо в цьому творі почуття всюдисущого відчуження, навіть ворожості, передані через гіперболізовану образність: «А середмістя випинало груди кількома  багатоповерхівками» (с.73). Натомість гори в оповіданні асоціюються із прихистком, затишком, справжньою домівкою.

Оповідання «Утоплений Ісус» (с. 86) розповідає про партійного начальника Миросика, який спричиняється до руйнування  духовної святині, ікон, хрестів.  Розплата за святотатство настає для його родини згодом. Повчальна історія для нашого і наступних поколінь. Авторська образність тут динамічна, місцями несподівана, як пробуджений нерв: «У сусідній кімнаті залементував телефон» ( с. 91).

Оповідання «Марися» (с.100) – про долю дівчини, яка завагітніла від одруженого чоловіка. Вона їде на заробітки, щоб бути поближче до коханого, та він відрікається від неї. В розпачі Марися топить народжену, ще живу дитину в річці. На все життя самотня жінка завжди пригощає цукерками чужих діток, і це ще більше додає їй спокути за власний  вчинок.

 Образність оригінальна, доцільно тематична, як для твердження, що всі ми собі найрідніші, й чужі часто стаємо тим, кого вважали рідними:  «…на колії прибували такі ж засапані і студено-зеленаві залізні гусениці, втомлено зсипаючи  з себе гори людського мотлоху, а вже поза тим і самих людей»( с. 103).

В оповіданні «Клапоть неба» (с.112) знаходимо щемливу розповідь про стареньку жінку Калину, хатина якої «заважає» будівництву багатоповерхівки. Тема на сьогодні актуальна, розв’язка – трагічна.

Знаходимо в цьому творі особливу, перекличну до віршів світлої пам’яті Василя Олійника, поетичну образність : «З сонцем вона розумілася. Вона мовою тіней говорить» (с. 113).

Оповідання «Сутінковий стан» (с.112) зачіпає ще одну актуальну тему – невміння батьків спілкуватися з дітьми. Мама занадто опікує Юрка, вітчим примушує нарівні з ним працювати. Вони вирощують на забій кроликів. Юрко втомився від безпросвітку кролячої бійні й відсутності позитивного, сонячного. «Сутінковий стан» спричиняє трагедію: хлопець нападає з ножем на вчительку та її доньку. В результаті, він опиняється у психіатричній лікарні.

Помічена мною проста, але тематично знакова образність: «Було добре від того, що великі вікна впускали багато сонця і що не треба їхати  додому» (с.132).

Оповідання «Перед Спаса» (с.134) психологічно ще «важче» від попереднього. Молода жінка закінчує життя самогубством, як свого часу її батько. Сиротами залишаються двійко дітей. Чоловік, мама, брат, інші родичі й друзі показані авторкою кожен в своїх діях зі сторони, дуже чітко і образно. Водночас,  тут деталізація окремих  подій виправдано-вражаюча: «На похорон лив дощ. Людей було зовсім небагато. Труну несли на плечах, бо до цвинтаря недалеко» (с. 141).

Оповідання «У реанімації» (с.143) – про жінку, яка бореться за своє життя в палаті з безнадійно хворими. Тема охоплює актуальні реалії сьогодення: взаємовідносини лікарів, медперсоналу, родичів, хворих.

Незважаючи на психологічну важкість твору, в ньому, як і в своєму житті, авторка знаходить місце для підбадьорення, легкого жарту: «Наркотиків за сорок років я скуштувати не спромоглася, то тут мені пропонували на вибір. Я лише морфій запам’ятала…» (с. 149).

 Є тут і тема  всеперемагаючої віри, коли моляться за хвору духівник і  багато людей в спільній молитві: «Іноді поруч  з фізичним болем було таке сильне енергетичне піднесення, що здавалося, наче на крилах підносить тебе над ліжком, над реальністю, над терпінням. Це були миті абсолютної радості – чистої і благодатної. А ще – вдячності» (с. 163).

Оповідання «Кінець світу …скасовано» (с.169) розповідає про сім’ю, яка переживає не найкращі часи через шалений щоденний ритм. І тільки вчасне розуміння жінки, що вона в сім’ї – насамперед  мама, дружина, берегиня, її спостережливість, ревнивість, справжні почуття, а ще улюблена собака Джесі повертають у родину  впевненість, радість і спокій.

Оповідання своєрідне  безліччю діалогів . «Що знову?» – «Він мені не вірить! А я правду кажу!» – «Добре, по порядку» (с.177)… і далі  нескінченний ланцюг діалогів. Але він аж ніяк не обтяжує твір, без нього того твору попросту не було б.

Оповідання «Місце для весни» (с.183) розповідає про непросту долю вуличної прибиральниці Маргарити. Вона часто недоїдає, в неї хворий чоловік і малі діти. Але все це жінка переживає, дає собі раду. Тема вірності, людяності, вдячності за кожен день життя є наскрізною для заключного твору книги: «Я щаслива. А робота… В ній є завжди місце для весни…». (с. 192)

 Відзначимо стильову авторську образність : «…зусібіч, з кожного кутка линуло світло і музика, музика і  світло, і вона,  опершись підборіддям  у прохолодне лоно скрипки… Сльози підступали, і Маргарита забороняла собі про це думати» ( с.184)

Подячне слово від авторки «Усім, кого люблю» (с.193), я не піддаватиму детальному аналізу. На те воно подячне, щоб його прочитати. А ще – прочитавши його ви зможете зрозуміти, котрі твори містять в собі епізоди з життя авторки, а котрі є авторською творчістю. Бо не кожна розповідь, де звучить «Я» можна назвати біографічною. Підкреслю тут двома штрихами, що книга Галини Лицур-Щадей не є автобіографічною. Авторка запросто може від себе розповідати вже десь почуте від іншої людини.

Жанрові особливості книги «Таке життя» вдало реалізовані. Є тут і логічно передбачена кульмінація, і неочікувана розв´язка. Раджу починати читання від першого твору і до останнього. Емоційно насичені кульмінації в усіх творах, але найбільше виражені в трагічної, сумної тематики. Такі, як «Нічия» ( с. 47), «Марися» (с. 100)»Сутінковтий стан» (с.125), «Перед Спаса» (с.134), «У реанімації» ( с. 143).

Окрім того, хочу виділити більш наближене не до побутового , а до магічного реалізму  оповідання «Білий дім на зеленій горі» ( с.73)про звичайного чоловіка Михайла, який волею долі став знахарем і травником на всі гори й околиці.

 А тепер настав час згадати виставку живопису  “Карпатські мотиви” отця Дам’яна Кастрана. Твори з її експозиції виправдано доповнили б текстовий зміст виданої книги. Можливо, під час перевидання  «Такого життя» це й трапиться. На все – воля часу і авторів.

На полотнах «Карпатських мотивів» повсюдно бачена і невидима, проте така одухотворена  висота, з якої бачимо мереживо гір і обличчя людей, їхній одяг, предмети побуту, дерева і джерела, листки, колосся, пелюстки, ягоди... Не дарма кажуть, що людина вимірює свій земний шлях не ростом на землі фізичним і матеріальним, а зростом духовним. На картинах о. Дам’яна –багато зеленого кольору,  який уособлює життя. Це перше благословення весни, це пробудження природи і всього живого, це колір миру, безпеки і захищеності. А ще – звідки б не дивився на ці художні полотна – окрилюєшся незвичайним теплом і світлом. Линеш думками над горами і над Ясною Горою, в усміхнених обличчях бачиш чистоту, одухотвореність, добро, яких в час війн, жорстокості й споживацької захланності нам так  повсюдно не вистачає. І направду, Господь невипадково благословив до духовного покликання о. Дам’яна дар зцілювати людей своїм мистецьким талантом.

Відтак, знову повернемось до книги «Таке життя», щоб більше проаналізувати сюжетне й тематичне її єднання з «Карпатськими мотивами». В оповіданні «Утоплений Ісус»( с. 86) погляд Ісуса супроводжує атеїстів, які знищували духовні святині, за що потім мали відповідальність поколіннями. Храм на Гошівській Ясній Горі за тих сатанинського балу часів дуже потерпів. Але були ті, що відреклися від Бога, а були ті, що берегли церковні речі до Незалежності України і відродження Церкви. Якщо відходили в засвіти – про надійне місце сховку говорили дітям, онукам, найближчим.

Не оминемо оповідання «Ворожка»( с. 33). У непрості дев’яності багато жінок ходили до тієї жінки. Бо проблем було багато: безгрошів’я, чоловік випивав чи загулював, непутящі діти, хтось вдома хворий. Але знаю не один випадок, коли Бог повертав цих жінок не до будинку ворожки, а на Ясну Гору, до церковці. Свята Богородиця під своїм покровом завжди милостиво голубить-втішає всіх, в кого бринить сльоза смутку чи поглинає лавина відчаю. Багатьох отець ігумен  Дам’ян врятував від впливу темних сил, багато сімей зміцнилися вірою і Божою правдою. Знаю таких, де чоловік перестав пиячити, повернувся в сім’ю, де син чи дочка залишили  погану компанію й нині щаслива родина з дітьми - онуками  щонеділі  і в свята збирається  разом до церкви, до Гошева.

Актуальні акцентом на споживацьке сьогодення, де не вистачає ні на що часу, а в родинах починаються проблеми, мотиви оповідання «Кінець світу… скасовано» ( с. 169). Але твір тішить щасливим завершенням, бо чоловік, як виявилось, приділяв увагу не коханці, а… собаці.

«Ріже по живому» оповідання «Клапоть неба» (с. 112), де присутня проблема всюдисущого забудовування міст височенними будинками. Власник «розумного дому» хоче будь якою ціною придбати для будівництва багатоповерхівки велике подвір’я з хатиною, де доживає свої роки старенька жінка. Вона беззахисна, бо чоловік помер, а сина вбили на війні. Той багач, можливо, був роками не набагато старший за її сина. Але свідомо не пішов на війну захищати Україну, а примножує свої капітали. Жінка раптово помирає, і він тепер має можливість здійснити задумане: « А ці два дні… він назветься  племінником. .. ні, краще похресником» (с.124).

Тепер декілька речень про мовлення. Хоч авторка  родом з етнічної групи бойків, не так вже й багато в її творах місцевої говірки чи діалектів. Вона ними не прагне вирізнитися. І це добре, бо тираж книги читатимуть не лише бойки і жителі  Прикарпаття  Західної України. Похвально, що українська літературна мова із вкрапленнями характерно вживаних для Бойківщини слів має раціональну міру застосування, є доречною та не утруднює читачеві мандрівкою сторінками книги.

Відзначу серед мовленнєвих  засобів, які доповнюють стильову своєрідність автора прислів’я і приказки: «Не руш лихо, поки тихо» (с. 44), «Ні душа не лежить, ні руки не складаються» ( с. 67), «Ніколи не кажи ніколи» (с.177) та повсякденні слова бойків : зазумбелувати – гнуздати, дідик – дідо, копилець – нажита не в шлюбі дитина, пацьоритися – бути примхливим. Ті слова, які можуть бути незрозумілі читачу, позначені зірочкою, а тлумачення винесені внизу сторінки, а є такі, що розуміємо їх, мандруючи далі за текстом.

Слова сучасні розмовні, запозичені, професіоналізми, суржик що їх знаходимо у більшості в оповіданні «Перед  Спаса» й частково в «Кінець світу… скасовано» теж не спотворюють змісту книги, бо вони представлені як елемент мовлення персонажів, а не суто авторські.

Всі твори дебютної, але притому якісної прози Галини Лицур- Щадей написані розповідним, зрозумілим стилем. Він є читабельним та легким для сприйняття.

Ось як легко дається авторкою порада: «Треба завжди мріяти. Мрії здатні перенести нас у недосяжні краї, заповнити собою пустку» (с. 14).

Подивімось, яким довершено, динамічно образним є опис: «А за вікном, чую, життя й справді  починає розцвітати: щебечуть  мої товаришки, а поміж їхній щебіт  – якийсь-не якийсь і хлопчачий  голос вклинюється. І треба ж таке,  щоб ота збірка саме коло нашої хати була» ( с. 66).

Про героїв і персонажів. В Галини Лицур- Щадей нема чіткого поділу на позитивних і негативних. На розсуд читача – життя і діяння кожного з них. Бо в серці кожної людини при народженні є вкорінений Творцем Всевишнім паросток добра. А людина вже своїм життям і своїми вчинками  примножує добре  чи  набирає собі ношу злого. 

 Як приклад: «Ще один цікавий персонаж, ой, пробачте, пацієнт – колишній голова колгоспу. Він також розмовляє безперервно, але притишеним голосом, наче скрадаючись з мішком яблук з колгоспного саду» (с. 164). Не бачимо в ньому вираженого позитиву чи негативу. Але цей персонаж дратує, викликає співчуття, розуміння, осуд. Аналізуючи, як він себе поводить, як рухається, що говорить та як живе, кожен «отримає» свого  «колишнього голову колгоспу». І так з усіма героями-персонажами. Безкінечно індивідуальною  буде думка кожного читача для кожної дійової особи з кожного оповідання чи новели.

Беззаперечно і ствердно «Таке життя» я рекомендую до читання всім книголюбам, незалежно віку, статі, соціального становища, професії, інтелектуальних здібностей тощо. Бо коли Ви дочитаєте останнє речення, у вас не буде ні відчуття розчарованості, ні даремно витраченого часу. Можливо, захочете перечитати ще раз.

Завершу свою змістовну рецензію доречною наскрізної тематики цитатою з оповідання «У реанімації»: «Дивне плетиво оте Життя. Зовсім поруч, пліч-о-пліч крокує зі Смертю, і коли не перетинаються, то зовсім безболісно  спілкуються. Тут апарат штучного дихання теплить в комусь серцебиття, а за стінкою закриваються вишні, дзвенять келихи і розпирскуються бризки шампанського. І,мабуть,  саме це і тримає отой вселенський баланс, рівновагу, дозволяє барвам бути» ( с. 158).

Вважаю, що не одній людині у важкі, доленосні для неї миті, книга Галини Лицур-Щадей «Таке життя» підкаже вирішення насущних проблем і потреб. Чи це буде молитва, чи довірлива розмова з духівником, чи посилена увага й турбота до близьких, чи поміч і розрада бідним, голодним, хворим, самотнім – це вже кожен вирішить особисто.



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга
Книги від Bookzone

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери