На прикладі одного з останніх романів В. Чемериса маємо історію досі не відомого широкому загалу  подвигу княжни Євпраксії. Письменник привідкриває історію за часів Золотої Орди, точніше того періоду, що передував цьому.

Автором була проведена серйозна аналітична робота по збиранню матеріалу до теми. Внаслідок чого письменник приходить до узагальнень і висновків, які не перестають боліти і в наш час: «…яке майбутнє може бути, коли всі роз’єднані, кожен сам по собі. В такій Русі – якщо не об’єднається – майбутнього не може бути. Як і незалежності». Ворог загрожує  не лише зовні, а й зсередини – це міжусобиці («Навіть перед смертною загрозою, що нависла над Руссю. А вона вже не була єдиною та згуртованою, як славилася колись у давні часи. Міжусобиці нищили Русь»).

В. Чемерис старанно вимальовує образ княгині Євпраксії. Вона – довгоочікувана дочка уманського князя Веслава та грекині Феодулії з Візантії. В перекладі з грецької її ім’я означає «щаслива». Виписуючи портрет княжни автор вживає багато зменшено-пестливих слів: «дівчинка», «височенька», «стрункенька», «гарненька», «голівка», «оченята», «личко». Ця смілива жінка організовує оборону містечка, коли її чоловік відсутній, і вибирає смерть разом із маленьким синочком лише, щоб не дістатися на поталу та ганьбу ворогам.

Письменник висвітлює життя ХІІІ ст., майстерно вкраплюючи фольклор (колискові пісні), звертаючись до описів народних звичаїв (обряду сватання – рязанського князя Федора, а також самого весілля, дівич-вечора, на якому проводився обряд розплітання коси), називаючи стародавні міста та історію побутування їхніх назв (град Осетр, котрий іменувався як Красний, Заразьк, град Святого  Николи Корсунського, Новгородок-на-Осетрі, Зарайськ), представляючи літописні відомості (птаха Сирін, хан Батий) та інші історичні джерела, а також енциклопедичні дані. Не оминає В. Чемерис і згадки про жіночий одяг рязанських країв («сорочка з тонкого шовку, синя спідниця-поньова (так вона звалася химерно), пишний короткий сарафан-навершник із яскравого оксамиту»). Варто також відзначити, що письменник при відборі матеріалу до роману, користувався не лише вітчизняними джерелами, а й звертався до арабських літописців, наприклад Рашида-ад-Діна, свідчення європейських мандріівників. Ще одне джерело, використовуване автором, – «Повесть о разорении Рязани Батыем», написана невідомим автором наприкінці ХІІІ – на початку ХІV ст. Крім історичних джерел використовувалися художні, а саме: поема «Євпраксія» Дмитра Веневітинова, поема невідомого автора «Пісня про княгиню Євпраксію», згадується полотно «Євпраксія Рязнська» художника-передвижника М. С. Матвєєва.

Автор злегка акцентує на тому, що в ті часи в Київській Русі жили люди з інших країв, як-от, Феодулія, Юрій Інгварович, «син варяга, але вже русич».

Зображуються в романі монголо-татари, а також їхні лідери: Чингісхан та Батий. Вони ніби протиставляються роз’єднаній Русі. Юрій, рязанський князь, ледве зібрав раду з великого князя владимирського Георгія Всеволодовича, своїх братів, князя муромського Данила Інгваровича, князя коломенського Гліба Інгваровича, князя Олега, князя пронського Всеволода і ще кількох. І це, коли вороги вже стояли табором на річці Вороніж. Діяло відоме прислів’я: «Моя хата скраю, мені це й не болить». Темуджин, або Чингісхан об’єднував монгольські племена, тримаючи всіх у покорі страхом, силою, хитрістю. В. Чемерис детально досліджує історію родоводу Чингісхана та його нащадків, радо ділячись набутою інформацією з читачами. У романі можна знайти опис зовнішності ординців, версії смерті Чингісхана, звичаї Батия, дещо з хроніки походів монголо-татар,  опис столиці Золотої Орди в Сарай-Бату (Палаці Батия), інформаційні згадки існування Київської Русі за панування Батия тощо.

Проблема заздрості та зрадництва втілюється в образі монастирського послушника Геронтія Ушакова.

Збирання інформації охоплювало дотичні теми: проблема самогубства, мужні жінки (легенда про Авдотью Рязаночку та царя Бахмета).

Роман «Княгиня і хан» справляє позитивне враження. Хотілося б висловити лише декілька зауважень. Зокрема, відчувається фрагментарність оповіді, недовершеність, відсутність єдності матеріалу, але це цілком можна пояснити тим, що автор просто не встиг доробити його.