Re:цензії

16.10.2017|08:48|Інна Долженкова

«Ультрас» поза трибунами

Сергій Демчук. Міжсезоння. К., видавничий дім "ПенМен", 2017.

У романі Сергія Демчука "Міжсезоння" намішано й переплетено так багато всього,  що виділити якусь одну сюжетну лінію не випадає.

Хоча, на перший погляд, здається, що з усім цим дуже просто розібратися, адже "Міжсезоння" - це роман, який уперше в новій хвилі сучасної літератури описує сферу "навколофутболу". Тобто - цінності, інтереси та їхнє буденне втілення того руху, який більшість  звикла називати футбольними фанатами, навряд чи замислюючись над тим, що ж це означає. Насправді вони ніякі не фанати з квіточками, а справжні ультрас, тобто організовані групи підтримки того чи іншого футбольного клубу. Які відзначаються не лише натхненним ревінням українського гімну та кричалок на трибунах, але й величезною любов´ю до "махачів" поза ними.

За формою "Міжсезоння" - стилізований щоденник, точніше, хаотичні й уривчасті нотатки одного з "ультрасів" київського "Динамо", який на його сторінках демонструє ще й схильність до красного письменства (мабуть, якби автор щоденникових записів  Андрій такої схильності не мав, він і не робив би цих нотаток).

Оповідь від першої особи - найбільш розповсюджений, але й виправданий спосіб розповісти про закриту для загалу спільноту, байдуже, спецінтернат це для малолітніх злочинців чи, як у "Міжсезонні", футбольних ультрас.

Тим паче, що ультрас виглядають не надто привабливо, регулярно влаштовуючи безлади на стадіонах та навколишніх вулицях.

Утім, Сергій Демчук на сторінках свого нового роману їх геть не ідеалізує. Оповідь від першої особи дозволяє авторові побачити рух ультрас  ізсередини. Й тут на читача "Міжсезоння" звалюється дуже неприваблива дійсність. Надто вже далека від струнких лав уболівальників "Металіста" й "Шахтаря", які подарували світові хіт "Путін - х...ло" під час вікопомної спільної ходи 30 березня 2014 року. 

Але цих струнких лав у романі "Міжсезоння" й не могло бути. Адже часовий проміжок роману - середина 2000-х із флешбеками з 90-х, коли ніхто й подумати не міг, що саме футбольні ультрас стануть однією з найбільш організованих сил, яка не дала розростися  пухлині "русского мира" на сході України 2014-го.

Натомість маємо сумбурний життєпис провінційного хлопа, для якого участь у русі "ультрас" чи не єдиний вихід із "ідіотизму сільського життя". Бо, незважаючи на те, що герой живе в місті, яке є одним із найбільших залізничних вузлів, це життя, з його віковічною несправедливістю щодо тих, хто не народився зі срібною ложкою в роті, тобто не в родині місцевих авторитетів, байдуже, кримінальних або ж чиновних, нічим не відрізняється від описаного 150 років тому українськими класиками життя в селі. Без жодних перспектив на майбутнє.

Чому герой обирає ультрас? Тому що тут підліткові гормони можуть знайти вихід бодай у вигляді "махачів". Тому що в цьому русі дуже чіткий поділ на "своїх" і "чужих", адже "москалі", які приїхали на матч "Спартак"(Москва)-"Динамо"(Київ) 13 травня на турнір пам´яті Валерія Лобановського, - споконвічні вороги динамівських фанатів іще від 60-х. Місиво, яке того дня влаштовують "москалі" динамівським ультрас і відчайдушний спротив останніх, описано в романі Сергія Демчука максимально реалістично. З усіма неприємними подробицями, коли наших з платформи "Дніпро" вийшло всього близько 50-ти. Всі інші, скандуючи надихаючу кричалку

"ми

ми

ми хохли ,

хто не з нами -

всім пізди" ,

залишилися на платформі.

Проте головні події, що їх фіксує "ультрас" Андрій, автор нотаток, які він нібито передав другові Олексію під час візиту останнього в СІЗО, де сидів в очікуванні суду за вбивство такого собі Рамзеса, відбуваються в міжсезоння. Тобто - влітку та взимку, тоді, коли футбольні фанати вільні від обовя´зку вболівати за свій клуб.

І тоді з ними може статися все, що завгодно, - від походу на якийсь сільський клуб на чолі з ватажком Рамзесом, де останнього вбивають пострілом із дробовика, до раптового кохання зі спадкоємицею прибуткового бізнесу - спорудження надгробків.

Тут багато іронії, в цьому "Міжсезонні". І ще більше - хуліганства. Чого варті лише "вірші" друга Льохи:

"Собаки ржаві,

Колеса гнуті,

А нам все похуй,

Ми їбануті!".

"Собаки", як пояснюється далі в тексті, це електрички. Наступним лінгвістичним відкриттям для мене як філолога  стало слово "Роза", яке в середовищі затятих футбольних фанатів означає всього-навсього шалик у кольорах улюбленого клубу. Ще одне відкриття цього роду - слово "кузьмичі". Виявляється, це так звані прості вболівальники.

В тексті роману Сергія Демчука за бажання можна знайти й алюзії. Приміром, на поезію Булата Окуджави "Исторический роман":

"Каждый пишет, что он слышит,
Каждый слышит, как он дышит,
Как он дышит, так и пишет,
Не стараясь угодить.
Так природа захотела,
Почему, не наше дело,
Для чего, не нам судить".

Це там, де герої обговорюють, як добитися слави в красному письменстві.

"Головний закон української мови - як чуєш, так і пишеш. Те саме і з літературою: що чуєш, те й пишеш". 

Саме так збирається здобути літературну славу друг Андрія Льоха, чиї вірші щедро цитує Андрій у своєму щоденнику.

Всі інші події міжсезоння, від убивства колишнього спортсмена Рамзеса, в якому зрештою звинувачують героя щоденника, до сексу героя з коханою на столі в одній із кімнат Музею  Максима Рильського, мають на меті одне - зробити з реального життя роман.

Здається, Сергієві Демчуку це вдалося.



Додаткові матеріали

16.09.2017|10:09|Re:цензії
Настільна біблія футбольних фанатів
коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга
Книги від Bookzone

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери