Погода
Погода у Києві

вологість:

тиск:

вітер:

Re:цензії

Образ досконалої людини

Галимкаір Мутанов. У ковчезі часу: Вірші. – Українською мовою переклав Сергій Дзюба. – Київ: Український пріоритет, 2016. – 96 с.

Не скажеш, що Україна підтримує тісні літературні взаємини із Казахстаном. У великій мірі сучукрліт – натуральне господарство, замкнуте на собі. Підозрюю, що подібні проблеми переживає і казахська література. Гадаю, постколоніальний синдром – спільний для національних культур пострадянського простору. Тож, якщо не брати до уваги історичний аспект (Шевченко – Актау), літературний діалог між Україною і Казахстаном звівся до мінімуму, який, за відсутності державної культурної політики, підтримується силами окремих творчих індивідів.

Сергій Дзюба, котрий останнім часом доволі плідно працює у царині перекладу, запропонував увазі українського читача вірші казахського поета Галимкаіра Мутанова. Можемо припустити, що в казахській літературі відбуваються ті ж самі (рушійні, а часом і руйнівні) закономірні процеси, які характерні для більшості літератур. Хтось тримається класичних зразків і віддає перевагу національним напрацюванням, хтось озирається на здобутки світової літератури і піддається постмодерним настроям, а хтось піддає ревізії і те, й інше, шукаючи шляхів розвитку на стику зіткнення інтересів. Галимкаір Мутанов, либонь, належить до перших, його поезія – поезія здорового розуму і здорових почуттів, поезія людської цільності і світової гармонії. Автор збірки «У ковчезі часу» часто покликається на класика і основоположника казахської письмової літератури Абая Кунанбаєва (1845-1904), котрий був поетом, філософом, просвітителем і реформатором. Інакше кажучи, Григорій Сковорода, Тарас Шевченко, Пантелеймон Куліш – в одній особі. І ці звернення сучасного поета до великого попередника – не просто данина пошани, а вияв творчих пріоритетів, кожного разу він апелює до нього, як до мудреця.

                     Люблю буття і мудреця Абая,

                     Який скарби духовні осягнув.

Сам Абай Кунанбаєв, як поет та мислитель, сформувався головним чином під впливом, поезії та вчень Сходу. Попри те, що Абай виявляв інтерес до європейської літератури, знайомлячи казахів із творами Гете і Байрона, а також (куди ж без них?!) російських класиків, – безперечно, ближчим для нього був світогляд таких видатних мужів, як Фірдоусі, Алішер Навої, Фізулі, Нізамі, Ібн Сіна (відомого європейцям, як Авіценна), котрі були не тільки поетами (окрім останнього), а й мудрецями, суфіями, філософами, вченими. Очевидно, що Абай Кунанбаєв захоплює Галимкаіра Мутанова тим самим, чим класика приваблювали перераховані вище достойники. Їхня мудрість мала прикладний характер, цебто була спрямована на те, щоб навчаючись, людина будувала себе, вдосконалювалася і таким чином наближалася до Творця.

Сучасна поезія (не тільки постмодерна) доволі часто містить у собі риси апокаліпсису, чи то вселенського, чи тільки (що найчастіше) локального, – кінець чийогось індивідуального людського мікросвіту. Поезія завжди була інструментом проникнення у глиб суті речей, у глиб їхньої форми і станів, углиб природи людини, – тобто відбувалося свідоме чи несвідоме намацування і прояснення істини. Однак у часи модерної та постмодерної літератури, після того, як помер Бог (за Ніцше), померла людина (за Фромом), помер автор (за Бартом), помер суб’єкт (за Бодрійяром), – після всіх цих похоронних потрясінь, поезія змінила вектор своїх досліджень і від життєстверджуючих позицій перейшла до заупокійних, зосередившись на тому хворобливому (своєрідний духовний нежить), що знедолює і руйнує людину. У цьому сенсі поезія Галимкаіра Мутанова цілковито позбавлена будь-яких нездорових ознак, вона навертає читача до правильних речей, апелює до мудрості Великих Учителів, закликає до праці над собою, до пошуку гармонії, до традиційних цінностей... Поетові незнайомий той метафізичний жах і відчай, який проймає людину, коли вона, зрікшись Всевишнього, залишається наодинці з собою, розчахнута і розтерзана.

                     Самі ж собі вигадуємо ґрати...

                     Щоб жити гармонійно на Землі,

                     Її уроки треба пам’ятати.

На переконання автора, довколишня природа вчить нас гармонії. Осягнувши цю науку, людина осягає якщо не цілісність (через єдність душі і тіла, людини і Господа, чоловіка і жінки), то принаймні здобуває рівновагу (коли зло, присутнє у світі, перекривається добром), яка породжує «відчуття Бога у собі». Втім,  художній світ Галимкаіра Мутанова аж ніяк не безпроблемний, і поет далекий від його зумисної ідеалізації.

                     І спокою не мають душі наші,

                     Мов перехожі – на семи вітрах.

                     ...................................................

                     Душі потрібно крихітку любові,

                     Щоб не скавчати, мов приблудний пес.

Ліричний герой Галимкаіра Мутанова вбачає в любові панацею від усіх людських бід. Житейський шлях, навіть (чи особливо) якщо це Шлях Вдосконалення, – до великої міри драматичний, інколи й трагічний. Сама швидкоплинність буття робить його таким вразливим і за будь-яких умов (хоч сто літ живи) незавершеним.

                     Так непомітно, блиском у грозу,

                     Життя минає неминуче, скоро, –

                     Здається, тільки видерся нагору,

                     А вже тебе чекають унизу...

Лише, будучи освячене любов’ю, людське існування позбувається механічних особливостей і набуває істинного сенсу. Як достатньо віри, розмір якої рівний розміру гірчичного зерна, щоб переставляти гори, – так само крихта любові здатна зігріти холодний Всесвіт. Любов – синонім щастя. Тільки ж, як мовиться у буддійському прислів’ї: влучний постріл лучника – результат сотні промахів. Мистецтво життя – це коли у вирішальний момент сотня твоїх попередніх промахів складаються у влучання. Але для цього потрібно вміти відчувати, коли ж він настає – той вирішальний момент , вміти відрізняти втрати від здобутків і вміти-знати їм ціну, – у кінцевому результаті від втрат може виявитися більше користі, ніж від здобутків. Тільки при світлі істини очевидним стане реальний стан прав. А щодо істини, то

                     Істину дізнаєшся, людино,

                     Тільки на останнім рубежі.

Поет, навіть якщо він філософ, не оперує термінами, він мислить образами. Центральний образ збірки «У ковчезі часу» – образ досконалої людини (один із віршів так і називається), котра «не топче ряст, а творить світ». Рівні поетичної рефлексії Галимкаіра Мутанова дуже різні: людське Я, що дорівнює Світові; Я – у Світі; Світ – у Я… Попри невеликий обсяг, книжка казахського поета – містка і багатогранна змістовно. Галимкаір Мутанов гідно продовжує традиції Східної філософської поезії, розвиває її, мудро поєднуючи красиве з корисним, раціональне з ірраціональним, творячи не на догоду часові, а на запит вічності.



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга
Книги від Bookzone

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери