Божена Боба-Диґа репрезентує краківську школу польської поезії, яка, мабуть, не потребує реклами, бо її заслуги добре знані і в Польщі, і у світі. Вона – активна членкиня краківського відділення СПП (Stowarzyszenia Pisarzy Polskich), добре відома своїми виступами і в Кракові, і далеко поза його межами. Творча активність цієї авторки аж ніяк не обмежується публічними зустрічами та читанням власних поезій: вона – активний аніматор культури, невтомний експериментатор і винахідних нових мистецько-тетральних форм спілкування з публікою, яка, до речі, сприймає Божену з незмінним захватом.

Сказати на початку кілька добрих слів про поетку, чию книжку представляємо читачеві, варто не тільки за традицією, а й з огляду на специфіку цього авторства. Божена Боба-Диґа – краківська поетка, в особі якої гармонійно поєдналося багато талантів, і важко сказати, чи талант поетичний є найважливішим із них. Свого часу вона здобула художню освіту у Краківській академії мистецтв, набувши унікального фаху: відтак працює як художник-реставратор, захоплено займається графікою й фотографію, також активно цікавиться театром та охоче експериментує з формою публічної презентації слова. А ще вона – майстер співаної поезії, що має в доробку вже кілька компакт-дисків, пише і майстерно виконує пісні на слова своїх колег. Під час авторських зустрічей цей Боженин дар виявляється повною мірою, тому її виступи завжди супроводжуються винятковими оваціями публіки. Звісно, співає вона також і власні вірші, унаочнюючи таким чином їхню природну музичність, яка в ході читання не завжди є очевидною. 

Поодинокі факти, які можна було би тут перелічувати довго, складаються в цікаву й багату мозаїку творчого життя цієї неординарної авторки. Це успішна участь у міжнародних фестивалях поезії, публікації перекладів, фестивалі й майстер-класи в різних містах та мистецьких осередках Польщі. Варто згадати, що не раз бувала вона і в Україні – у Львові, Тернополі, Києві. Востаннє – зовсім недавно, у травні цього року, причому з нагоди видання книжки, про яку тут мова. Варто нагадати, що це вже третя книжка її поезій, перекладена українською; і цього разу творчий доробок краківської поетки представлений багато й різнопланово. Поєднання в одній особі трьох мистецьких талантів – до слова, пластики й музики – в цьому випадку має принципове значення. Адже Божена Боба-Диґа таким чином доводить свою відданість мистецтву, свою наповненість ним – у різних формах і виявах, але з незмінним тяжінням до краси й досконалості, яку нам здатне дарувати мистецтво.

Поетична збірка «Завтра сьогодні вчора» заслуговує на увагу в кількох аспектах. Вона репрезентує своєрідний жанр: це збірка ліричних мініатюр, що вимагають від автора максимальної ощадливості у словах, проте й уміння вкласти в мінімальну форму глибокий зміст. До того ж, вірші публікуються в перекладі, який завжди ускладнює сприйняття: адже відомо, що найкращі переклади не можуть передати всієї краси оригіналу.

Концентроване враження від сприйняття Божениної лірики можна висловити, вдаючись до знаменитої формули Ґете, колись наведеної в його класичному «Фаусті». Це буде прагнення зупинити мить, що прекрасна й неповторна. Саме цій меті слідує поетка, коли намагається кожного разу зафіксувати неповторність миттєвості, зберегти її для себе і для майбутнього читача. Звідси – і лаконізм форми, і стислість у вираженні змісту. Також – пошук слів, які передали б згадану вище неповторність: у цьому криється властивий парадокс (про нього ще скажемо далі), коли особливі відчуття поет прагне викликати за допомогою звичних, навіть банальних слів, укладаючи їх в оригінальні поєднання та насичуючи різними підтекстами, що стають викликом для читача-інтелектуала. 

У віршах Б. Боби-Диґи можна знайти ознаки присутності Кракова, але це не є пріоритетом. Окремі пам’ятки чи вулиці Кракові згадуються в цих віршах. Та суть не в цьому. Краків присутній у ліриці на значно глибшому рівні – на рівні духу міста, в яке ця авторка вросла цілком органічно, адже пов’язана з ним усе життя. Зайве, мабуть, наголошувати, що Краків – вимріяний рай польських поетів, хоч би через те, що саме тут жили й творили великі попередники (від ренесансного Пйотра Скарґи до сучасних знаменитостей Віслави Шимборської, Чеслава Мілоша тощо). Проте вплив міста на поезію нашої авторки – це не тільки вплив окремих видатних особистостей. Це передусім те, що формує краківську традицію, що не дозволяє скочуватись до банальності й графоманії. Найпершою ознакою краківської поетичної традиції я б назвав високу культуру слова, почуття особистої відповідальності за слово, яке кожен пізнає по-своєму, але досить сильно. Має таке почуття  й Божена Боба-Диґа. Адже вона пов’язана з Краковом як ніхто міцно: своєю багатолітньою творчою працею спричинилася до реставрації та відновлення багатьох визначних пам’яток королівського міста. 

Із багатьох визначень поезії Божені найсимпатичніше, либонь, те, що трактує її як зупинену хвильку, «замкнену в словах мить», а точніше – як зупинене осяяння, зафіксовану рефлексію, несподівано навіяну думку. Таке розуміння художнього слова веде її дорогою невтомних пошуків та неустанного експериментування у віршах. Той, хто так пише, має виразну свідомість, що не всі експерименти бувають вдалі, і доводиться постійно відсіювати полову, тоді як справжні перлини трапляється доволі рідко. Проте це не знеохочує нашу авторку. Вона незмінно живе у високих сферах мистецтва, де є величезний простір до художнього пошуку й до смакування красою. І це рятує від зневіри та відчаю, себто тих давніх супутників, що робили життя багатьох, навіть видатних, поетів просто нестерпним.

«Завтра сьогодні вчора» - це колекція вибраної лірики поетки, представлена українському читачеві. Невелика за обсягом, проте доволі характерна: вона представляє різні грані таланту авторки, та й засвідчує еволюцію її таланту в часі – від давніших віршів-афоризмів до віршів «Кінця сезону», написаних зовсім недавно. Над перекладами працювало четверо осіб – Катерина Девдера, Микола Мартинюк, Віктор Мельник, Юлія Починок. Як видно, перекладачі самі пишуть поезію, тому їм, певно, було простіше проникатись образами своєрідної лірики польської колеги. Загалом вони впорались зі своїм завданням добре. Мінімалістичну поетику Божени Боби-Диґи в перекладах цілком можна впізнати, вона адекватно передана. Хоча не всі реалії, які в цих віршах згадуються або обігруються, будуть зрозумілі українському читачеві (придалися б докладніші коментарі), проте універсальний зміст Божениної лірики, безумовно, в цій збірці переданий виразно й повноцінно. Саме тому вона виглядає цілісною, дарма що укладена з творів, які публікувались раніше в різних книжках. 

Мотив часу, плинності життя, проминальності є провідним у цій збірці. Він також сприймається як композиційна, структуротворча домінанта книжки, оскільки все тут виявляється підпорядковане могутньому поклику часу – від назви збірки (звернемо увагу на її нарочиту інверсивність, що приховує певну інтригу, - «завтра сьогодні вчора») до її мікрообразів, які так само улягають диктатові Хроноса. Поетці йдеться не про той час, який відмірюють звичайні годинники; радше, навпаки, її внутрішній годинник міряє час по-своєму, себто навпаки – від уявлення про завтра до спомину про вчора. Він також вказує на незмінний і суцільний зв’язок часів, яким ми здебільшого в житті легковажимо: «завтра швидко стає сьогодні, вчора». 

А головне – Б. Бобу-Диґу в рефлексіях про час цікавить емоційний складник, та напруга почуттів, яка нас прив’язує до конкретного часу чи, навпаки, звільняє з його обіймів. Час міряє не тільки банальний триб життя. Він виструнчується тоді, коли несе особливу вагу – поміж життям і смертю. Саме такий образ подибуємо у зворушливій присвяті «Місцеві землетруси», коли ліричне «Я» спостерігає за згасанням близької людини: у такому стані «важко віддерти душу від тіла» (с. 22), однак хочеться вірити в позаземну єдність душ, усупереч усім трагічним суперечностям цього світу. Іноді виникає враження втечі від всюдисущого часу – на природу, до моря, дерев, піску, тіней. Але й там його ходу чутно, хоча й приглушено:

Залишаю себе

вагітну самотністю

що росте в серці каменем (с. 15). 

Подібна напруженість характеризує інший вірш, у якому також передана гострота переживання смерті, властиво, миті її надходження:

Зробити останній видих 

нелегко 

він стрясає грудьми 

ніби цей подув 

найбільше зв’язаний 

поки не перетвориться на вітер (с. 22)

Очевидно, спеціально для українського видання авторка подана у збірці дві поезії, що апелюють до наших подій 2014–2017 років, тобто Революції Гідності та війни на Донбасі («Данина Україні, що бореться», «Крик»). Вони увібрали в себе тривожний стан, у якому живе наше суспільство останніми роками. Але, як це властиво поезії, не лише на рівні загальних оцінок, а передусім – через приватні людські переживання, передані з неабиякою майстерністю. Перша з названих поезій є спробою зафіксувати стан психологічної емпатії, який охоплює ліричного суб’єкта під впливом новин з України. Друга – більш витончена й опосередкована. Так, вірш «Крик» написано від імені української дівчинки, що чекає з фронту тата й тонко реагує на кожну звістку, кожен жест у домі. Ця дівчинка переживає момент по-своєму, особливо, драматично, коли тривога сповнює її серце й противиться природному часоплину. Вона тремтить і боїться завтрашнього дня, який може принести в родину лихі вісті. І час набуває в цьому контексті особливої значущості та невідворотності:

Після ночі завтра стане сьогодні

Геть відмінним од вчора

Я не хочу! (с. 5)

Таке трактування мотиву – аж до фізичного відчуття часу – робить його пластичним та переконливим. Момент сьогоднішній стає моментом істини, яка відкривається лише у своїй часовій подобі й лише обмежено, як би ми не хотіли пізнати її в усій універсальності. І навіть минуле, як то водиться в поезії, не стає минулим, воно лише трохи віддаляється, лишаючи по собі майже прозорий слід. Бо минуле – то «тоненькі скибочки / крізь них видніється небо» (с. 23).

Один з найбільш оригінальних розділів книжки має назву «Кінець сезону». Він уміщує вірші, які вперше були оприлюднені в однойменній збірці Боби-Диґи, про яку варто згадати окремо. Ця книжка стала оригінальним мистецьким проектом, реалізованим авторкою у співпраці з художницею Ядвігою Золиняк, яка створила ілюстрації до збірки. А творча історія проекту сягає наміру поїхати на спільний відпочинок на узбережжі Балтійського моря, причому на завершення сезону, в пору бабиного літа (звідси й назва книжки). Видана в 2015 році, збірка отримала багато схвальних оцінок, її винятковість належним чином оцінили критики. Легкі й солоні, як морське повітря, вірші вдало поєднуються у книжці з яскравими й фантазійними образами живопису. Не випадково це наводить на аналогії імпресіонізму, зокрема щодо віршів: вони – ніби відчайдушне прагнення зафіксувати мимолітне відчуття, знайти у крапельці відбиток цілого світу, у короткій фразі – мудрість життя й постать людини в ньому. Як-от, ніжний пейзаж, змальований у вірші «Смеркання»:

в заглибинах на піску 

зблиски 

відбиток сонця в кристалах кварцу 

мерехтіння на хвилі майже нерухомій 

мить червонаве пізніш бузкове 

ще навалюються нові нечисленні 

ті, які ще далеко від дому (с. 52)

Цикл «Кінець сезону» виділяється в українському перекладі; адже вірші, що входять до його складу, не тільки насичені морськими пейзажами та сумно-ностальгічними настроями, а й – у глибшому значенні – апелюють до життєвої мудрості, що дарована нам саме через мимолітні відчуття. А їхня легка форма по-своєму зрадлива, бо це не тільки хвилеві відчуття. Така форма приховує насправді поважний зміст, що аж ніяк не може вміститись у короткий рядок. Як-от, у вірші «Клопіт з вірою», в якому авторка легко вислизає зі звичного кола думок і провалюється в роздуми про найважливіше, найістотніше й найтаємничіше: 

мені бракує віри 

десь заховався Добрий Старий Бог 

зі святого образка 

не карою і пеклом

тільки безглуздим злом

що ним людина людині

може зіпсувати чи вкоротити

цей єдиний

гарний час тут (с. 57).

Індивідуальна поетика Б. Боби-Диґи відштовхується від образів буденності: саме вони є тим будівельним матеріалом, з якого вибудовуються ланцюжки поетичних асоціацій. Поетка не вишукує особливих засобів, не гребує повсякденною лексикою й навіть спромагається видобути з неї ліричний струмінь (наприклад, у неї й любов «пахне, як варена капуста»). Вона використовує звичайний масив слів, яким користуємося в щоденній практиці. Однак надає цим словам важливого значення, наділяє їх особливим тягарем. І шукає в буденності тих особливих чарів, що наближають нас до пізнання секретів цього світу. Попри все, вона оптимістка, хоча не цурається драматичних і трагічних сторін життя. Якщо її ліричній героїні й примарюється щось апокаліптичне, то воно пов’язане зі зникненням з людського життя краси, що її несе з собою мистецтво. Це той стан, коли

поет

не пише

музика

не грає

співак 

затих

художник 

зламав пензля

актор 

зійшов зі сцени (с. 29).

Поки що аполіптичне пророцтво не збулося, і то через те, що мистецтво все-таки присутнє в нашому житті, воно потрібне людині, воно здатне порятувати її від морального чи й фізичного занепаду. Є надія. А вірші Божени Боби-Диґи таку надію пробуджують: вони, хоч і не позбавлені смутних, часом трагічних  ноток, в основі своїй оптимістичні. 

Збірка «Завтра сьогодні вчора» - для поцінувачів доброї поезії. Для тих, хто вміє її смакувати, відшукуючи потаємні значення та сенси у текстуальному плетиві. Старанна праця чотирьох перекладачів не була марною, так само як і зусилля видавництва «Твердиня» з Луцька. Ба більше, для нашої сучасної літератури лірика Божени Боби-Диґи, що представлена у збірці вибраного, видається загалом корисним досвідом, вартим уважного вчитування. Передусім, досвідом невтомних творчих шукань, творчого невдоволення собою: авторка явно не з тих, хто, раз осідлавши песага, їздить на ньому роками, колуючи та самоповторюючись. По-друге, витонченого естетизму. За творами цієї книжки – вироблений смак, відчуття міри й такту, свідомість поетичної традиції. По-третє, досвідом поетичного мінімалізму, якого не може бути забагато для української поезії, що зазвичай грішить багатослівністю й порожньою риторикою.