Дилогія Ольги Слоньовської «Упольоване покоління» презентована як своєрідне продовження роману «Дівчинка на кулі». Авторка розгортає подальшу життєву історію неймовірно сильної духом дівчинки Ольги Понятовської на тлі репресивної доби, проте порушує вже значно глибші, доросліші проблеми, підштовхує сучасних українців до прийняття глибоких змін традиційного ставлення до минулого, усвідомлення себе  частиною тієї української нації, яка прагне БУТИ.

Що ж вражає у цьому романі? Безперечно – тé величезне коло питань, які в ньому порушуються,  тá сила та відвертість, які мимоволі змушують беззаперечно вірити в усе написане. Але найбільше – сміливість авторки. Вона в усьому: у  безапеляційному ламанні стереотипів радянської доби, у  відвертих розмовах про стосунки між чоловіком та жінкою, в оцінках сучасної влади, у соковитій мові без шліфування.  Якщо перша книга Ольги Слоньовської («Дівчинка на кулі») викликала цілий каскад емоцій від співчуття до захоплення силою духу дівчинки, яка наважилася йти проти світу, то наступні дві книги – це вже роздуми дорослої жінки, усвідомлені вчинки людини, яка прагне БУТИ й нагадує нам усім своїм життям, що боротися за власне щастя таки потрібно. Але чинити це варто так, щоб перед собою не було соромно. Колишня «дівчинка на кулі» не хибить у дорослому житті, як інтуїтивно не допускала фатальних помилок у дитинстві. Талановитість же авторки в тому, що читач знову вірить її героїні, а значить, і самій Ользі Слоньовській.

Роман сповнений яскравими характерами, болючими фактами радянської дійсності, непересічними долями героїв (чи не кожна з яких гідна власної книжки), глибокою інтертекстуальністю, соковитістю мови.   Сюжет книги ґрунтується на реальних фактах, проте інколи якраз ця реалістичність, доведена до абсурду, видається неправдоподібною.  Адже ми прагнемо забути усе прикре і страшне в нашому житті, викреслити з пам’яті найболючіші сторінки. Не хочеться вірити у те, що існують такі люди, як Лада Чморик, Парнокопитний (а вони ж існують!), що чоловік здатен занапастити власну дитину і дружину через неможливість чинити опір суспільству, що мати здатна патологічно не любити власного дитяти, через громадську думку відмовляти у підтримці в скрутній ситуації, що шкільна освіта, через яку проходять усі, тоді й сьогодні, нівечить, ламає дитячі душі, що людство може століттями дурити самого себе, прикриваючись ілюзорними стереотипами.  І, тим більше, нам усім важко визнавати свою нездатність чинити опір системі, соціуму, не хочеться визнавати, що ми й досі є впольованим поколінням. Страшні факти радянської дійсності (допити в КДБ, система доносів, безправність, зацькованість людини, самодурство влади, табу на власну думку) новим поколінням здаються чимось далеким і неймовірним, проте події останніх десятиліть доводять, що столітня зацькованість та прагнення до порятунку методом пристосуванства досить важко «лікуються», мало не генетично переданий від дідів ще з доби репресивної системи страх, нездатність і невміння захищати себе ще довго будуть переслідувати нас. Тому надзвичайно важливою здається поява в літературі таких образів, як Ольга Понятовська, нехай дещо й художньо перебільшеного, проте такого показового.

Авторці вдалося досить гармонійно поєднати в образі головної героїні цілий ряд вражаючих своєю неймовірністю фактів доби і особистих поворотів долі, тому життя Ольги здається одночасно і  правдоподібним, і неймовірним. Героїня віднаходить власне місце у світі, реалізується в професії та творчості, незважаючи на нездоланні перепони з усіх боків (сім’ї, суспільства, влади, здоров’я) здійснює свої мрії. Тут наче підтверджується думка П. Коельо «Якщо ти чогось хочеш дуже сильно, то весь Всесвіт буде допомагати тобі досягти цього».

Текст роману наснажений емоціями й відчуттями, проте перед нами героїня-інтелектуалка, тому її відчуття завжди крокують поряд із розумом. Ольга – виняток у соціумі, але водночас і потужний художній образ-тип, адже лише нею протореним шляхом вдається виживати «серед приручених», реалізуватись як повноцінна особистість. Такий образ жінки-борця надихає, дає віру в себе читачу, породжує надію навіть в ослаблених душах упольованої нації.

Книга не лише сповнена цілим каскадом влучних думок класиків різних часів і народів, яскравими прикладами з історії та літератури,  роман Ольги Слоньовської можна розбирати на цитати. Наприклад, сучасній молоді однозначно припала б до душі фраза «Можна, звичайно, трохи погратися в любов, але ще нікому в світі не вдавалося ціле життя гратися в щастя». У романі можна знайти відповіді на безліч вічних питань, особливо жіночих. Чи може людина керувати власною долею, чи може опиратися гнітючим обставинам, впливу соціуму, чи може залишатися Людиною серед спокус і панування абсурдності світу? Героїня вкотре доводить, що може, проте, щоб не стати впольованою і наважитися піти проти течії, треба мати сміливість, неабияку внутрішню силу, навчитися тримати удар навіть тоді, коли всі вже втратили надію чи підкорилися. Тоді твій янгол-охоронець посміхнеться тобі, як майже після кожного правильного вибору посміхався головній героїні. Життєва  історія  Ольги настільки насичена різноманітними зустрічами і подіями, що здається: кожна жінка, яка прочитає цю книгу, зможе «приміряти» ключовий образ до себе, згадати у своєму житті подібні ситуації, а, можливо, навіть побачити вихід, знайти вирішення власної проблеми. 

Яскраві емоції та захоплення авторською майстерністю викликає мова книги. Вона соковита, жива, сповнена афоризмами, фразеологізмами, народною мудрістю, фольклором, алюзіями, вражає несподіваними художніми знахідками, порівняннями, грою слів. Просто неперевершеним є, наприклад, такий ряд: «вчителят, учителиць, учительох» або оригінальне пояснення фразеологізму «горобина ніч».

На відміну від книги «Дівчинка на кулі», Ольга Слоньовська виносить на перший план більш серйозні проблеми, про що свідчать назви другої та третьої частин книги («Упольоване покоління», «Закон айсберга»), проте так само сумлінно й глибоко продовжує дослідження людської душі, філософії життя взагалі. Роман однозначно буде цікавим читачам різних вікових категорій, людям різного соціального статусу та інтелектуального розвитку.