Психологічна повість Степана Процюка «Сорок цистерн любові» – нова сторінка у сучасній українській прозі для підлітків. Любов як світло світу – один із центральних концептів твору. Автор зосереджує свою увагу на проблемах стосунків батька і сина, висвітлює суперечливі внутрішні стани кожного, розкриває сутність дитячих психологічних травм. Складно однозначно відповісти, хто є головним героєм повісті. Напевно, все-таки, батько, хоч сюжетний  і наративний план розповіді тяжіє до підліткового дискурсу.  

Батько – Михайло Леонідович Піддубник – егоцентрист, байдужий до дружини і до сина, головне для нього – він сам. Завжди роздратований, агресивний, «одержимий інсектофобією», «не хоче позбутися своєї тіні, свого іншого, приховуваного від більшості «я» (С. 11), - таким бачить батька Максим. Чоловіка діймає «боротьба за гроші», за виживання, якій змушений віддавати «кращі свої роки» (с. 74). Михайло звинувачує усіх у тому, що недостатньо люблять його, хоч сам не вважає своїм обов’язком любити свою сім´ю. Йому вдавалось ладнати тільки з донькою, яка дуже подібна до нього характером і ставленням до інших, до життя. Така поведінка Михайла – наслідок дитячої психологічної травми, нерозуміння і байдужості його батька: «Колись його не розумів батько. Михайлові Леонідовичу дотепер іноді сняться холодні безколірні батькові очі, що безпристрасно, незмигно й безконечно байдуже дивляться на сина. Михайлу Леонідовичу здавалося, що він не знав байдужішої та замкнутішої у власному світі людини, ніж його батько. Ніколи не спілкувався із сином відверто, завжди був набусормонений» (C. 26-27). Михайло так само ставився до свого сина Максима, бо той ген бездушності був закладений у нього дуже давно. «Ніхто не знав, що старший Піддубник інакше не вмів і не міг. Ще з дитинства Михайлик не відчував інших. Все, що стосувалося інших, він перестав відчувати ще змалечку, після одного батькового побиття… Щось хруснуло всередині – і завмерло навіки…» (С. 154).

Психологічний портрет батька – це не тільки його дитячі травми, а й хворі амбіції нереалізованого дорослого чоловіка. Саме ці амбіції  привели його до Києва у столичні вузи. Він не раз мріяв, як ним, всесвітньо відомим лектором з культурології, захоплюються і усюди його запрошують. Насправді Михайло Піддубник не зміг навіть захистити кандидатської дисертації, бо для цього потрібно було прикласти зусиль, працювати над собою. «Він часто дратувався та не мав сили на те, щоб по-пластунськи повзти до мрії» (С. 31). Йому подобалося спокійно сидіти і чекати, «всіляка метушня й дешева гонитва за успіхом є недостойною істинного мудреця» (С. 31). Нереалізовані мрії накопичувались, а «довкілля з його вульгарним крамарством і дрібними людськими думками» дратувало все більше. А все через брак любові…

Назва твору «Сорок цистерн любові» метафорична, символічна, знакова. На закиди батька, що його потрібно любити і цінувати, а цього ніхто не розуміє, мати відповіла: «не знаю, чи тут допоможе навіть сорок цистерн любові» (С. 79).  «Сорок цистерн любові, про які колись обмовилася мама, були начебто невидимими, але вони не мусили складатися в металеві ємкості. Такі цистерни, як світло світу, можуть подорожувати водою, лісами й повітрям» (С. 131 - 132).

Любов як цінність у цьому тексті репрезентована щирими і світлими  стосунками підлітків – Максима та Інни. Саме ці діти, їх несмілива закоханість є тією надією, яка може бути гідною альтернативою безнадійно втраченій любові батька і матері. «Приходила їхня весна» (С. 66). Почуття Максима та Інни, їхня віра в щасливе майбутнє можуть подолати сірість і песимістичні настрої у суспільстві.

У цьому тексті упізнаємо манеру письма Степана Процюка: глибокий психологізм, переплетення реальних та уявних картин, потік свідомості, художні деталі, літературні ремінісценції, іронія та особлива мовна парадигма, увага до Слова, його експліцитних та імпліцитних смислів. Авторські інтенції та рефлексії – сконденсований життєвий досвід, який проймає читача до глибини душі своєю правдивістю, влучністю, оголеним нервом.

Не зраджує письменник своїм традиціям і на рівні образної системи. Мати Максима – учителька, батько – нереалізований егоцентрик. Максим – юнак, який намагається жити правдиво і правильно. Він розуміє, що починає ненавидіти батька, хоче бути іншим і демонструє гідну чоловіка поведінку. На відміну від своєї сестри він не є егоїстом і здатен на високі почуття, альтруїзм і відданість.  Як і в інших творах Степана Процюка, у повісті «Сорок цистерн любові» герої неоднозначні, але водночас умовно можна виокремити позитивних і негативних персонажів як у морально-етичному, так і естетичному планах.

Носієм правди і борцем за справедливість виступає друг Максима, студент, майбутній юрист Микита. Саме він розплутує історію з побиттям підлітка і доводить вину Вітька. Він бореться за справедливість і протистоїть злу. Втілення ж зла – Вітьок, кримінальний елемент, за плечима якого нещасливе дитинство у неповноцінній сім’ї, бідність, крадіжки, тюрма. У нього розлади психіки і манія розбагатіти. А все – від нестачі любові у дитячому й підлітковому віці, від насильства і жорстокості навколишнього середовища.

Якось на річці Вітько зачепив Інну, але вона втекла. Його бажання помститися, вивільнити агресію переросло у переслідування підлітків. Вітько мав психічні розлади, ним керували, хворі, нав’язливі думки, серед яких і та, що тільки після побиття Макса –  розбагатіє. Найняті хлопці побили Макса і той опинився у лікарні. Злякавшись покарання, Вітько вирішує справу – платить гроші батькові підлітка. Микиті було прикро усвідомлювати, що батько міг торгуватися здоров’ям сина. І коли мова йде про відкуп чи підкуп, то  актуальним стає не тільки поняття про типово маскулінні риси, а й морально-етичні установки людини: «…розкоші розніжують чоловіка», «в чоловіка-торгаша втрачається дух воїна» (С. 146). Максим вистояв і залишився чесним, вирішивши для себе: «буде боротися. Все своє життя». «Вистоїмо та переможемо!» (С. 146), – таке його гасло. Цей фрагмент твору ще раз засвідчує, що ідеалізм – іманентна риса світогляду  й творчого мислення письменника.  

Імпонує вміння С. Процюка дуже тонко відчувати і передавати внутрішні світи різних за типом і характером людей, у кожному творі витворювати цілісну візію епохи, давати влучну характеристику різним прошаркам суспільства, бути філософськи глибоким і водночас дотепним та іронічним. Іронію можна зауважити не тільки в обігруванні чисел, символічних «цистерн любові», бо ж любов не можна виміряти літрами, цистернами чи іншими ємкостями, а й у мовній репрезентації образу й характеристики світу Вітька. Імітуючи мову персонажа, письменник творить текст у тексті, вибудовує парадигму типової мовної і суспільної поведінки гопників, крадіїв, кримінальних елементів.  

У повісті автор не вказує конкретного місця подій, але читач розшифровує задум автора, впізнаючи топоси і локуси сучасного міста, в якому проходить культурно-мистецький фестиваль «Є». Степан Процюк відвертий і точний в оцінках подібних заходів. «Це було нове мистецтво, культ і культура молодості тіл та душ. Всі його різновиди – феєрія, шоу, любов і магія, звільнення від полону застарілого, перформенс, екологія сердець і довкілля – манили та протягали до глядача свої солодці й сміливі, щоправда, часто відверто комерційні руки…». (С. 63). Маркери часу і простору увиразнюють уявлення читачів про суспільні умови тієї країни, в якій живуть герої. Ці аспекти не є центральними, а лише тлом, на якому увиразнюються письменницькі роздуми про буття людей, їх потреби у культурі, тяжіння до духовного чи залежність від матеріального, штиб життя. «Справжнього українського міщанина мистецтвом не проб’єш ніколи! Як не проб’єш його печальними військовими звістками. Його може по-справжньому схвилювати лише те, що діється навколо його власності, її сумної чи привабливої перспективи. І його не потрясуть та навіть не здивують ні сімдесят експериментальних театрів, ні сто сім алегоричних перформенсів, ні навіть триста пісень українських популярних груп!» (С. 66). Навряд чи можна сказати влучніше, аніж це зробив Степан Процюк у повісті.

«Сорок цистерн любові» – повість написана легко, як для підлітків, але глибокі проблематичні вузли й підтексти роблять її цікавою і для дорослих читачів. Це направду психологічна проза, у якій автор майстерно відтворює «найменші порухи людської душі», почуття, переживання, страхи і манії, акцентуючи на ціннісних орієнтаціях та виборі кожного.  У прозі для підлітків модель стосунків у  сучасній українській сім’ї у контексті суспільних перепитій нашого часу  так може змалювати тільки справжній майстер Слова.

Фінальний акцент повісті «Сорок цистерн любові» – оптимізм, віра автора та й юного героя у спроможність молодого покоління стати рушієм змін. «Треба лише трохи часу. Якщо Геракл розчистив безнадійні своєю забрудненістю авгієві конюшні, то хіба він і його покоління не є тими молодими гераклами, які спроможні змінити країну? Хіба не вони живуть на світанку щасливої доби?» (С. 155).