Погода
Погода у Києві

вологість:

тиск:

вітер:

Re:цензії

06.06.2017|21:52|Іван Лучук

Шашкевич поміж нас

Марухняк Й., Пастернак Н. Відлуння дзвонів Маркіяна Шашкевича / Йосип Марухняк, Надія Пастернак. – Львів: Камула, 2017. – 108 с., іл.

2017 рік є ювілейним для «Русалки Дністрової», на титулі якої стоїть 1837 рік, хоча відомо, що вона була надрукована ще наприкінці 1836 року; це видавнича стратегія, щоб книжка була свіжою цілий наступний рік; та до читача потрапила лише заледве п’ята частина тисячного накладу. Тож маємо цьогоріч 180-річний ювілей «Русалки Дністрової». Гучних святкувань наразі не відбувається. Проте у серії «Великі ювілеї» з’явилася друком книжка-альбом Йосипа Марухняка та Надії Пастернак «Відлуння дзвонів Маркіяна Шашкевича».

Спершу варто сказати декілька слів про авторів цієї книжки. Йосип Марухняк є знаним віддавна фотографом, він є членом Національної спілки фотохудожників України, художником Міжнародної федерації фотомитців, членом Національної спілки журналістів України, членом Світового об’єднання фотографів-українців, учасником та призером міжнародних і всеукраїнських фотовиставок. Пише не лише журналістські матеріали, а й цікаву художню прозу, настроєві шкіци.

Надія Пастернак є журналісткою, власним кореспондентом всеукраїнської газети «Культура і життя» у Львові. Досьогочас вона працювала і головним редактором суспільно-релігійного часопису «Арка», і кореспондентом газет «Експрес», «Життя і праця», «Вірую», «Мета». У її доробку є багато журналістських публікацій на актуальні суспільно-релігійні теми.

Це вже друга спільна книжка Йосипа Марухняка та Надії Пастернак, що вийшла у серії «Великі ювілеї». Минулого року вийшов первісток цієї серії «Молитва і пісня Михайла Вербицького», присвячений авторові музики державного Гімну України.

Ще в 2011 році у львівському Палаці мистецтв експонувалася фотовиставка Йосипа Марухняка «Відлуння дзвонів Маркіяна», присвячена 200-літньому ювілею Будителя Галичини. Світлини з цієї виставки увійшли до видання «Відлуння дзвонів Маркіяна Шашкевича», але є там і чимало інших ілюстрацій, ретельно підібраних авторами-укладачами.

У передньому слові «Сіймо, а збирати будем» знаходимо основну інформацію про Маркіяна Шашкевича, є там і чимало цікавинок. Коли по цілій Галичині у греко-католицьких церквах проповіді виголошувалися польською мовою, то у Львові на Покрови 1836 року перші проповіді українською мовою виголосили одночасно Маркіян Шашкевич у соборі св. Юра, Юліан Величковський – у церкві Успення і Микола Устиянович – у церкві св. Параскеви. Коли три семінаристи – Маркіян Шашкевич, Яків Головацький та Іван Вагилевич – відстоювали вірність рідній мові, то їх назвали «Руською трійцею», а «це іронічне прізвисько за ними закріпилося й так сподобалося, що вони вирішили організувати гурток української творчої молоді під цією назвою». Асоціативно зразу пригадується Клуб творчої молоді часів моєї юності. Тут від себе додам автентичні свідчення Якова Головацького про виникнення гуртка і самої його назви. Перше походить зі статті Якова Головацького «Червонорусская литература», опублікованої в якості передмови до одного з розділів антології Миколи Гербеля «Поэзия славян: Сборник лучших поэтических произведений славянских народов в переводах русских писателей» (1871): «Не смотря на наши скудные знания по части народного языка, мы начали писать на нем стихи и статейки, с твердою решимостью создать галицко-русскую народную литературу. Затем, чтобы освятить задуманное дело чем-нибудь торжественным, мы приняли славянские имена, дав себе честное слово под принятым именем писать и действовать на пользу народа и во имя возрождения народной словесности». Друге походить зі спогадів Якова Головацького, написаних для «Литературного сборника, издаваемого Галицко-русской матицею»: «Шашкевич познакомил меня с Иваном Вагилевичем, моим коллегою на первом году философии, и с тех пор мы втроем говорили, толковали, спорили, читали, критиковали, рассуждали о литературе, народности, истории, политике и пр., и почти всегда мы говорили по-русски, так что коллеги называли нас в насмешку “русская тройца”… Шашкевич, смелейший из нас всех на всякий подвиг, приобрел все больше сочувствующих нашим идеям. Мы условились, что всякий, приобретенный нами и вступающий в наш кружок, должен подать руку и заявить честным словом, что он обещает всю жизнь действовать в пользу народа и возрождения русской народной словесности. Чтобы освятить то обещание, мы приняли славянские имена: Шашкевич – Руслана, Вагилевич – Далибора, я – Ярослава. Затем явились Велимир – Лопатинский, Мирослав – Илькевич, Богдан – мой брат Иван, Ростислав – Бульвинский». Зрозуміло, що «русский» тут – це руський, тобто український.

Коли натрапляємо у передньому слові на тезу про свідоме ставлення упорядників «Русалки Дністрової» до мови й орфографії: «Пиши, як чуєш, а читай, як бачиш», – то варто пам’ятати, що це формулювання належить сербському будителю Вукові Караджичу, яке в сербському оригіналі виглядає так: «Пиши као што говориш, читаj као што видиш».

Першим розділом йде «Княже». Одразу зазначимо, що кожен розділ є рясно ілюстрований, переважно світлинами Йосипа Марухняка, а також архівними фотографіями, репродукціями тощо. У селі Княжому є церква святого пророка Іллі, у якій служив парохом батько Маркіяна Семен Шашкевич. Маркіян там часто бував, а в 1837 році навіть виголосив у церкві проповідь українською мовою. Текст цієї проповіді «Слово Боже к народу в святий день Богоявленія» наведено тут. А перед нею наведено вірш Маркіяна Шашкевича «Син любому отцю» (с. 8). По цілій книжці доречно вкраплено Шашкевичеві вірші: «Підлисє» (с. 31), «Псалми Русланові» (с. 74), «Хмельницького обступленіє Львова» (с. 75), «О Наливайку» і «Туга за милою» (с. 77), «Безрідний» (с. 85), «Слово до чтителей руского язика», «Вірна», «Веснівка» і «Сумрак вечерній» (с. 98). Зверну особливу увагу на «Псалми Русланові», бо це чи не перший зразок поезій у прозі в історії української літератури. Тих псалмів у Шашкевича є три. У книжці-альбомі наведено перший і другий, а зазначено, що то другий і третій. Це нічого, а я тут наведу усі три «Псалми Русланові» (в адаптації упорядника Михайла Возняка) за виданням: Писання Маркіяна Шашкевича / Видав М. Возняк. – Львів: Накладом Наукового Товариства ім. Шевченка, 1912. – С. 69-70:

 

I.

Великий єсть Бог і велике ім’я Єго? З небес на землю, від кінця світа до кінця простираєся воля Єго; всьо, що під сонцем і вище сонця, в світі і за світами, розгомонює мудрость безначальну і безконечну, а перед сею мудростію марниця всі мудрости наші, як крапля перед морем, як червина перед велитом, як годинка перед віком. – Мудрость і воля Єго суть двоє і єдно, як душа і мисль єї, і поломінь і огонь. Мудрость тая світови, що вода рибі, що людям воздух, що надія серцю чоловічому, возьми теє, а погибне сіє. Гордишся, чоловіче, умом твоїм і розумом твоїм, як день світлом, забувши на сонце, як в подобі ворона павляним пір’ям; гордишся і кажеш, ніт Бога, – то – й тебе ніт, – сон – єсть і мара, а твоє ім’я – вітер на степах України, а мисль твоя дим, заворот, а житє твоє житє каміня у земли глубоко, а надія твоя, як піна на водах; і не лишиться по днях твоїх слід, мраки огортали тя по сім і темнота гірка наляже на тя по тім боці, бо Бог хотів, щобись світ видів, а ти в сумрак влюбився, і вволиться ти воля твоя.

 

II.

Віра серця мого як Бескид твердо постановилась на любови; і смуток твій знидіє, а радость сліди єго позмітає, а сумна північ буде ясним полуднем і звеселишся, а око твоє заблищить зірничкою в бурній пітьмі житя твоєго і огорнешся зоревою свитою тихомиря і линяєт над тобою милость Божая, бо надія із серця твого не втікла – бо хто яко Бог! –

Сполошиш ми долю і проженеш щастя, день ми споморочиш і світ ми западе, нуждов мя вдариш і нашлеш ми злидні, світ ми спустіє і йме ворогувати, знидіє радость і плач мя огорне, туга ми ранком і вечером журба, і ніч ми несонна і горьованє з сонцем, вирвеш ми очі і душу ми вирвеш, а не возьмеш милости і віри не возьмеш, а не видреш любови і віри не видреш, бо руске ми серце тай і віра руска.

 

III.

Хто з Богом, Бог з ним, мовлять люде наші і добре мовлять, бо хто яко Бог?! Бо цуратися тобов будуть люде і стануть тя судити сусіди і брат твій скаже, ніт мені брата, і отець твій скаже, не мав-єм сина, а матір твоя назве тя гадиною, син твій двигне руку на тебе, а свояки твої виречуться тебе і вержуть на тя соромом і неславляти тя стануть далеко і широко, бо невгодив-єсь їх лихій волі. Але ти не журись і не вдавайся в розпуку, бо хто яко Бог. Той, що велів Нічому зродити світи, величноє сонце і місяць і тьми звізд, що велів темноті перекинутися в світло, з которого долоні сверкнули огні і вдарили води, которого невидоме око видить гадки душ наших, которий спряг собою безначаток і безконець, которого серце всему світу серце, а воля гаразд всіх віків і всіх сторін щастє, той з тобою, Бог з тобою.

 

Далі йдеться про Підлисся, рідне село Маркіяна Шашкевича, відкриття там пам’ятника йому. Загалом Маркіянові Шашкевичу спорудили такі пам’ятники: на Білій горі (1911), у Вінніпезі (1944), у Підлиссі (1962), у Римі (1976), у Львові (1990), у Золочеві (1993), у Новосілках (2011). Пам’ятник «Руській трійці» встановили в Івано-Франківську (2013). У Підлиссі відкрили також садибу-музей Маркіяна Шашкевича.

Йдеться і про Білу гору (пригадуємо: «Підлисецька горо біла…»), і про село Білий камінь, де Маркіян у місцевого дяка здобував початкову освіту. Далі йдеться про Золочів, у якому, за припущенням Василя Щурата, Шашкевич навчався в тодішній німецькій школі. Згадано і про Бережани, де Маркіян Шашкевич навчався у трикласній гімназії. Дуже доречно далі наведено вірш Оксани Сенатович «Маркіян Шашкевич. Дорога з Бережан до Раю. 1827» (Рай – то назва села біля Бережан):

 

«Руська трійця» – це ще буде.

А наразі – вітру свист, –

з Бережан в неділю в грудні

йде до Раю гімназист.

 

Ця прогулянка – безглуздя,

навіженство смільчака.

Вітер висвистав галуззя

до останнього листка.

 

«Руська трійця» – ще прологом,

тільки жевріє в душі.

Вітер свище: не замного

троє русинів Русі?

 

За плечима Бережани,

вітер свище: о-го-го,

інфантильним галичанам

забагато й одного!

 

Бережани ломлять руки:

гімназисте, повертай!

Вже ослизлим оком щуки

дивиться на нього Рай.

 

Панський рай, як терня в горлі,

на Червоній на Русі

острівцем у руськім морі,

в руськім пеклі Рай осів.

 

Русь Червона! – дзвін у вусі,

Русь Червона! – в серці гонг...

І удар: «Tu niema Rusi!» –

по обличчі батогом.

 

«Маркіяне, покорися,

за небіжку помолись,

не озлись, а... дожилися,

Україно». Шемріт, слизь.

 

«Дні – як ночі горобині,

дожилися – слизь і тьма –

на Русі на Україні

України нам нема».

 

– Русь жива!

А вітер свище,

і батожить по сльозі,

і ламає топорище

об живу сльозу Русі.

 

Потім Маркіян Шашкевич навчався у львівській Духовній греко-католицькій семінарії. Тут принагідно не утримаюся, щоб не додати дещо від себе. У тотальній більшості відповідних довідкових видань навіть не зазначено років вступу до семінарії та її закінчення. При цій нагоді нагадаємо ці хронологічні рамки: 1829–1838. Щось трохи задовго як на семінарію. Мусить тут бути якась прогалина, про яку не дуже то й люблять згадувати. От, наприклад, відомий шашкевичезнавець Михайло Шалата так викладає свою версію про семінарське навчання Шашкевича: «...вступив до Львівської духовної семінарії, вихованці якої водночас були слухачами курсу філософії в університеті. Проте у 1830 році М. Шашкевич був виключений із семінарії за “вільнодумство”... після тривалих клопотань його було поновлено в семінарії». Погляньмо, що ж то було за «вільнодумство», а потім трішки доконкретизуємо хронологію. Найавторитетнішим джерелом у цьому плані слід вважати праці Кирила Студинського, зокрема його книгу «Львівська духовна семінарія в часах Маркіяна Шашкевича (1829–1843)» (Львів, 1916), у якій натрапляємо на такий пасаж: «Невесело почався рік 1830. Дня 15 лютого вийшли питомці Мих. Базилевич і Маркіян Шашкевич з пополудневих викладів і враз з третім товаришем, Ник. Антоновичем удалися до реставрації Людвіка, де забавили до год. 6 ½ і випили чотири фляшки вина. В повороті вступили вони ще до каварні, де Маркіян дістав рвотів. Засоромлений утік він до семінарії, де з причини недуги не взяв участи в обов’язкових функціях протягом 15 і 16 лютого. Дізнався про те ректорат, перевів слідство і зажадав видалення обох питомців з семінарії, на що консисторія згодилася. Дня 22 лютого усунено виновників з семінарії». Покарання за подібні провини не завжди були такими строгими. Для прикладу, питомця (себто семінариста) Івана Вишньовського за те, що він «вернув до семінарії цілком п’яний, чим викликав згіршення серед служби», виключили із семінарії лише на якийсь місяць. «Вишньовський виправдувався, що не був п’яний..., а проф. Лучаковський був свідком, як він сильно підхмелений вертав до семінарії», – навіть за слова, що розминалися з правдою, він відбувся досить легко. Йому через місяць після провини було «признано цертифікат», тобто було поновлено в семінарії. «Не так поталанило Марк. Шашкевичеви, який протягом кількох літ мусів добиватися прийняття до дух. семінарії», – писав К. Студинський. Маркіянові Шашкевичу львівська консисторія признала цертифікат щойно 2 листопада 1833 року. Практично відтоді починається і літературна діяльність Маркіяна Шашкевича, що протривала якихось десять років, та й то з прогалинами, на присутність яких суттєво вплинуло й відрахування юного будителя із семінарії. Провина була незначною, а її причиною була не зловмисність, а радше «молодеча нерозвага, чи злий примір» (за словами авторитета Студинського).

Якраз про літературну діяльність Маркіяна Шашкевича і йдеться далі у книжці-альбомі, а тоді ще про місце його локації у Львові, про Оссолінеум, про сбор св. Юра, про музей «Русалки Дністрової». А далі йдеться про перебування Шашкевича в Гумниськах, Нестаничах, Деревні і нарешті в Новосілках, де він і помер.

На окрему увагу заслуговує розділ «Щастя і трагедія Маркіяна Шашкевича», побудований на розповідях львів’янки Ірини Дутковської, родичці Шашкевича по лінії його дружини Юлії Крушинської. Після інформації про перепоховання Маркіяна Шашкевича йдеться про вшанування його пам’яті. Наведено репродукції портерів Маркіяна Шашкевича, виконаних різними художниками – Любомиром Медведем, Романом Безпалковим, Ярославом Мацелюхом, Романом Ковалем, Віталієм Кравченком, Миколою Жовніром. І насамкінець проінформовано про книгарню імені Шашкевича у Львові.

Ця книжка-альбом дає доволі вичерпне уявлення про життєвий і творчий шлях Маркіяна Шашкевича, про багато нюансів, із ним пов’язаних. Вона багато ілюстрована, її приємно взяти до рук.

 



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга
Книги від Bookzone

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери