Погода
Погода у Києві

вологість:

тиск:

вітер:

Re:цензії

02.06.2017|07:22|Ніна Головченко

«Ця війна залишила рельєфний відбиток солдатського берця…»

Сергій Гридін. Сапери: повість /  – Київ : ВЦ «Академія», 2017. – 192 с.

Повість «Сапери» Сергій Гридін присвячує найактуальнішій для українців темі – темі війни на Донбасі.

Проблема, котру він намагається розкрити, торкається не романтичних поривань патріотів Майдану та бійців першої хвилі мобілізації в зону Антитерористичної операції, чи героїзації їхніх подвигів. Письменник намагається розгорнути психологічну картину вростання в реалії війни чоловіків четвертої хвилі мобілізації, котрі мають вік за сорок років, мають налагоджений побут, стабільну роботу, а найбільша проблема їхнього життя – невістка, яка недолюблює родину свого чоловіка. Провідний приціл твору – становлення армії, становлення чоловіка в умовах війни, на яку ніхто не очікував.

Головний герой – Федір Говоруха − провінціал з економічною освітою, котрий теоретично опанував навички лейтенанта на кафедрі у виші і не очікував на те, що доведеться усе відновлювати «в реалі». Він жив розміреним / автоматичним життям: робота, телевізор, дружина Іннуська (десь паралельно, беземоційно), син, якому допомагав оплачувати винайняте житло), і онука. Це дитя ще розбурхувало найтепліші і найщиріші почуття в душі чоловіка, котрий сприймав своє буденне сіре життя як нормальне: уже все найяскравіше відбулося – кохання, народження сина, теплі рученята онучки… Політичні баталії в Україні викликали скоріше скепсис, а не сподівання чи прагнення таки ж щось змінити.

Пробудження обивателя відбулося на темі батьківських почуттів, тоді, коли Федір «на автоматі» підписався за отримання повістки. Як з’ясувалося згодом, повістки до військкомату на ім’я сина Віктора. Батьківський інстинкт змусив Федора уберегти від удару дружину Інну – він не повідомив їй про це проти ночі. Потім побіг до знайомого лікаря – просив допомогти «комісувати» сина. Потім пішов до військкомату, намагався «уточнити, чи є якісь варіанти» («потираючи пучки пальців одна об одну») відхилити нагальну потребу «отдавать долг Родінє» для сина. А потім, несподівано для самого себе, сказав капітану, що піде сам замість сина: він же − лейтенант, сапер…

Капітан раптом погодився.  У декількох фразах військкома розкрилася ціла історія і суто чоловіча солідарність: «…За уклонєніє – срок. Два года как одін день… Мнє такоє прєдлагаєш? Да у мєня син в Іловайскє остался!.. Ти – мужик. Уважаю! Обєщаю малого нє трогать – слово отца! Ех, жаль, я так в свойо время нє сдєлал!..»

Наступні етапи кристалізації чоловіка – лейтенанта Говорухи («Федота») – медкомісія, байдужість колег по роботі (за винятком одного), «учєбка», переїзд «на передок», навчання на «мєстності», спілкування з підступними місцевими мешканцями і військовими командирами, перші бойові завдання. На тлі реально-натуралістичного примітивізму армійського побуту на початку 21 століття найскладнішими моментами для всіх бійців підрозділу є адаптація до нового чоловічого колективу, набуття навичок сапера, «притирання» характерів та вибудовування нової ієрархії у спільноті воїнів, а не обивателів.

Поступово реанімуються і високі цінності. У книзі ця тема не педалюється, не має зайвого пафосу, тому викликає позитивні емоції. Спершу в «учєбці» обов’язкове при шикуванні виконання гімну раптом почало перетворювати натовп на колектив. А вигуки «Слава Україні! Героям слава!» і фраза «Путін!!! – Ху…ло!» «несподівано підняла настрій».

Друга хвиля відродження патріотичних почуттів серед бійців описана в епізоді читання віршів Шевченка зі збірки, яку «підігнали волонтери»: кишенькове видання в «камуфльованій обкладинці»:

«…Та не однаково мені,

Як Україну злії люди

Присплять, лукаві, і в огні

Її, окраденую, збудять…

Ох, неоднаково мені.

Валерчик намагався щось сказати, але замість слів вийшов схлип. Усі повернулися до нього.

-        Чіпляє, мужики! Я Шевченка тільки в школі чув, але тоді заставляли, і читати його не хотілося. «Ох, не однаково мені»…

-         Кому «однаково», той удома на дивані воює!..»

Остаточно стверджується воїн у прикінцевому епізоді виконання гімну на плацу, коли «…вся бригада кількома тисячами голосів зливається в єдиному хорі. Мурашки бігають по шкірі…»

Головну мету українця в умовах війни формулює у повісті один із героїв – Серьога Док: «Твоя мета зараз – відслужити як треба і додому живим повернутись. А потім ту всю наволоч, що нами керує, на місце поставити, аби знали, що ми не отара баранів і овець, а справжній і сильний народ…»

Варто наголосити, що Сергій Гридін у повісті «Сапери» актуалізує тему людини звичайної, пересічної, і ця тема не є новою у світовій літературі. Про високий духовний рівень «маленьких людей» писали Достоєвський і Чехов, а неспроможність людини звичайної зламати суспільний чи виробничий механізм, гвинтиком чи додатком до якого вона є, відчув Кафка. Сергій Гридін досліджує не камерну духовність чи песимістичні опції бюрократизованого світу. Він, скоріше, наслідує лінію Джека Лондона і виписує український варіант проЯвлення Людини в екстремальній ситуації.

Попри такі високі аналогії, стиль письма автора «Саперів» є простим, прозорим, доступним масовому читачеві. Композиція сюжету лінійна, розгортається за біографічним принципом на тлі війни: зав’язка – отримання повістки, розвиток дії – «учєбка», виїзд на «передок», кульмінація – перший бій, розв’язка – гімн, нагорода, «дембель».

Мовно-стильова палітра твору так само проста, звичайна, з активним використанням розмовної мови та інвективи («Та похрєн усе, Федоте. Я сюди померти приїхав!»), а також солдатського сленгу в зоні АТО («аватари», «бардак», «калаш», «буханка», «бронік», «іграшка», «радіоняня», «тверда валюта», «сєпари», «развєдос», «летьоха» тощо).

Проте акцент у книзі зроблено не на пригодах, подвигах, вчинках головного героя. Найбільше уваги приділено психологічним аспектам становлення бійця. Така задовга (флоберівського типу) експозиція увиразнює процес протверезіння / відродження / «виховання почуттів» пересічного українця. Почуттів не тільки до України, але й до коханої дружини, яка зі статусу паралельного, звичайного життя раптом перетворюється на найрідніше, найбажаніше створіння.

Домінує у творі саме чоловіча тема, тема жінки (по-різному) зринає епізодично: дружина; невістка; «медички» в «учєбці»; «бабєнція» в зоні АТО: «…Її «развєдоси» на горище до себе притягнули»…  Пачка цигарок – і роби з нею, що забажає!..» Але й тут, попри брутальність, вустами головного героя виставлено акценти:

-        Тільки в армії зрозумів, якою близькою є для мене дружина. Образити такими діями?.. − похитав головою…»

Отже, подібно до Альбера Камю, Сергій Гридін стверджує, що боротьба з чумою (війною) – це чоловіча робота.

Але, як український письменник, Сергій Гридін бачить, що героїчних мужніх умотивованих воїнів-українців бракує. Із різних причин: через відсутність власної держави для багатьох поколінь українців, через несформульованість національних пріоритетів (тільки тепер слова Шевченка «прозвучали зовсім інакше», хоча десятиліттями їх вивчали в школі), через неавторитетність вітчизняного політикуму періоду незалежності, через нівелювання справжніх цінностей у прагматичному і несправедливому світі, через розмитість національних цінностей у глобалізованому світі тощо.

Проте письменникові вдалося відшукати ті важелі, що вмотивовують навіть пересічного «м’якого» чоловіка шляхом природнього добору між «аватарами» і «бійцями» стати «капітаном Говорухою», захисником. Які це мотиви? Маленьке дитя, котре ще не вміє розмовляти, а вже може залишитися без батька. Син, котрий ще не пізнав усіх барв життя, і мусить ЖИТИ. Обставини бою, коли від кмітливості, рішучості та досвіду командира залежить життя бійців. «Війна відсіяла непотріб, залишивши те справжнє, що, можливо, за інших обставин і не відкрилось би»…

Треба зазначити, що автор має право на таке твердження, бо його книга про війну – це погляд зсередини учасника цієї війни, це своєрідний художній документ епохи АТО. І хто з читачів хоче знати правду про війну, хто почувається причетним, хто ідентифікує себе як патріот і українець, − має прочитати цю чесну і відверту чоловічу прозу насамперед. А вигаданий «екшн», жіночі історії «до кави» і переклади зарубіжних трилерів почекають.



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга
Книги від Bookzone

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери