«Під мурами твердині» - перша книга трилогії, що вийшла друком у 2012 році. Прочитавши її щойно, лише в 2017 році, я невимовно здивувалася: нічого не чула про цю історично-пригодницьку книгу для підлітків, хоча цікавлюся сучасною української літературою, за фахом є істориком. Книга мене захопила – вистачило кількох годин у потягу, щоб невідривно, не помічаючи холоду, проковтнути її. Це здавалося геть несправедливим, аби настільки сильний текст ковзнув геть без шуму, тихцем проминув повз мене, Щоправда, як виявляється, автор, Микола Мартинюк, здобув за власний рукопис диплом «Коронації слова».

 Проте одна з причин непомітності цього тексту відкрилася наступного дня, коли я вирішила  прочитати продовження, відшукавши дві наступних книги трилогії. А дзуськи! Автор їх ще не написав! Це обурливо... Тримати читачів у напрузі без продовження вже п’ять років – погодьтеся, це ж навіть Стівен Кінг такого собі не дозволяє. Тому не дивно, що гачечок – перша книга – непомітний, адже далі Микола Мартинюк  рибку-читача не підсік, на власний бережок не витяг...

Однак, сподіваючись на те, що автор виправить становище, та віддаючи належне першій частині, відзначу, що «Під мурами твердині» написана неймовірно смачною мовою. Давно я не зазнавала такої насолоди саме від багатої на авторські новотвори, пахучої, гіллясто-розложистої, насиченої, як ропа, мови. В цьому, проте, може ховатися й дещо, що відлякує сучасного підлітка. Важкі, громіздкі речення, в кожному з котрих криється надмір інформації, чимало прегарних епітетів, чудових описів – все це мене, людину з любов’ю до красного слова і доста дорослу, приваблює. Але чи до снаги юним дертися навпростець крізь густий ліс прекрасних слів? Питання адресую авторові, позаяк то він вирішує, як говорити із власною цільовою аудиторією. А мені дуже засмакувало.

Події в тексті розгортаються на Волині у ХІІІ столітті.  Чудовий авторський вибір епохи! Є про що писати, адже Галицько-Волинське князівство переживає важкий період. Великий князь Роман Мстиславович у 1205 році загинув, тому тепер його старанно зібране під дужою рукою князівство роздирають чвари, бояри увійшли в силу, а молодий спадкоємець Данило щойно тільки намагається відновити єдність держави, знову злучити батькові землі докупи. Перед молодим князем довгий і важкий шлях до з’єднання всіх волостей князівства. Спадкоємцеві лишень двадцять шість років, але мудрості, рішучості,  сили волі йому не позичати. Боротьба з непокірними боярами та ворогами, інтриги й уміння князя неушкодженим пройти між двох вогнів – усе те діяння великого мужа. Та довкола живуть інші люди, різних масштабів, доль і характерів. Авторові вдалося змалювати повноцінних живих персонажів: запального юнака, скривдженої дівчини, сивочолих дбайливих батьків, ненаситного підприємливого боярина, небезпечного, мстивого, швидкого на гнів і розправу Ярослава, луцького посадника. Дороги всіх, так чи інакше, із княжим путівцем перетинаються. І в когось стежина уривається, а чиясь вливається у княжий широкий путь, інші ж відбігають подалі. Автор уміло переплітає долі всіх героїв у чудовий візерунок реальних історичних подій і вигаданих пригод.

Особливо імпонує вміння Миколи Мартинюка непомітно, проте деталізовано, зобразити побут звичайних та знатних людей, одяг, їхні будинки, реманент епохи, створивши напрочуд виразне тло подій. Дається взнаки оте багатство мови, котра послугувала вправному авторові й пензлем, і дорогоцінними фарбами. Все-все промальовано з докладністю майстра хорошої мистецької школи. Перед очима вже не сторінки книги, а княжа рать на конях: ось оружники з рогатинами, сулицями і сокирами, онде лучники, а на чолі сам Данило на білому красені Актазі. А згодом бачу старшу жінку, господиню в хаті, що порається біля печі, з якої випахкує запашна пара, бо там горщик з їжею, на столі вже розцяцьковані миски. А потім жінка, м’яка у погляді, висока і струнка з розкішними медовими хвилями волосся...

І хоча розгортається перед зором цікавий історично-пригодницький фільм, проте варто сказати про якість тих паперових сторінок, з яких і постають живі герої. Ця книга зроблена з любов’ю. Тверда палітурка, кремовий цупкий папір, чудові приглушених кольорів ілюстрації Андрія Гупала, старанно, з дбайливою увагою до очей читачів дібрані шрифт і його кегль, оригінально акцентовані зноски - пергаментні сувійчики, інформативні, виразні; доладні віньєтки – книгу приємно гортати, це вишукана і рідкісна у наш час риса. Тож «Під мурами твердині» можна читати кільком поколінням однієї родини, а однаково книга збережеться у доброму стані. Вона неушкодженою залишиться і дальнім спадкоємцям, адже доладно-міцна форма не постраждає із плином часу.

А й зміст також! Бо це текст про кохання і зраду, затятість і сумніви, біль і спокуту, здобутки і втрати, владу і слабкість – все, що привабить і найвибагливішого читача. Рекомендую для читання не лише учням середнього і старшого шкільного віку, дорослим теж смакуватиме.

Автора ж дуже прошу написати продовження, бо жахливим розчаруванням є нехай і чудовий початок, та поки що без завершення.