Re: цензії
- 28.03.2024|Ігор ЧорнийПрощання не буде?
- 20.03.2024|Наталія Троша, кандидат філологічних наукСвітиться сонячним спектром душа…
- 20.03.2024|Віктор ПалинськийУ роздумах і відчуттях
- 20.03.2024|Валентина Галич, доктор філологічних наук, професорЖиттєве кредо автора, яке заохочує до читання
- 20.03.2024|Віктор ВербичНіна Горик: «Ми всі тепер на полі битви»
- 18.03.2024|Ігор ЗіньчукКумедні несподіванки на щодень
- 17.03.2024|Ольга Шаф, м.ДніпроКоло Стефаника
- 15.03.2024|Ірина ФотуймаДух єства і слова Богдана Дячишина
- 14.03.2024|Ярослав Калакура, доктор історичних наукРадянська окупація і змосковлення Буковини: мовою документів і очима дослідника
- 09.03.2024|Тетяна Дігай, ТернопільІнтелектуальна подорож шляхами минулого і сучасності
Видавничі новинки
- Ніна Горик. "Лінії оборони"Книги | Буквоїд
- Олег Крот. "Комунікації"Книги | Буквоїд
- Таіс Золотковська. "Лінія зусилля"Книги | Буквоїд
- У Vivat вийшла нова книжка Марка ЛівінаКниги | Буквоїд
- Юрій Яновський. "Майстер корабля"Проза | Буквоїд
- Ольга Кобилянська. "За ситуаціями"Проза | Буквоїд
- Іван Франко. "Маніпулянтка"Проза | Буквоїд
- Анатолій Дністровий. "Битва за життя: щоденник 2022 року"Історія/Культура | Буквоїд
- Павло Паштет Белянський. "Я працюю на цвинтарі"Проза | Буквоїд
- Марк Лівін. "Космос, прийом"Проза | Буквоїд
Re:цензії
Сезон полювання… продовжено
Ольга Слоньовська. Упольоване покоління: роман у 2-х книгах. – Київ: Видавництво «Український пріоритет», 2017. – 752 с.
Новий роман Ольги Слоньовської варто читати після прочитання її коронованого роману «Дівчинка на кулі». Тоді стане зрозуміло, звідки взялася ота Ольдзя Понятовська, адже вона та інші герої перемандрували в «Упольоване покоління» саме звідти.
Вкотре дивуюся здатності авторки затягати у свій текст. І начебто ні про що особливе вона не пише – проста історія про дорослішання людини в умовах тоталітарної держави, а згодом незалежної України, але читається на одному подиху, попри солідну кількість сторінок.
Роман у двох книгах охоплює період навчання головної героїні в університеті, роботу у школі, навчання в аспірантурі і роботу в університеті, чимало уваги приділяється тому періоду, коли «в нашій державі людина й копійки не коштує. Будь-яка: від академіка до солдата».
Ім’я головної героїні дивним чином збігається з ім’ям авторки, імена оточення також. Авторка створює своєрідну гру: усе начебто справжнє, але мій філологічний вишкіл уперто мені нагадує, що автор і його текст – це абсолютно різні речі. Тож облишимо спроби вгадування, що справжнього і не справжнього там. Усе правда і все фікція. Зрештою, у героях себе впізнають чимало українців зі «впольованих»
Ця книга – віра у те, що «варто надіятися, що навіть люті морози ніколи не бувають безконечними. Навіть найтріскучіші». І героїня вперто вірить усупереч усім перешкодам. Іноді занадто слабка у своїй силі, занадто романтична у своєму прагматизмі, занадто горда, аби пробачити і відпустити. У цьому її неповторність та шарм.
Лейтмотивом роману є ідея збереження пам’яті кожного роду, з якої потім постане пам’ять народу: «Рід повинен знати й з покоління в покоління переповідати, щоб ніколи не забулося, що народ пережив, як настраждався! Чужим, може, зізнаватися про ув’язнених бабів і дідів і не варто, а дітям і внукам казати мус, бо не знатимуть – чужі мерзотники їм усе перекрутять, набрешуть, зроблять біле чорним, а чорне білим».
Ольга Слоньовська говорить про впольоване радянське та пострадянське покоління, що намагається виборсатися-вижити. Не всі при тому залишаються людьми, але головна героїня сприймає це по-філософськи: головне – що вона змогла, тому й не відштовхує тих, хто не зміг. Про таку героїню можна було би знімати сучасні мелодрами, якби не… Вона не виходить заміж за олігарха після всіх поневірянь і не стає жорстокою бізнес-панею. Просто собі працює звичайним доцентом, просто виховує дітей і кохає свого чоловіка і просто вечорами пише про впольоване покоління.
У романі маємо спробу змалювання сильної героїні, яка знає, що з того, кому дається багато і вимагається багато. Вона не плаче, коли треба, зціпивши зуби йти далі, у неї не тремтить рука, коли треба піднести запальничку до старих мостів. Трохи шкода, що авторка загубила дещо, як на мене дуже важливе: я вірила, що цей роман буде не лише вчительку-викладачку, хоча і це теж добре, а й про поетесу. Проте вірші десь розгубилися між сторінками роману, між намаганнями вижити і жити так, як хочеться. А шкода. З віршами теж було би не зле.
Особливої уваги заслуговує мова твору: жива, образна, пересипана прислів’ями та приказками. І навіть якщо не захопить сюжет, то мова – візьме у полон точно. Зрештою, так теж має бути.
Фото: dzerkalo.media
Коментарі
Останні події
- 20.03.2024|14:23У київському просторі PEN Ukraine відбудеться публічна розмова Мирослава Мариновича з Мирославою Барчук
- 20.03.2024|14:02В Україні видадуть продовження серії «Червоний Арлекін» італійського письменника Роберто Річчі
- 20.03.2024|14:00У «Видавництві 21» готують до друку перше в Україні гумористичне фентезі про ІТ
- 15.03.2024|16:37У Києві презентували епічне фентезі «Кий і морозна орда»
- 14.03.2024|11:27Книга Сергія Руденка "Бій за Київ" у фінському перекладі увійшла до короткого списку премії Drahomán Prize 2023 року
- 09.03.2024|14:20Оголошено імена лауреатів Шевченківської премії-2024
- 06.03.2024|18:34Оголошено претендентів на здобуття Міжнародної премії імені Івана Франка у 2024 році
- 05.03.2024|11:11У Львові презентують книжку Олени Чернінької, присвячену зниклому безвісти синові
- 05.03.2024|11:09«Сапієнси»: потаємна історія наукової фантастики. Лекція Володимира Аренєва
- 01.03.2024|13:50«Маріупольську драму» покажуть в Ужгороді та Києві