Погода
Погода у Києві

вологість:

тиск:

вітер:

Re:цензії

18.03.2017|09:14|Ольга Артюх

Плата теперішнього за злочинне мовчання минулого

Шваліна Йоганнес. Мовчання говорить. Теперішнє залишається, тільки час минає. Зміцнювати мир, осмислюючи минуле / Пер. з нім. Ольги Плевако. – Київ: ДУХ I ЛIТЕРА, 2016. – 304 с.

Йоганнес Шваліна, теолог, колишній пастор, бізнес-консультант, у своїй книзі «Мовчання говорить…» звернувся до минулого, щоб окреслити психологічні та політичні проблеми в сучасному суспільстві. Травматичний досвід пережитих подій Другої світової війни залишив слід на декількох поколіннях як переслідувачів, так і переслідуваних. Відтак автор намагається простежити, наскільки така травма може вплинути на міжособистісні стосунки та міждержавні відносини.

Автор ділить свою працю на дві частини, щоб, по-перше, виявити «гіркий корінь» минулого, а, по-друге, запропонувати ідеї для примирення конфліктуючих сторін. Як консультант-конфліктолог, Йоганнес Шваліна намагається подати колективну пам´ять про Шоа як невирішену проблему, що стає перепоною на шляху налагодження стосунків на різних суспільних щаблях. Мета книги – показати наскільки є важливим примирення різних народів на всіх соціальних рівнях – як між собою, так і всередині кожного окремого етносу.

Ключовим каменем спотикання у порозумінні між конфліктуючими сторонами автор вбачає мовчання. Останнє виступає як феномен, що експлуатувався як злочинцями, так і жертвами, передавався у спадок нащадкам та тягнув за собою тягар минулого. Йоганнес Шваліна розглядає мовчання з різних ракурсів: як інструмент виживання після травматичних подій, знаття відповідальності з себе (у випадку церкви чи мовчазної більшості), укриття від визнання провини (колишні члени НСДАП). При цьому такий тип поведінки породжував депресивні стани, гостре відчуття провини, ненависті, нерозуміння та. Психічні розлади на підставі мовчання свідків Шоа, що траплялися у представників другого покоління, є  показовою тенденцією, що вплинула на розвиток суспільства у другій половині ХХ століття. Зокрема, автором зачіпається тема нових радикальних рухів, як один з наслідків мовчання.

Йоганнес Шваліна подає читачеві ключі до викорінення ментальних проблем, викликаних мовчанням, – прощення. Важливість останнього пояснюється на прикладі примирення африканського населення після падіння режиму апартеїду. Автор наголошує –  саме примирення, що йому передує відверте прощення, є шляхом до вирішення політичних конфліктів. Досліджуючи конфлікти різних етносів в історичному та політичному контекстах, Йоганнес Шваліна ставить наступне питання: «…чи можливо застосувати принцип прощення на особистісному рівні в соціальному і політичному контексті різних культур». Йдеться про універсальність понять прощення та примирення для різних груп людей. Так як всім народам та релігіям відоме поняття провини та прагнення до звільнення від її тягаря, є сенс звернутися до світової громадськості, щоб наголосити на загальнолюдській потребі прощати заради мирного співіснування.  

Автор вдало використовує джерельну базу, що складається як із свідчень, так і з наукової літератури у сфері психології та історії. Сама праця не є історичною, а, відтак, Йоганнес Шваліна застосовує теорію для підкріплення власних думок, а джерела для ілюстрації власних тез. Видається, що окремої уваги заслуговує тема мовчання-прощення у власних свідченнях як жертв, так і злочинців, а також – їхніх дітей. Маючи достатній загал ego-документів, можна було би глибше проаналізувати моделі поведінки травмованих осіб. Серед іншого, у книзі представлені численні спогади дітей та родичів членів НСДАП, переживання з приводу минулого їхніх батьків. У якості противаги каяттю у свідченнях, автор розглядає уривки з виступів нацистських ідеологів та представників військового командування, щоб показати різницю у світосприйнятті поколінь.

Окрім таких інструментів як прощення та примирення, автор виділяє дію як показник  переосмислення власного минулого. Серед іншого, Йоганнес Шваліна ставить у приклад  князя Альбрехта Кастеля-Кастеля, колишнього послідовника націонал-соціалізму. Автор книги підкреслює особисті риси князя, що надихнули його на написання книги «Мовчання говорить…»: «…уміння благородно прощати і щиро просити прощення, працювати над уроками минулого і прокладати шляхи до примирення…» . Публічною акцією каяття князя Альбрехта Кастеля-Кастеля, власника «Кастель-Банку», стало розкриття кількості єврейських рахунків, що вони були привласнені нацистською владою. Порушити мовчанку подібним способом стало для автора поштовхом для написання цієї книги.

Окрема частина тексту  присвячена  збереженні пам’яті про Голокост в Україні та Росії. Йоганнес Шваліна наголошує на тому, що у часи загострення політичних конфліктів важливо дійти згоди у колективній пам’яті. Неадекватно опрацьоване минуле може стати ґрунтом для пророщення нових конфліктних ситуацій та відчуження. У тексті розділу вміщено чотири статті, присвячені проблемним питанням Голокосту на теренах України та Росії, а в останній з них окреслено шляхи вирішення сучасних дипломатичних проблем між даними країнами.

Значна частина тексту акцентує увагу читача на вбивствах євреїв під час Другої світової війни в Росії та в Україні. Зокрема, йдеться і про проблеми критичного аналізу сталінізму.  Так, стаття Іллі Альтмана  звертає увагу на витіснення глорифікованою пам’яттю про «Велику Вітчизняну війну»  історії Голокосту, що опинилася на маргінесах досліджень у СРСР.  Борис Забарко окреслює загальну проблему висвітлення історії Голокосту в Україні. Як історик, автор статті наголошує на недостатньому опрацюванні джерел. Відтак, ми не маємо повної картини подій, які стали трагедією як для нашої країни, так і для всього людства.

Вольфрам Ветте більш детально розглядає саме вбивства на території Бабиного Яру як основного місця пам’яті для українського суспільства. Як виявляється,  робота над збереженням пам’яті про Голокост має свої прогалини не тільки на регіональних рівнях (на що звертає увагу Борис Забарко), але й  на рівні найбільш масштабного масового вбивства євреїв. 

Йоганнес Пост розглядає шанси на примирення України та Росії – двох держав, які досі не знайшли спільної мови у трактуванні минулого. Сучасні проблеми повторюють помилки минулого: тут маємо і замовчування, і створення образу ворога, і відчуження світових спільнот. Відтак, відкритість, прощення та примирення можуть ослабити конфлікт між Росією та Україною. Але, як наголошує автор, кропітка робота має вестись як на приватному, так і на політичному рівнях.

Останній розділ книги присвячений прогалинам в сучасній дипломатії. З урахуванням усього вищевикладеного в книзі, Йоганнес Шваліна окреслює нові перспективи для  покращення дипломатичних відносин у світі. Йдеться про націленість на вирішення будь-якого національного конфлікту, а не ігнорування його (як часто буває у дипломатичній практиці). Зважаючи на те, що неопрацьовані травми минулого розпалюють ворожнечу між цілими державами,  у питаннях миру мають брати участь не тільки політичні лідери, але й психологи, психіатри, релігієзнавці, керівники соціальних дослідницьких інститутів. Головна ідея дослідження наступна: травмовані спільноти  не можуть ефективно вирішувати конфлікти як всередині свого середовища, так і з іншими здоровими суспільствами. Відтак, головна задача науковців «вилікувати» від тягарів минулого сучасність.

«Мовчання говорить…» є прикладом того як конфліктологія може використати історію  для розв’язання проблемних питань сучасного суспільства, звільнити його від психологічних травм . Минуле тут постає як камінь спотикання для  здійснення успішної дипломатії, суспільного та родинного спокою. Автор не відходить від теми Шоа в жодному розділі, зачіпаючи  також споріднені з  подібним насильством теми. Та глибокий аналіз у книзі є ілюстрацією вирішення гострих конфліктів, яка може  спонукати до роздумів у будь-якій сфері діяльності, де вони виникають. Важливим кроком для подолання травм минулого є «адекватне опрацювання травматичних подій та опрацювання власної або чужої провини». При цьому «..якщо ви не досягли цієї мети, кожен крок сходження до вершини набуває першочергового значення…Навіть неповний шлях до мети є, по суті, наближенням до неї…» . Цим самим Йоганнес Шваліна спонукає активно брати участь у вирішенні міжнаціональних конфліктів, прикладати зусилля для подолання негативних психологічних наслідків пережитих подій, шляхом відкритих переговорів та сумісної роботи над минулим.

 



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга
Книги від Bookzone

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери