Погода
Погода у Києві

вологість:

тиск:

вітер:

Re:цензії

31.12.2016|12:43|Софія Філоненко

Ласкаво просимо до Львова! Детективні маршрути старовинного міста

Кокотюха А. Адвокат із Личаківської: роман.– Харків: Фоліо, 2015.– 283с. – (Ретророман).

Кокотюха А. Коханка з площі Ринок: роман.– Харків: Фоліо, 2016.– 282с. – (Ретророман).

Кокотюха А. Привид із Валової: роман.– Харків: Фоліо, 2015.– 283с. – (Ретророман).

Кокотюха А. Автомобіль із Пекарської: роман.– Харків: Фоліо, 2015. – 288с. – (Ретророман).

Кокотюха А. Різник із Городоцької: роман.– Харків: Фоліо, 2016.– 250с. – (Ретророман).

У 2011 році Андрій Кокотюха в рецензії на «Еринії» Марека Краєвського нарікав на лінощі наших детективістів, які віддали право писати про власні міста й регіони полякам. І ось на порозі – 2017 рік, а в літературних засіках українців три повнокровні ретродетективні цикли Владислава Івченка, Богдана Коломійчука й самого пана Андрія, не кажучи вже про одиничні романи, повісті й новели. Природа не терпить порожнечі, а масова культура – незаповнених ніш. І якщо західніше Краковця й Шегинів населення тішиться ретросеріалами на кшталт «Гранчестера» й «Гострих козирків» та читає Енн Гренджер і Морін Дженнінгз, то чому б і українцям не скористатися рецептом цих «гарячих пиріжків»? Звісно, щоб книжки продавалися так само добре, потенційному автору потрібен мальовничий сетінг, ефектний герой та оригінальні злочини. Секрет підказав ще Умберто Еко в «Ilnomedellarosa»: колорит епохи + захоплива детективна фабула. Троє згаданих письменників прекрасно впоралися із цим завданням, вдихнувши життя в трьох самобутніх персонажів: найкращого сищика Російської імперії Івана Карповича Підіпригору, комісара львівської поліції Адама Вістовича та адвоката-емігранта Климентія Кошового.

Для початку трохи історії. У 2015 році Андрій Кокотюха з ініціативи видавництва «Фоліо» та за підтримки львівської мерії взявся за створення літературного проекту – септології детективів у стилі ретро. Наразі ідея набула чіткого обрису. Світ побачили п’ять книжок із циклу: «Адвокат із Личаківської», «Привид із Валової», «Автомобіль із Пекарської», «Різник із Городоцької» та «Коханка з площі Ринок». Нещодавно автор анонсував два завершальні романи – «Втікач із Бригідок» та «Офіцер із Стрийського парку». Львівські топоніми в заголовках, приємні кольори обкладинок і ненав’язлива стилізація рамок і шрифтів, колажі з ретрофото та ілюстрації перед кожним розділом – із цих ошатних томиків можна зібрати колекцію й поставити на домашню поличку. З новинок – старовинні карти Лемберга з ключовими локаціями й маршрутами. Шляхами героїв хочеться пройтися, їхні будинки – оглянути. І це не є проблемою: агенція «Кумпель-тур» радо запрошує читачів «відчути магію незвичайних пригод у невідомому Львові», як говорить реклама в кожній книжці. Завдяки екскурсіям за мотивами романів їх уписано в модний туристичний бренд міста кави і шоколаду. Це доводить, що в автора і видавця серйозні наміри та правильне розуміння промоційної стратегії. Презентація «Адвоката» у Львівській ратуші вкупі з його рекламою на міських сіті-лайтах – із цієї ж опери: популярну книжку треба не лише написати, але й грамотно розкрутити.

Сюжетний простір у ретророманах автор накреслив по вертикалі й по горизонталі, як у телесеріалах: кожний має окремий сюжет і разом з тим є наскрізна дія. Ранком 6 липня 1908 року ми опиняємося на пероні Львівського вокзалу й зустрічаємо там молодика в піджачній парі в смужку. Дозвольте представити – це наш герой, київський адвокат Климентій Кошовий. Йому 30 років, він приїхав підкоряти Львів. А точніше – втік від переслідувань царської влади, що виписала йому «вовчий білет», сховався в спокійній і благополучній Австро-Угорщині. Волею обставин у перший же день на новому місті він став жертвою шахрайства, знайшов труп свого приятеля Євгена Сойки та опинився в тюрмі. З Косого капоніру прямо в Бригідки – ось такий віраж.

З Климентієм ми проведемо десять років – мабуть, найцікавіші в житті цього «серійного», чи «серіального» персонажа. Він завойовує місто, будує кар’єру, налагоджує особисте життя, знаходить друзів і наживає ворогів. У кожному романі Кошовий втручається в справи кримінальні – бо він трохи авантюрник, а часом відгукується на прохання влади чи впливових городян. Герой спочатку шукатиме вбивцю адвоката Сойки й полюватиме за привидом Чорної пані. Згодом йому прийдеться вести слідство про загибель мажорки-мільйонерки, викривати небезпечного маніяка, а потім вираховувати зловмисника, який жорстоко розправився з коханкою офіцера. Клим не тільки любить читати про пригоди Арсена Люпена і Шерлока Голмса – він і сам стане героєм сенсаційних газетних публікацій, місцевою celebrity.

У романах, як у настільній грі, є постійні фігурки. У Кошового – стабільне товариство: друг Йозеф Шацький, єврей-дантист, суворий поліцейський Марек Віхура, загадкова і впливова польська пані Магда Богданович, король злочинного світу Густав Силезький та його помічник Єжи Тима. Зверніть увагу: ця компанія зібрана так, щоб презентувати весь етнічно строкатий Львів. Автор представляє нам галерею містян у лицях – лікарі й правники, журналісти і військові, архітектори і нафтовики, батяри і жебраки. До всього, вони ще мають різні політичні симпатії й орієнтації. Це якраз той «Leopolismultiplex», про який люблять міркувати сучасні публіцисти й історики. Так, часом етнічні конфлікти протиставляють героїв одне одному, але в цілому перед нами розгортається картина доволі мирного співіснування націй до війни, що його прагнуть розхитати ззовні. Це один із важливих складників теперішнього «габсбурзького» міфу та ностальгії за старими добрими часами.

На сторінках романів оживає місто початку ХХ століття, з його середньовічними мурами і сецесійними кварталами, театром «Колізей» і готелем «Жорж», буржуазними кав’ярнями «Сан-Сусі» і «Віденською» і злодійським гнидником «Під вошею», із вулицями, де дзеленчать трамваї і з ревом мчать перші автівки. Нижній і Верхій Личаків, Кракідали, Підзамче, Кульпарків, Бернардинська площа, Пасаж Міколяша – знайомі декорації галицької столиці промайнуть перед читачами, овіяні флером щирої ностальгії. Що означали літери D і H на трамвайних зупинках? Чому городяни спілкувалися телеграмами? Де працювали львівські повії? Як до міста прийшов сінематограф? Про все це ми дізнаємося зі сторінок ретросеріалу, який можна прочитати і як велетенський путівник старовинним містом. Однак деталями текст не перевантажено, чим інколи грішать окремі представники жанру, як-от француз Клод Ізнер. Наш автор не тисне на читача знаннями, а щедро ділиться тим, що цікавило його самого, що він почерпнув із історичних студій, періодики та з консультацій із фахівцями – Ігором Лильом, Василем Расевичем, Мар’яном Мудрим, Ільком Лемком та письменником Юрієм Винничуком.

Хоч фоновий час рухається прискорено, Андрій Кокотюха нікуди не спішить. У його ретророманах нема фантазійної грайливості Івченка чи шаленого темпераменту Коломійчука. Натомість усе вивірено математично: прологи та епілоги, зо два десятки розділів на твір, – мов відміряно циркулем і лінійкою, вкладено в чіткі формули. Тут не ллються ріки крові і не згромаджуються немислимі жахи. Жодного тобі кульбіта, жодного кролика з капелюха, жодного роялю в кущах, жодного дракона чи вампіра! Деякі читачі слушно нарікають на передбачуваність сюжетів. Що дивно – продуманість не знищує насолоду від текстів: є стиснена пружина інтриги, є таємниці, є оповідний драйв, є «атмосферність». У цей вигаданий світ занурюєшся, звикаєш до його правил, стежиш за життям героїв і зчитуєш знаки часу. Ефект доброї романістики, де письменник не розказує, а показує героїв через дію. Це нагадує радість від прогулянки улюбленими місцями – сюрпризів не чекаєш, але око милується добре знайомими деталями.

Кожного з головних героїв легко розібрати на атрибути, мов конструктор Лего. Стоматолог Шацький – кошлате волосся, зашироке пальто, сторчкуваті вуха, манера довго розпатякувати й коронна фраза: «Шацького знає половина Львова, інших Шацький знає сам». Поліцейський Марек Віхура – червона пика, вічні хвороби, турботлива пані Віхурова. Та найбільше уваги, зрозуміло, приділено Кошовому і Магді. Тільки не очікуйте мелодрами, романтики чи буйної еротики – розчаруєтесь. Стосунки між цими двома нагадують скоріше кориду й лише зрідка – аргентинське танго. І коли між ними нарешті проскоче іскра – не знають навіть самі герої, бо це відомо тільки їхньому «батькові».

Климентій не зовсім типовий персонаж для автора. По-перше, він підозріло мало п’є, особливо якщо порівняти його з комісаром Вістовичем у творах Богдана Коломійчука. По-друге, надто уважний до моди, і ми частенько застаємо його біля дзеркала. У кімнаті адвоката є спеціальна щіточка для вусів і сіточка для волосся – чим не метросексуал часів BElle Époque! Попервах він невпевнений і помисливий, трохи заляканий і має нервовий тік після тюремного побиття. Клим схильний до рефлексій над своїм місцем у новій спільноті. Що його рятує – так це професійне вміння говорити й переконувати, йти у словесні атаки й брати гору над опонентом. Справжній характер адвоката розкривається лише в екстремальних ситуаціях – і тоді звідки й беруться сміливість, рішучість, твердість та гострий розум.

Магда – до пари Кошовому: сильна, впливова жінка, яка знає собі ціну. Вдова за директором поліції, вона розбирається в слідстві і може дати розумну пораду і натиснути на приховані важелі. Магда – некоронована королева Львова, її бояться, їй догоджають, бо від чоловіка вона вспадкувала картотеку з компроматом на сильних світу сього. Варто лиш один раз перейти дорогу цій пані – і проблеми гарантовані, що герой відчув на своїй шкурі не один раз. Утім, у пані Богданович – безліч таємниць, які розкриваються в кожному з творів поступово, мов вуалі в танці семи покривал. Недаремно вона носить багатозначне ім’я новозавітної грішниці. Окрасою романів є модні «виходи» загадкової вдови. Як світська левиця вона в кожній книжці міняє по чотири-п’ять туалетів, і автор з азартом працівника журналу мод описує всі її модерні і стильні сукні, елегантні капелюшки, рукавички, шалі, пальта і прикраси.

У кожному з романів Андрій Кокотюха веде з нами гру в детективні жанри. «Адвоката» він змоделював як класичну формулу вбивства в закритій кімнаті . «Привид» – з назви ясно, що готичний детектив . Далі черга за гламурним романом  – «Автомобілем із Пекарської», кривавим трилером про маніяка  – «Різник із Городоцької» та політичним детективом «Коханка з площі Ринок». Жанр щоразу притягає певний історичний матеріал: російські терористи в Галичині, архітектурний бум початку століття, економічний розквіт та поява перших автівок, сексуальна революція і закриті клуби розпусників. З цих шматочків смальти поступово вимальовується мозаїка бурхливої, неспокійної епохи, де роки на календарі – 1908, 1909, 1911, 1913, 1914 – відраховують час до глобальної воєнної катастрофи й розпаду кількох імперій. Письменник не уникає запеклих політичних дискусій. Будучи «русином» і категорично не визнаючи Київ російським містом (!), Климентій Кошовий мусить розв’язувати для себе українське питання і шукати свій український інтерес. Не забуваймо, наш герой – аутсайдер, і ми бачимо Австро-Угорську імперію очима представника імперії Російської. Порівняння неминучі, результат їх прогнозований: перша – відкрита, динамічна, прогресивна, європейська, друга мало відрізняється від, приміром, шевченкових візій у «Сні» й «Кавказі»… Фактично про окремі події, як-от російську окупацію Львова, Андрій Кокотюха пише зі сторічної перспективи і вперто проводить паралелі з сучасністю, вмонтовуючи в текст злободенні питання й актуальні месиджі про імперські амбіції Москви чи європеїзм українців. Трапляється, ця прямолінійність і погляд «всезнаючого» автора руйнує ретроефект від споглядання минулої епохи. Але такі «політінформації», тобто екскурси в тогочасну геополітику й боротьбу партій і рухів, поглиблюють історичний сюжет і не дають романам перетворитися на лише легке розважальне чтиво.

І все ж не варто забувати, що цикл адресований максимально широкій публіці. Автор, хоче того чи ні, а мусить використовувати туристичні принади Львова. У першу чергу – міф галицької кухні : в кожному романі ми знайдемо рецепт цікавої страви: оселедця на яблучній підкладці, телятини а-ля Дідушицький або кишки-бульбянки. Хазяйки, беріть олівець, записуйте і готуйте. Звісно, що романи про Львів не обійшлися й без «бачерувки», кави та круасанів з корицею та абрикосовим джемом. Друга цікавинка – міф про батярів , без якого сьогоденного міста не уявити. Батярське вбрання, звичаї, словечка і пісні стали «оздобою» для ретродетективних сюжетів. Романний Львів тут – мов «парк культури і відпочинку», як писала про стиль ретро Світлана Бойм.

Андрій Кокотюха, здається, не ставив собі за мету відтворити автентику львівської гвари чи балаку . Стилістика українського популярного тексту має бути розрахована на мешканців у тому числі Білої Церкви, Охтирки і Маріуполя. Попри мовний коктейль тогочасної галицької столиці, де героя «заскочила дика суміш мов» з домінантою польської та ідиш, стилізація в романі дуже делікатна. Автор сумлінно пояснює в коментарях діалектизми, жаргонні та іншомовні слова: фейгале (ластівка), герутене (неохайна жінка), кумпел ь (приятель), кремпуватися (соромитися), анцуг (костюм), кукурудза (жандарм), хатрак (агент поліції), андрусь (злодій), квач (арешт), клінгер (годинник) та інші.

Прозаїка досить часто ловлять на демонстративній кінематографічності стилю, та й сам він воліє називати себе не письменником, а сценаристом: мовляв, романи – лише заготовки під фільми. «Львівського» циклу це стосується повною мірою. Розгорнуті діалоги, екшен, подеколи ескізні описи – усе натякає на можливий телесеріал чи кінострічку. Та все ж паперові книжки живуть і своїм особливим життям, навіть у вік планшетів та айфонів маючи велику армію прихильників. І теперішні п’ять, а в майбутньому – сім ретродетективів Андрія Кокотюхи можуть стати приводом для серйозної розмови про актуальні тренди масової літератури й культури і про хай не швидкий, але впевнений її розвиток на українському терені.

 

 



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга
Книги від Bookzone

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери