Exegi monumentum, – пригадуються вікопомні Горацієві слова. Та й свої пригадуються з кінця вісімдесятих: «Я собі воздвиг монумента / із плоті своєї душі, / він вершечком підноситься гордо / понад вежу найвищу Кремля». Але то так – для закваски, бо, перефразовуючи Івана Буніна, написав перше речення – то й половину роботи вже зроблено. Проте про монумент тут не випадково. Адже коли береш до рук футляр із двома томами репродукцій творів Володимира Патика, то одразу відчуваєш якусь монументальність.

Хоча томи не пронумеровані, зрозуміло, що першим є том «Графіка», адже саме в ньому знаходимо вступне слово «Від упорядника», написане 30 червня цього року, а також дві передмови. Упорядником є син Володимира Патика Остап, і сам добрий художник. Ми з ним знайомі віддавна, навіть вчилися певний час у паралельних класах. Він влетів до нашої 28-ї школи десь так у класі шостому, а після восьмого вилетів. Його ніхто не виганяв з нашої школи, просто він вступив до художнього училища імені Івана Труша. Честь і хвала Остапові, що він зробив таку колосальну справу для свого тата. Двотомник задумувався до 90-ліття Володимира Патика, проте він не дожив до цієї круглої дати зовсім мало. Зате маємо виплеканий Остапом Патиком його двотомник.

Першу передмову «Графіка Володимира Патика» написав знаний мистецтвознавець Роман Яців. Як завжди, він тримає високу планку свого мистецтвознавчого письма. Якщо комусь цікаво, чим виконані графічні роботи Патика-старшого, то тут знаходимо інформацію і про це: «Однаково вправно митець оперував матеріалами рисування: олівець, вугіль, туш-перо-пензель, кулькова ручка, фломастер, гваш, пастель, акварель». Друга передмова «Натхненний життям» належить перу Оксани Романів-Тріски. Це розлогіша студія про життєвий і творчий шлях Володимира Патика. Тут біографічний фактаж переплетено з мистецтвознавчими думками, ремінісценціями та висновками.

Колосальний масив графічних робіт помережаний дружніми шаржами – портретами зі шкіцівників. Тотальна більшість цих портретів не підписані – а хто ж там зображений. Ну хіба Д.Крвавич, Г.Островський, Б.Возницький. Та й Віктор Неборак підписаний, але шарж означено 80-ми роками, а там Неборак виглядає десь на 90-ті чи двохтисячні, а той запал в очах виражає його останні роки. Властива художникам профетичність, тож Володимир Патик (навіть якщо шарж справді з 80-х) передбачив-таки дещо. Найраніші графічні роботи позначено 1947 роком, а найпізніші – роком 2012. Уявіть тільки – скільки років інтенсивної праці без заниження планки, без втрати якості. Словом, талант є талант, що тут скажеш!

У другому томі «Малярство» також є передмова Романа Яціва «Малярство Володимира Патика», у якій вже йдеться не про графіку. Загалом у виданні є понад 400 репродукцій, не рахуючи низки цікавих фотографій. Мистецтвознавчого аналізу я не маю підстав проводити, бо, мовляв, швець – знай своє шевство, а в кравецтво не пхайся. Зверну увагу при цій нагоді на портретистику в малярстві Володимира Патика. Серед його моделей (не рахуючи численних автопортретів, батька, дружини Роми, сина Остапа) були – Григорій Смольський, Вітольд Манастирський, Григорій Островський, Дмитро Крвавич, Еммануїл Мисько, Роман Сельський, Опанас Заливаха, багато інших.

Вражає, якого двоїстого монумента воздвиг Остап Патик своєму татові Володимирові Патику, назвавши його «великим українським Митцем». І це не просто його слова, а думка багатьох і багатьох поціновувачів українського мистецтва.