Перша закоханість, дорослішання, нові емоції, відчуття, переживання, думки, бажання, страх, неспокій – благодатний матеріал для психоаналітика, цікава тема для письменника, привабливий текст для юних читачів. Степан Процюк послідовно розвиває «любовну тему» у підлітковій прозі. «Марічка і Костик», «Залюблені в сонце», «Аргонавти», «Вітроломи», «Полянами і хмарочосами» – повісті, у яких під мікроскопом «відомого письменника з репутацією душезнавця» опиняються почуття юних героїв.

Нова книга «Полянами і Хмарочосами» про те, як любити у шістнадцять. Саме стільки років головному героєві – Денисові Волощуку. З його листа до коханої дівчини Ксяни розпочинається справжня любовна історія, трішки драматична, але загалом типова.

Листи  передають безпосередність емоцій, помислів і бажань юних героїв, які з піднесенням згадують першу зустріч і вкотре переживають її, зізнаються у любові, а ще –  говорять тільки правду, «бо у світі дорослих і світі загалом – цілі ліси фальшу і гори побрехеньства» (С. 13).  Вони сумують одне за одним, бо Ден поїхав з батьками на море, а Ксяна – до бабусі у село, а потім – у Єгипет. Перша розлука стає випробуванням почуттів і відкриває героям не тільки їх справжнє «Я», а й дорослий світ непорозумінь і ускладнень. Хлопець відчуває роздратування, роздвоєність особистості («Денис основний»  та «інший Денис»), підозри, ревність, тривогу («несподіване і неприємне відчуття залазило всередину, ніби у глечик молока потрапила маленька жабка» (С. 25)). Він подумки повертається у дитячу казку і згадує ігри зі сніговими  кучугурами, намагається зрозуміти свій  емоційний стан.

Денис любить Ксяну, тужить за нею, бродить «таким безлюдним» містом, але не відмовляється від прогулянок з Ликерою. Його зваблює її характер, розкута й ініціативна поведінка. Ці дві дівчини такі різні: «Ксяна по-своєму рідна і звична. Кенра – якась чужа і незрозуміла. Чому його нестерпно тягне до неї…» (С. 155). Може Кера зачарувала його, коли промовила при місяці немов заклинання: «Ти будеш колись вдивлятися у місяць… і згадувати моє лице» (С. 137)? Тоді у ній прокидалась «юна жриця», в тенета якої був спійманий Він.

Образи дівчат Степан Процюк описує так само детально. У цій повісті говорить про кілька типів дівчат/жінок, але найбільше уваги приділяє контрастному протиставленню несміливої, романтичної, дещо сентиментальної Ксяни і впевненої, відвертої, «химерної» і точної у своїх розрахунках і проекціях на майбутнє Ликери.

Сутність і характер Ликери письменник розкриває через призму її ж сновидіння про Поляну Молодості. «Химерній» дівчині близький образ матріархальної жриці, зрілої красуні, яку оточували різні чоловіки і жінки, але від неї «віяло такою небезпекою». У Ликери все залежало від її волі і бажання. «Лікарі говорили про ексцентричність натури та неслабу акцентуйованість особистості» (С. 55)

Оксанка вважає себе ще недорослою і їй не хотілось заглиблюватись у думки про любовні залежності як хворобливі стани дорослих тіток. Але фотографія Дениса з Ликерою на чортовому колесі у ФБ змушує її хвилюватися, відчувати ненависть до суперниці, бачити за кожним словом підпису «Я і мій любий друг J» ті емоції, які пов’язують її Дена і Ликеру. «Жінка прокльовувалася в Оксані Нечипоренко з підлітка. Жінка подавала перший сигнал, жінка вбивала першим любовним горем, жінка гартувала, бо інакше ми не стаємо сильнішими» (С. 120). Автор дуже влучно і детально відтворив психологічну ситуацію з аналізом фотографії. Він вміє ловити кожен порух думки, відтворювати найменші емоційні сплески і для нього немає ніяких психологічних чи гендерних бар’єрів.

У героїв Степана Процюка особисте завжди тісно переплетене із національним. Оксана любить і мріє, як з Денисом «удвох вони будуть ходити полянами і блукати всередині хмарочосів. Вони відвідають багато українських міст і сіл, щоб спершу знати власну країну. Вони удвох, нерозлучно і нерозривно, будуть їздити світом. Але не для того, щоб безперестанку бути українськими подорожніми, як споконвічний ковил історії, а для того, щоб красу і силу свого молодого досвіду віддати Батьківщині, яку вони зроблять по-справжньому щасливою і будуть пишатися нею» (С. 44). Пафос  не контрастує з юнацьким максималізмом і розкутістю уяви, думки, мрії, прагнення. Образ України, серця великої Матері відлунює асоціаціями з іншими творами автора.

Колоритні, психологічно глибокі образи, цікавий  динамічний сюжет доповнює виразне тло повісті – час і національний простір країни, яка «пережила Майдан і смерть героїв Небесної сотні», штиб життя родин державного службовця, підприємця і вчительки; натяки на суспільні, економічні й політичні події, ситуації.

У адресованих підліткам творах автор не зраджує своєї манери письма: метафорична мова, образи-символи, увага до слова і його смислів, філософські роздуми і рефлексії екзистенційного плану. Сюжетна розповідь тісно переплітається з текстами листів юних героїв, описом їх сновидінь, фрагментами уяви й потоку свідомості, стенограмою почуттів, художніми візіями та паралелями (як в епізодах з описом Ляльки, тлумаченням місяців та пір року, роздумами про Любов і Щастя), інтертекстуальними вкрапленнями (єгипетські вірування та міфологія, слова пісні та ін.).

Текст Степана Процюка – це  завжди багатошаровий текст з експліцитним та імпліцитним смисловими рівнями, які цікаво декодувати читачам різного віку. Адресуючи тексти підліткам, автор ніколи не спрощує своїх текстів і завжди пам’ятає про цілісність й довершеність їх сприйняття.

Читачі повісті «Полянами і хмарочосами» переживають не так події, як емоції головних героїв, бо ж самі герої впродовж цілої історії так і не зустрілися. «Мейли – це класно, це трохи довший зліпок настрою. Розмови мобільним… - це моментальні відбитки наших настроїв і станів. Але зустріч у реалі ніщо не може замінити!. Вони повинні удвох зустрічатися – завжди і всюди, взимку і влітку!» (С. 43). Автор не розчаровує юних читачів і у фіналі запевняє, що герої таки зустрінуться, «але ще треба трохи часу». Уважні ж знають точно: «Денисові треба топтати дванадцять пар черевиків, щоб зрозуміти любов і діткнутися до щастя» (С. 131), прожити в дванадцятьох країнах, а «Оксані слід зносити дванадцять суконь, щоб бути готовою до зустрічі з вершинами і низинами, де заховані Любов і Щастя» (С. 132).

Любити у шістнадцять – дорослішати і мужніти,  щоб через дванадцять років «нарешті дізнатися, що любов і щастя можна віднайти всередині. Для того не конче видряпуватися до небезпечного світла вершин або скочуватися у тьму низин» (С. 132), але герої повісті «Полянами і хмарочосами» тільки починають це розуміти.