Це – чи не перша книжка, яку читала, знаючи наперед сюжет: «Не йди» - один із моїх улюблених фільмів, з рубрики «не на один раз». Більше того: з упевненістю скажу, що фільм не гірший від книжки, читаючи – мовби переглядала фільм. Звісно, деякі відмінності є, проте вони незначні й цілком виправдані. Мабуть, тут відіграли роль близькі стосунки авторки Марґарет Мадзантіні та режисера Серджіо Кастеллітто, котрий з повагою поставився до творіння своєї дружини, знявши за її книжкою блискучий фільм, ще й самому зігравши в ньому головну роль.

Потужна психологічна драма з глибоким зануренням у психіку героїв. Люди часто коять дивні вчинки, причину яких і самі часом не можуть втямити. Здавалось би, як може забезпечений, успішний і напозір щасливий чоловік, маючи все й на додачу ідеальну дружину, не хотіти всього цього? Не цінувати? Чи ж не вміти любити? А потім раптом навчитись цьому. Навчитись невчасно і начебто не з тією жінкою, і за доволі дивних обставин, і ще й накоїти купу дурниць, і… Повірте, тут безліч «і» та «але», втім, усі вчинки, навіть дивні, цілком пояснимі – авторці вдалося це зробити. Вона розклала на полички всі ці деталі, звівши зрештою в логічний ланцюжок напозір нелогічні вчинки.

Якщо раптом обкладинка й назва навіює думки про чергову банальну «мильну» книжку з простим, передбачуваним сюжетом – відкиньте їх негайно. Це абсолютно НЕбанальна, сильна, емоційна, місцями роздираюча драма з непередбачуваним і цікаво вибудуваним сюжетом у формі сповіді батька своїй дочці, котра не чує його у момент сповіді (а може, й чує? Бо в цей час дочка…), а, втім, навіщо про сюжет? Ліпше просто читати, а потім обов’язково переглянути фільм. Чи ж навпаки. І я тепер не втримаюсь, укотре перегляну. Люблю сильні емоції, – навіщо ж собі відмовляти у них?