Re: цензії
- 07.02.2026|Тетяна Торак, м. Івано-ФранківськМаска щасливої
- 07.02.2026|Ігор Зіньчук«Вербальний космос української літератури»
- 01.02.2026|Тетяна Торак, м. Івано-ФранківськУсе, що entre-nous* … (ніщо)
- 23.01.2026|Віктор Палинський…І знову казка
- 23.01.2026|Ніна БернадськаХудожніми стежками роману Ярослава Ороса «Тесла покохав Чорногору»
- 20.01.2026|Ігор ЧорнийЧисті і нечисті
- 18.01.2026|Ігор ЗіньчукПеревірка на людяність
- 16.01.2026|Тетяна Торак, м. Івано-ФранківськЗола натщесерце
- 16.01.2026|В´ячеслав Прилюк, кандидат економічних наук, доцентФудкомунікація - м’яка сила впливу
- 12.01.2026|Віктор Вербич«Ніщо не знищить нас повік», або Візія Олеся Лупія
Видавничі новинки
- Олена Осійчук. «Говори зі мною…»Поезія | Буквоїд
- Світлана Марчук. «Магніт»Поезія | Буквоїд
- Олександр Скрипник. «НКВД/КГБ проти української еміграції. Розсекречені архіви»Історія/Культура | Буквоїд
- Анатолій Амелін, Сергій Гайдайчук, Євгеній Астахов. «Візія України 2035»Книги | Буквоїд
- Дебра Сільверман. «Я не вірю в астрологію. Зоряна мудрість, яка змінює життя»Книги | Буквоїд
- Наомі Вільямс. «Пацієнтка Х, або Жінка з палати №9»Проза | Буквоїд
- Христина Лукащук. «Мова речей»Проза | Буквоїд
- Наталія Терамае. «Іммігрантка»Проза | Буквоїд
- Надія Гуменюк. "Як черепаха в чаплі чаювала"Дитяча книга | Буквоїд
- «У сяйві золотого півмісяця»: перше в Україні дослідження тюркеріКниги | Буквоїд
Re:цензії
«Нове життя» – за кулісами «АТО»
Маргарита Сурженко. Нове життя. Історії з Заходу на Схід. – Брустури: Дискурсус, 2015. – 240 с.
Якщо перше видання Маргарити Сурженко («АТО. Історії з Сходу на Захід») здивувало читацьку аудиторію: так швидко про переселенців, дебютна книга, оптимістична та ще й від письменниці-переселенки, то друга – «Нове життя. Історії з Заходу на Схід» вже була очікуваною, бо обіцяною авторкою та видавцем. Хоча й тут не обійшлося без інтриги, адже вона має показати читачу зворотній бік медалі – життя тих, хто не захотів покинути зону АТО. Підсвідомо з’являється пересторога, чи не ховається за текстом пропаганда сепаратизму або ж набридле вмовляння «зрозуміти», «почути». Але відразу хочеться розвінчати її – не лише не ховається, а й вимітається звідти.
Судячи вже по двох книгах, можна сказати, що Маргарита не є письменником-бунтарем, котрий би без зайвих церемоній викривав хто є хто, показуючи цим свою позицію. Вона із м’якістю кішки непомітно ступає в прочинені героями двері, спостерігає за ними, але відчувши, що пахне там зовсім не патріотизмом (до будь-якої держави), випускає кігті, щоб докопатись до суті. Адже для неї ціль – не критикувати людей щодо їх вектору політичних вподобань, а показати, які мотиви насправді ховаються за цим вектором.
У «Новому житті» знову зринають три історії, в кожну з яких проникає відголосок АТО. Підзаголовок «Історії з Заходу на Схід» виглядає неоднозначним, якщо судити за географічним переміщенням героїв. Перший персонаж – Ваня, наймолодший і, як годиться, найпалкіший ідейний представник сепаратистів, врешті опинається там, де зона АТО є вже на Заході, а не на Сході. Оля – найстарша, її політичні переконання не відзначаються скелястою стійкістю: як тільки повіяло матеріально вигодою, «скеля» раптом перетворюється на «море», в якому й тонуть всі попередні ілюзії. Вона найбільше мандрує, почергово показуючи картини і Луганська, і Києва. Та останній персонаж серед головних – Яна – молода і найбільш невпевнена в своїх поглядах киянка. Вона переміщається лише ментально, тобто думками, які час від часу поринають до Сходу. АТО для кожного з героїв як межа, яку треба пройти, щоб почалось справді нове життя.
Так калейдоскопом вони й проходять протягом всієї книги – три життєві лінії, що не перетинаються. Автор проводить дослід, опускаючи до їх політичних переконань почуття кохання і спостерігаючи за ними, як за лакмусовим папірцем: якому кольору тепер вони віддадуть перевагу? І тут вже читач долучається до спостережень за реакцією із азартом юного хіміка. Порівняно із першою книгою, справді градус інтриги більш високий. Але з дбайливістю наукового керівника Маргарита розбавляє концентровані кульмінацією епізоди гумористичними вставками або роздумами (іноді вони контрастують один з одним). Серед героїв важко визначити негативних апріорі: грабіжники, волоцюги та просто байдужі зображуються скоріше як «заблудлі вівці», аніж прихильники Зла. Тим не менш, письменниця постає патріотом, але турботливим і справедливим, а не жорстоким та агресивним. Це враження підсилюється святкуванням Нового року (чим і завершується книга), де життя, як Дід Мороз, тільки замість подарунків роздає ситуації, які кожен заслужив за рік.
Стилістично твір теж цікавий: для передачі стану героїв автор використовує повтори, в діалогах зустрічається словесна гра (хоча простувата та й виключно для гумору), доволі чіткі й такі, можна сказати, традиційно національні порівняння (наприклад: «Всі ці розмови про війну – ніби брудні чоботи, які ти кладеш на стіл з білою скатертиною»). До речі, про мову – звісно, діалоги, котрі територіально знаходяться на Сході, подаються правдиво російською (без транскрибування, як це стало останнім часом бути модно в сучукрліті), а в переселенців проскакує суржик (хоча в міру і доречно). Типові діалоги, де обговорюється постмайданна ситуація в країні (як і буденні епізоди з роботою волонтерів, листами дітей, квартирним питанням тощо), ще досить живі та актуальні для нашого сьогодення. Але коли бачиш їх в книзі – розумієш, що це є свого роду пам’ятка, лист у майбутнє:
«– От якби вони не були такими байдужими, вийшли тоді в своє місто, тоді всього цього не було б. Київ пройшов це випробування, а вони заслужили те, що мають.
– Але що б вони, тобто ми… Що б ми зробили проти людей з автоматами?
– Та очевидно ж! Перемагає не зброя, а воля, сила духу...»
І, звісно, ця книга (як і попередня) не позбавлена узагальнюючих фраз, де проглядається чіткий образ автора, а не конкретного персонажа, як от: «Війна змушує забувати про матеріальні цінності, коли тобі до голови притуляють автомат» або таке: «Країна – це ніби організм. Але коли в одній частині організму з’явилась пухлина, інша повинна жити звичайним життям», хоча є й трохи банальні: «Щастя – відчуття, яке живе десь у серці». Однак за цими словами – не порожнє місце, а ситуації, що підкріплюють думку автора. Хоча й вигадані, але такі близькі до реальності, що може, в якомусь сенсі і є її частиною…
Коментарі
Останні події
- 07.02.2026|13:14Українців закликають долучитися до Всесвітнього дня дарування книг
- 28.01.2026|09:39«Театр, ютуб, секс»: у Луцьку презентують книжку Ярослави Кравченко
- 25.01.2026|08:12«Книжка року’2025»: Парад переможців: Короткі списки номінації «Красне письменство»
- 24.01.2026|08:44«Книжка року’2025»: Парад переможців: Короткі списки номінації «Хрестоматія»
- 23.01.2026|18:01Розпочався прийом заявок на фестиваль-воркшоп для авторів-початківців “Прописи”
- 23.01.2026|07:07«Книжка року’2025»: Парад переможців: Короткі списки номінації «Візитівка»
- 22.01.2026|07:19«Книжка року’2025»: Парад переможців: Короткі списки номінації «Софія»
- 21.01.2026|08:09«Книжка року’2025»: Парад переможців: Короткі списки номінації «Обрії»
- 20.01.2026|11:32Пішов із життя Владислав Кириченко — людина, що творила «Наш Формат» та інтелектуальну Україну
- 20.01.2026|10:30Шкільних бібліотекарів запрошують до участі в новій номінації освітньої премії
