"Поки ти ще серед людей, навчися цінувати кожен новий день". Можливо це не виключно авторські слова, проте їх по-своєму і в свій час вимовив український співак та телеведучий - Андрій Кузьменко, відомий українцям і світові більше як Кузьма Скрябін. Цими ж словами і завершує свою мамину книгу "Моя дорога птаха" його матір Ольга Кузьменко. Книга стала однією із найбільш рейтингових за швидкістю розпродажу літом 2015-го року, враховуючи той факт, що тільки у травні була підписана до друку.

Може б її не було, проте жахлива подія 2-го лютого 2015-го року примусила усвідомити усім українцям, що назавжди пішов із життя, але точно не з пам´яті, всім відомий і життєрадісний співак - Кузьма. Автор більше двадцяти років своїм незвичним для всіх українців стилем творив нову оригінальну музику. Наскільки А.Кузьменка цінували та поважали його фанати, було видно на його похороні.

В історії української культури та мистецтві за останні десятиліття такий масштабний похорон за кількістю відвідувачів на ньому, був у В.Івасюка, Н.Яремчука, І.Миколайчука, В.Чорновола та інших не менш відомих українських діячів, яких всіх поєднує тільки одне - любов до України, якою б вона не була через її політику. Можна тільки усвідомити який біль мусила перетерпіти його матір, пишучи цю книгу. За кількістю сторінок вона невеличка та швидко читається, проте пише мати, яка нещодавно втратила свого сина. У книзі вона згадує:

"...Але Андрійко збирався в АТО, госпіталі й колесив по своїй країні-руїні, по бездоріжжю і попав у яму на дорозі, з якої не було шансу вибратися, як і з цієї війни. Дивна загибель, дивні його слова за кілька днів до трагедії: "Дорога до Кривого Рогу страшна і я вам докажу це..." [35]. 
А перед цим:
"2015 року, 2-го лютого, вся Україна плакала за моїм сином. Реквієм в містах, на площах. Я не бачила його у той день, але інтернет пізніше все розказав і показав..." [32].

У книзі не тільки розповідається про останні роки, місяці, дні співака. Любляча мати розповідає випадки із життя її Андрійка, про те, як він ішов до шоу-бізнесу, з чого і як починав. Матір досить сильно любила свого синочка, що навіть його до школи водила досить довго: "Пам´ятаю, вчителька російської мови мені зробила зауваження: "Ольго Михайлівно, що ж ви робите? Кого ви виховаєте? Він повинен вчитися жити самостійно в учнівському колективі, а ви водите його до школи за руку..." [8]. Психологи можуть щось своє щодо цієї дії додати, приписати певні риси "едіпового комплексу" чи ще чогось, проте слова матері все спростовують та дають знати наступне:

"Я хочу сказати всім мамам, які мають маленьких хлопчиків, - дітей треба любити більше за себе, носити на руках, поки можете підняти з землі. Ніякі муштри чи покарання не зроблять з вашого сина справжнього мужчину. Не бійтеся тулити до себе хлопчика, тримайте його за рученьку, допоки це йому потрібно. Ви свою любов перелиєте в дитину, а вона, в свою чергу, буде ту любов віддавати іншим" [16].

"Байдужість вбиває все навколо себе" - казав Андрійко" [32]. Можна провести аналогію цього виразу із афоризмом Дена Брауна із книги "Інферно": "Найбільш моторошні місця в пеклі приберігаються для тих, хто залишається байдужим у час моральної кризи". Хтось і зараз може стиль А.Кузьменка не всюди сприймати за його минулі політичні погляди, проте тільки загибель співака дала зрозуміти усім хто він був насправді. В принципі, як завжди. Тільки смерть відомої людини стає причиною дискусій, а істину мало хто розуміє:

"Наша Україна стала "Вкрадіївкою", і це його боліло неймовірно" [34], - написала у книзі О.Кузьменко і додала:

"...З жахом казав: "Тим хлопцям покаліченим по 23-25, вони по віку мої діти, мені 46. Мам, як їм жити? Та їм навіть декому посвідчення учасника АТО не дають!" [34].

Мати,продовжуючи славу сина,бореться із своїм та всеукраїнським болем:

"Може, ті найсвідоміші уважніше прочитають його слова і задумаються? Тих слів його стане на два життя!" [35]. 

Книгу О.Кузьменко варто прочитати тим, хто поважав і поважає творчість Андрія Кузьменка. Матір написала про свого Андрійка,  щоб не затьмарював ніхто його пам´ять різними чутками. Це коротка біографія людини, яка хотіла правди, а всю правду про цю людину написала його матір.