Стояти обініж на перехресті художності та науковості, не хилитаючись урізнобіч, як маятник, під силу лише добротним письменникам. Тільки у такій літературній печі, як домна Домонтовича, міг з’явитися унікальний сплав естетично-інтелектуального чтива не підвладного своєму часу.

Раціоналізований роман «Доктор Серафікус» - це повноцінний маніфест непересічного світогляду, який дисонує із панівним ставленням до світу речей та людей, далекозорість якого здатна протаранати свідомість ще не одного покоління. Твір є пізнім чадом автора, чи не найбільш очікуваним самим письменником,  чи не найбільш залюбленим скромною авдиторією поціновувачів цієї акурат інтелектуальної прози, прищепленої проти соцреалістських інфекцій.

Роман сконструйовано у техніці аналітичного кубізму – усі лінії та образи виведено із математичною  строгістю. Полотно тексту знебарвлене для показу конструктів екзистенції. Домонтович, як і Пікассо, намагається зобразити світ, позбавлений ілюзій та аберацій, таким, яким він є насправді, а не яким його уявляємо. Всі принципи людської взаємодії піддаються логічному мисленню: «Їх зустрічі з Комахою були замкнені у формули геометричних форм і конструкцій, обернені в експериментальні схеми. Почуття, що на нього була здатна Вер, були тільки зовнішньою схемою цього останнього. Воно було розклалене на складові  частини своїх елементарних рефлексів. Воно було конструктивне, лябораторне, викривлене».

Роман не наснажений сюжетними витками, натомість значну частину займають рефлексивні нашарування. Неоднозначний персонаж  Комаха, що є авторською самопрезентацією у тексті,  асоціюється із символічним образом Грегора Замзи. Абсурдні настрої та страх також споріднюють письмо Домонтовича із літературними козирами Кафки. Москіто подібність ученого – це не лише зовнішня характеристика персонажа, а й прояв звичок, особливостей сприймання довкілля, прихильність до відлюдного стилю життя: ’У Комахи була непропорційна велика голова з опуклинами на чолі, а на м’язистому широкому носі він, надто короткозорий, замість окулярів носив складні лінзи, що в них світло розкладалося на геометричні блиски, на трикутники, куби, квадрати, ніби геометризоване світло перетворювалося на математичну схему. Сказати б. носив він свої важкі лінзи не для того, щоб дивитись на світ і людей, а з навмисною метою експериментувати над світом’.

Доктор Серафікус – це істотно новий, непересічний тип чоловіка в українській літературі. Він не прагне посадити дерево, чи хоча б куций кущик, не зводить прихисток, не квапиться виростити сина. Комаха закладає підвалини у науковій площині, приголомшуючидовкілля ворожими патріархальній культурі принципами. За словами авторами, центральний персонаж є гомункулусом, себто, істотою, що постала в результаті алхімічних експериментів. Відтак у нього відсутні певні рефлекси, а разом із тим, притуплені батьківські інстинкти, хоча й маленька Ірця періодично вигострює ці сентименти. Людські почуття видаються мислителю варварськими, злиденними та недосконалими. Сам факт зачаття дітей у тілесний спосіб є осоружним і ретроградним, позаяк ще печерні жителі вдавалися до аналогічного акту, аби продовжити рід. На зміну огидній практиці, Доктор Серафікус пропонує альтернативний шлях: відтворення собі подібних завдяки ератипу (каменю дітей). Цієї теорією він замасковує боязнь жінок, адже вже перебуває у духовному шлюбі з єдиним учнем Корвином. Узаконені традиційні  стосунки остаточно можуть зруйнувати його особистість, оскільки навіть випадкова зустріч із танцівницею Вер неабияк розхитує внутрішню гармонію, робить його ще більше незграбним та марудним. Вайлуватість персонажа є радше символічною, зумисне підміченою рисою, що вказує на непристосованість Доктора Серафікуса до усталених схем життя, які мало хто наважується піддати сумніву. Крайня інакшість Комахи – це вияв письменницької екзистенційної крамоли проти масовості і типового мислення. Усі актанти роману представляють інтелектуальну субкультуру реконструйованого соціуму, породженого новими законами виробництва.

На лихо українського читача, Віктор Домонтович, як і Доктор Серафікус, виявився учителем, якому своєчасно не було кого вчити, автором, який існував у примітках. Тому його проза розминулася із нужденною до напутнього слова авдиторією.