Сучасні підлітки багато в чому відрізняються від тих, які були років 20 тому. Дорослим важко зрозуміти їх, поставити себе на їхнє місце, думати, як вони. Саме в тому в сучасній літературі для підлітків так мало книжок, які були би написані мовою, близькою для дітей цього віку. Письменники схильні недооцінювати розумові здібності дітей, примітизувати мову творів, вони часто не бачать межі між дитячими і підлітковими книгами, тому книга для дітей середнього шкільного віку в них стає схожою на книгу для молодшого шкільного, а то й дошкільного віку. Письменниця-дебютантка Олександра Дорожовець позиціонує свій“Старий будинок” як книгу для середнього шкільного віку й неухильно витримує стиль оповіді в межах обраної вікової категорії від першої до останньої сторінки. 

“Старий будинок” — це захоплююча історія про 12-річну дівчинку Софійку, яка, потрапивши в зачарований будинок і ставши в ньому бранкою, зуміла завдяки своїй щирості й жертовності змінити долі інших живих істот і зробити їх щасливими. 

На початку повісті Софійка заходить у зовні занедбаний, а всередині фантастично красивий будинок, на запрошення свого нового знайомого — Івана. Здається, він не ходить, а пливе, заледве торкаючись ногами землі. Хлопчик худий, аж прозорий, і дуже сумний. Він хоче, щоб у домі, де живе лише його тітка й кіт, ще хтось поселився, тому годує дівчинку чарівним печивом, яке перетворює її на пташку. Таким чином Софійка потрапляє в клітку і стає заручницею будинку. І саме з цього моменту починаються круті вітражі у творі, від яких читач уже не зможе відірватися: поступово дівчинка дізнається, хто насправді ця загадкова Іванова тітка, знайомиться із мешканцями саду, які вміють говорити і виказують Софійці мало не всі таємниці цього дому і його жителів, зрештою взнає, хто такий Іван і якої допомоги він потребує. 

Коли людина робить щось із душею, вкладає у свій витвір частинку себе, ця річ оживає. Так буває із книгами, картинами, фільмами і навіть із будинками. Але якщо витвір більше нікого не тішить, нікому не потрібен і не цікавий, з нього вивітрюється магія, він стає порожнім, бездушним, сірим і вмирає. Його викидають на смітник і замінюють іншим. Але створити нове завжди легше, ніж зберегти старе. Ця істина приходить до Софійки лише тоді, коли вона довгий час проводить у компанії Івана. Дівчинка настільки переймається долею свого нового товариша, прикипає до нього серцем і душею, що не може залишити будинок, навіть коли випадає для цього слушна нагода. У Софійки є унікальний дар — відчувати емоції іншої людини як свої, перебирати на себе чужі страхи й болі, тож вона допомагає Іванові оживити його спогади про все добре і світле, що трапилося в його житті, вирости й зміцніти, стати красивим і дужим юнаком. 

У повісті — щасливий і водночас сумний кінець. Читач до останньої сторінки не знає, що станеться з Іваном, чи залишиться Софійка жити в тому чарівному будинку, чи можливе їхнє спільне майбутнє. Але історія закінчується цілком логічно, як кожна добра казка. 

Слід відзначити й те, що у повісті немає персонажів, які втілюють абсолютне зло. Бо ж, як відомо, абсолютного зла у світі не буває. Виявляється, що лихі, здавалося б, черстві й егоїстичні люди/істоти насправді теж мають мрії, прагнуть любові, тепла й затишку. У кожному розділі книги вони все більше розкриваються, повертаються до нас іншим боком, показують нам свої людські обличчя. І, виявляється, це ті, кого треба пожаліти, й ненависті вони зовсім не викликають. 

Окреме місце у творі авторка відвела котові Федору. Наприкінці повісті читач дізнається, ким був Федір до того, як стати твариною, і чому він обрав собі таку долю. Не дарма Олександра Дорожовець обрала для цього персонажа оболонку кота: ці істоти дуже люблять тепло і затишок, шукають любові, їм потрібна людина, яка їх пеститиме, чухатиме за вушком. Федір закрився від людей, створив собі захисний бар´єр, тож ті, хто наближалися до нього, неминуче відчували на собі невидимі голки, якими він себе оточив. Але Софійка розкрила секрет кота, і згодом він став найщасливішою у світі людиною і отримав усе те, про що завжди так мріяв. У цьому творі торжествує добро, воно ллється з усіх шпарин і дарує людям насолоду від читання. 

Олександра Дорожовець створила повість із оригінальним, напрочуд живим і динамічним сюжетом, наповнила свою книгу загадками й інтригами, а завдяки обраному авторкою стилю оповіді ця історія стала цікавою для дітей середнього шкільного віку. Мова твору не надто спрощена і не переобтяжена складними зворотами, а навпаки, доступна для розуміння підлітками. Олександра Дорожовець не ставиться до дітей, як до дебілів, і не вважає їх вундеркіндами. Письменниці-дебютантці, яка перемогла в конкурсі від «Фонтану казок» - «Напиши про мене книжку”, вдалося із першої спроби знайти ту золоту середину, якої часом не можуть віднайти навіть досвідчені письменники, що видали кілька книжок. Цілком імовірно, що “Старий будинок” знайде багато вдячних читачів і на світ з´являться інші, не менш захоплюючі книги авторки.