Re: цензії

28.03.2024|Ігор Чорний
Прощання не буде?
20.03.2024|Наталія Троша, кандидат філологічних наук
Світиться сонячним спектром душа…
У роздумах і відчуттях
20.03.2024|Валентина Галич, доктор філологічних наук, професор
Життєве кредо автора, яке заохочує до читання
20.03.2024|Віктор Вербич
Ніна Горик: «Ми всі тепер на полі битви»
18.03.2024|Ігор Зіньчук
Кумедні несподіванки на щодень
17.03.2024|Ольга Шаф, м.Дніпро
Коло Стефаника
15.03.2024|Ірина Фотуйма
Дух єства і слова Богдана Дячишина
14.03.2024|Ярослав Калакура, доктор історичних наук
Радянська окупація і змосковлення Буковини: мовою документів і очима дослідника
09.03.2024|Тетяна Дігай, Тернопіль
Інтелектуальна подорож шляхами минулого і сучасності

Re:цензії

18.11.2015|07:21|Євген Баран

Сестра Ромула і Рема...

Інґа Кейван. Світ на дотик (вибране) / переднє слово Василя Кожелянка. – Чернівці: «Місто», 2002. – 104 с.

У мене є кілька книжечок цієї поетичної серії, які вийшли в рамцях переможців літературної премії імені Вадима Коваля. Може я колись ще їх знайду і скажу про тих авторів, а може й не скажу, бо десь ті автори пропали і я не чув про них в контексті чернівецької поетичної традиції. Інша справа Інґа Кейван. Вже тоді, 2002-го, я звернув увагу на її вірші, але писати – не писалося. Хоча й проводив зустріч цих молодих поетів у Прикарпатському університеті. Інґа виділялася своєю стриманою красою, уважним розумним поглядом не пригадую яких (сірих?) очей і якоюсь внутрішньою зосередженістю на собі.

Та перша книжка сподобилася переднього слова Василя Кожелянка. Я нічого не взяв з того переднього слова, окрім назви – „ Інґа і світи “ і доречну заувагу про „ концептуальність книги “. Се правда, вона одна із небагатьох дебютантів початку 2000-х писала не збірки віршів, а книги. Цілісні в задумі і втіленні.

            Чому так довго я не знаходив ключа? Се не від мене залежить. Просто буває таке, що книга, яку читаєш, – не відкривається. А потім якось несподівано висвічується, але якщо ти прогавив цей момент, вона знову є закритою. Се як вхід у паралельні світи. Головне знати місце і не прогавити часу…

Я ще буду писати про наступне трикнижжя Інґи Кейван – „ Тінь базальту. Тіло базальту“, яке вийшло у серії Мирослава Лазарука « Третє тисячоліття. Українська поезія » з трьома добрими передмовами Миколи Рачука. Навіть дивно, що змусило Мирослава Лазарука – естетично і світоглядно далекому від світів Інґи запропонувати їй участь в цьому проекті. Конʼюнктура чи інтуїція? Так чи інакше, навіть, якщо Мирослав Лазарук не зможе пояснити, це найвдаліший його вибір на цьому початковому етапі серії.

Перша книжечка з трьома розділами – „ Живе собі… “; „ Дід і Баба “; і „ Курочка Ряба “ – з прозорою проекцією на сюжетну казковість є авторською пасткою для читача, який наготувався до легкого напівказкового жіночого читва – мелодраматичного, інтимно-сентиментального, аж раптом маємо у книжечці гостру світоглядно-чітку філософему буття. Ще й супроводжуються ці розділи авторськими передніми словами: „Conceptio: Світ ні під кого не прогнеться “; „Ouverture: Misterium Coniunctionis “; „Hipotesis: Цариця Часу “. Якщо зважити, що ці авторські введення датовані відповідно 1996, 1995 і 1994 роками, а сама авторка на час написання мала 18, 19 і 20 років, а книга вийшла, коли авторці виповнилося 26, то можемо говорити про цілісну картину світу Інґи Кейван, яка не зазнавала змін чи еволюції, а виповнювалася досвідом і індивідуальними втратами і розумінням обмеженості власних можливостей буття: „ Всесвіт обмежений Безмежжям, Безмежжя – самим собою; і усе обмежене Часом, навіть, Позачасся “.

Інколи мені шкода ліричної героїні цієї книжечки, але тільки до того часу, поки не усвідомлю її жорсткість і твердість. Власне, асоціюється лірична героїня аж ніяк не із сентиментальними Лізами чи Марусями, а із римськими матронами, яких не здивуєш і не злякаєш ні погрозами, ні смертями, бо вони народилися і виросли в тому світі, й іншого не знають і не потребують знати.

Ця книжечка навіть не є спробою прорвати межі того, що власне не є межами, а невидимою кліткою буття, а намаганням у цій клітці зафіксувати індивідуальний простір вростання у свободу думання і свободу вибору, принаймні розуміння вибору як найоптимальнішої із ілюзій буття. Тому не дивно, що в цій книжечці зринає мотив, тема, образ Вовка („ Вовки та інші люди“):

(…)Очі прагнуть смерті,

Мозок прагне помсти,

Шлунок прагне їжі,

Вітру – голова.

Тільки серце звіра щиро прагне неба,

Прагне мати крила, про які співа.

                                                                                    (вірш датований Серпнем 1995)

 

Пояснив виростання цього мотиву у віршах Інґи поет Микола Рачук у передмові до першої книги згаданого трикнижжя 2014 року („ У супроводі вовків“): „(…) в поетичних розмислах їй ніби прищеплюється одухотворення через волю. І не випадково вибір падає саме на вовка. Природа вовка, на відміну від лева чи тигра, непередбачувана . (…). Захоплення вовком – не що інше, як захоплення волелюбністю. Справжня Людина дорівнює абсолюту волі. Проте і цей процес не є викінченим “…

Наскрізною у цій книжечці є авторська противага категорії Часу. Якийсь  запеклий і приречений лицарський турнір проводить героїня (аж ніяк не лірична) з Часом. Але зброя у цьому турнірі – Слово. Окремі цикли (у авторському трактуванні „ надцикли “) – „ Задуха“, „ Метаморфози“, „ Злість“ – є глибинним розумінням трагедії цього неспівмірного протистояння:

 

Не кожне слово має свій рядок,

Рядок не кожен потрапляє в книгу,

Не всякий криголам ламає кригу,

Не всякий ключ знаходить свій замок.

Не все те голова,

Що має шию й плечі,

Не все, що відрубали –

                                         голова Предтечі.

 

         Здається, ця поетична книжечка пройшла повз увагу критики. Вже не кажу за читачів. Але це все не має жадного значення, бо героїня цих екзистенційно-етичних і естетичних відчитань знає свою приреченість, але нічого не збирається змінювати і тим більше не збирається зупинятися. Її самотня хода неприрученої вовчиці, що надягає вічну маску Арлекіно, контрастує на тлі „ зґвалтованої мудрості “ світу:

                              На тлі

Маскараду амбіцій

Арлекіно крокує без маски

                 Пастки.

                 Пастки?

Не для ізгоя,

Бо він знає, що

                            „буде далі“

На транзитно-вокзальній Землі,

У байдужій, запльованій залі.

 

         Такого цілісно-зрілого відчитання перспективи Людини Вільної в її трагічно-драматичному варіанті у дебюті поетичного шляху, поза досвідом Інґи Кейван, я не зустрічав. Не знаю, чи це добре для автора, але для української поезії третього тисячоліття є знаковим наше непрочитання цього карбованого у своїй ході людського досвіду…



Додаткові матеріали

17.12.2012|07:50|Re:цензії
Інга Кейван: «Роман, який приніс мені неабияке задоволення — це «Діти застою» Василя Кожелянка»
Інґа Кейван: Коли Бог приходить – це означає, що щось піде
коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus

Останні події

20.03.2024|14:23
У київському просторі PEN Ukraine відбудеться публічна розмова Мирослава Мариновича з Мирославою Барчук
20.03.2024|14:02
В Україні видадуть продовження серії «Червоний Арлекін» італійського письменника Роберто Річчі
20.03.2024|14:00
У «Видавництві 21» готують до друку перше в Україні гумористичне фентезі про ІТ
15.03.2024|16:37
У Києві презентували епічне фентезі «Кий і морозна орда»
14.03.2024|11:27
Книга Сергія Руденка "Бій за Київ" у фінському перекладі увійшла до короткого списку премії Drahomán Prize 2023 року
09.03.2024|14:20
Оголошено імена лауреатів Шевченківської премії-2024
06.03.2024|18:34
Оголошено претендентів на здобуття Міжнародної премії імені Івана Франка у 2024 році
05.03.2024|11:11
У Львові презентують книжку Олени Чернінької, присвячену зниклому безвісти синові
05.03.2024|11:09
«Сапієнси»: потаємна історія наукової фантастики. Лекція Володимира Аренєва
01.03.2024|13:50
«Маріупольську драму» покажуть в Ужгороді та Києві


Партнери