Re: цензії

21.04.2025|Тарас Кремінь, кандидат філологічних наук, Уповноважений із захисту державної мови
Джерела мови російського тоталітаризму
18.04.2025|Ігор Зіньчук
Роман про бібліотеку, як джерело знань
18.04.2025|Валентина Семеняк, письменниця
За кожним рядком – безмежний світ думок і почуттів
12.04.2025|Андрій Содомора
І ритмів суголосся, й ран...
06.04.2025|Валентина Семеняк
Читаю «Фрактали» і… приміряю до себе
05.04.2025|Світлана Бреславська, Івано-Франківськ
«Ненаситність» Віткація
30.03.2025|Ігор Чорний
Лікарі й шарлатани
Пісня завдовжки у чотири сотні сторінок
11.03.2025|Марина Куркач, літературна блогерка, м. Кременчук
Жінкам потрібна любов
"Називай мене Клас Баєр": книга, що вражає психологізмом та відвертістю

Re:цензії

24.10.2015|07:31|Ігор Павлюк

Чаїне

Валентина Чайковська. На кордоні тремкого мовчання. – Нововолинськ, видавнича група «Формат», 2015 – 127 с.

Цей сертифікат підтверджує: оливкове масло з міста Назарет, вода з річки Йордан, крупинка землі зі Святого Міста Ієрусалим» – читаю текст на іконній упаковці, яка поміщається на долоні і передана мені через моїх друзів направду зі Святої Землі Валентиною Чайковською, яка народилася в Луцьку на моїй рідній Волині, а з 1998 року живе в Ізраїлі, де, як пише про себе сама, «відкрила в собі бажання творити і зайнялася літературною діяльністю».

Її твори надруковані в періодичних виданнях Ізраїлю, України, Німеччини, Росії, США (поезія, проза, публіцистика), співавтор багатьох поетичних збірок та альманахів, автор 7 книг, член НСП України, член Спілки письменників Ізраїлю та Міжнародної Гільдії письменників, голова Літературного об’єднання “Рішон”, член Об’єднання вихідців із України м. Рішон ле-Ціон. Лауреат (Гран-прі) Міжнародного конкурсу малої прози імені А. Файнберга».

 

* * *

 

Уперше почув це ім’я і надто поетичне, з пісенним коренекрилом (« Ой горе тій чайці , / Чаєчці-небозі, / Що вивела чаєняток. / При битій дорозі!»), прізвище, коли був з моїми друзями на одному з поліських озер: пані Валентина телефонувала їм просто з Ізраїлю...

З тужливою пронизливістю пісень про чайку у нас можуть хіба «змагатися» пісні про журавлів.

Це було якось екзотично і сакрально водночас: на моїй по-язичеськи природній батьківщині явився голос із джерела християнського духу, єднаючи фізику мобільного телефона, метафізику літератури із правдивим, хоча й невидимим, Шляхом до Хреста, за яким, як за світлом, іде зболена людська душа...

Тобто в усьому цьому, дарованому мені, грішному, Всевишнім, спілкуванні вже було щастя і поезія, яка, як відомо, посіяна всюди. І для щастя цього потрібно було дуже мало: усвідомити, що я щасливий. Я усвідомив.

Тому тепер, коли пані Валентина, з якою я реально не зустрічався, написала мені декілька душевних, дивовижно світлих листів, де ніжно-делікатно попросила написати їй кілька передмовних слів до її свіжої книги віршів.

...Роблю це із задоволенням. І не тому, що дуже хочу здійснити паломництво на Святу землю і мати там «своїх людей», і не тому, що маю подаруночок від Валентини (вона запропонувала-попросила називати її «без пані»), а тому, що відчув у її віршах і в усій оцій вищеназваній аурі справжнього поета.

Не кажу: великого, середнього, місцевого тощо... кажу – справжнього... Ієрархічне місце поета і людини, як відомо, визначаємо не ми, а Всевишній...

Як довірений першочитач рукопису аз грішний можу лише констатувати, що із катарсисним задоволенням поринув у стихію доброї світлої, без філологічних хімій і і квазімудрувань лірики, де є вся тематична, образна, ідейна композиційна неокласика, бароко, модерн і навіть трохи органічного постмодерну.

 

А головне – присутня несказанна музика (недаремно автор – однофамілиця геніального композитора! – подумалося мені), яка намальована словами – тобто поезія, яка бринить і допомагає жити до молитви, після молитви... а інколи й разом із молитвою, адже недаремно поезію ще називають мовою богів.

Читаю рукопис книги Валентини Чайковської і уявляю/відчуваю її зовнішній та внутрішній космоси, її ностальгію за минулим не лише у часі, але й у просторі, адже добровільна чи примусова еміграція завжди вносить драматичний, гірко-солоний струмінь у жіночне і жіноче, національне і навіть націоналістичне – хоча книга явно не заангажована геополітично...

Хоча тут є все: сімейний інтим, флора та фауна, обриси «рідного краю»...

Досвідчений, але спраглий мисливець за метафорами, відкривши цю книгу на будь-якій сторінці, знайде тут рядки на кшталт «Ще зеленіють вії горобини», «Жонглює Час на промені світила», «У смокінгу смарагдовім ще гай»... і захоче читати далі, далі... зупиняючись на святому:

 

І рвуся впасти на коліна... Мушу!

Так тисне щось у горлі, що молюся.

 

Або ж:

 

В кантаті Неба у єдиній ноті

Звучать два слова: « Мама » і « Вітчизна » .

 

Чи оце:

 

Срібним іклом незнаного звіра

Нині видався місяць мені,

Чи у комусь полинна зневіра

Так босоніж веде по стерні?

 

Після цих слів починаєш вірити Авторові.

А це вже – головне.

Адже від віри до любові й надії – один крок, одна стопа, строфа, образ...

І вже знаєш, що такі, принаймні географічно, далекі вірші, як «Білі вітрила (Тель-Авіву)», «Крихта краю» (Вище й вище – до Єрусалиму! / Повнюсь чимось любим, що без меж, / Мов веселка з неба шле незримо / Дивну музику небесних веж), «Тарасів біль» (...і б’ють на сполох пройдені століття, /  І вбрала мить жалоби чорну шаль...), «Купальська ніч (за мотивами давньоукраїнських народних звичаїв)», «Блаженний край (Україні)» – вже не просто патріотична риторика пафос, патетика – а початок своєї пісні з поправкою на вітер, на відстань, з якої, як відомо, об’ємніше, рельєфніше видно і чути все...

 

Вітряк і соняхи навкіл –

Якісь розхристані і любі...

 

Чи не вперше зауважую: яке миле в українському поетичному лексиконі оце нехитре слово «любі»...

І вже, «біжить по личку неземна перлина», і те, що звучить, як далека і близька народна пісня у вічному і в сучасному контексті про те про те, як «Гірко мати оплакує сина / В невеселі зелені свята»...

 

І з повагою пух тополиний

Тихо падає людям до ніг,

Тільки знову везуть домовини

По  вибоїнах сивих  доріг...

 

Оце «з повагою» міг інкрустувати у вірш лише поет, який вже дожився до свого стилю, який часто думає про смерть, яка єднає, а не розрізняє світи, світло і темряву, яка пише про талант і талан митця, свідомо і підсвідомо приміряючи їх, як-от у вірші «Талан художника»:

 

Ось, ніби німб згубило янголя –

Стоїть кульбаба в сонячнім промінні:

Лиш дунь, і пух злетить десь за поля...

Наснагу геній бачить у прозрінні.

–––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––

Левада й ліс – усе навкруг живе,

Таким і мусить бути на полотнах!

Хто знає з нас, що рівне, що криве???

Талан – люстерко в нетрях дум бездонних.

 

Із того ж ряду «шопенівський» вірш «Маестро», який, як відомо посвяченим і освяченим, має мати щось дитяче, або ж у дитяче, дитинне трансформовуватись, розвиватись за відомим духовним принципом: «Якщо не навернетеся і не станете, як діти, не ввійдете в Царство Небесне. І хто смиренний, як ця дитина, той буде найбільшим» (Матвія 18:1-5), чи за цим: кожен поет – психологічно дитина...

Тому й так очікувано-закономірно, що у книзі Валентини є дитячі мотиви, живі, бешкетливо-наївні вірші для дітей, серед яких «Паперовий змій» зі симпатичною строфою:

 

Ой-ой-ой нечемний, наробив кіт шкоди:

Паперовий змій наш в дірах впав на сходи!

Кіт мерщій до хати, та й сховавсь під ліжко,

От, пустун кудлатий, застидався трішки .

 

«Абеткою для малят», де

 

Аня мовить « А » частенько,

Аня – дівчинка маленька.

А Андрійко – старший братик,

Аню вчить слова казати.

 

Еля ходить наче пава,

Ескімо їсть величаво.

“Елю, дай же хоч скуштую!”,

Еля ж – ніби і не чує...

 

Особлива родзинка, яку я щемливо ціную в ліриках, – гумор: не лише у житті, але і в творчості, нотою, репрезентантом якого є, скажімо, вірш «Данило та гарбузи».

Але попри всі ці теми, настрої, мотиви Валентина Чайковська – лірик.

Тому найпронизливіша, найорганічніша вона у віршах про природу, зокрема про пори року, де є такі-от строфи:

 

Ще пурхає в полі останній метелик,

Невже заблукав у шпичастій стерні?

А вересень Осені стежку вже стелить

Крізь теплі серпанки молочно-парні.

(з вірша «Осінь»)

 

Це все – любов, з любов’ю, заради любові.

Але, звичайно, у цій книзі багато вічно молодого, як сама жіноча душа, кохання, яке, що характерно, передано поетесою через діалоги «Вона і він»:

 

ВОНА:

Тріпоче серденько чомусь, здається, так одвіку –

Я так давно тебе люблю, що дні вже збились з ліку.

Без тебе я, жаданий мій, всі дні ходжу в задумі,

Прийди й цілунком відмети усі бентежні думи.

 

ВІН:

Намрійся хоч на хвильку, прийди у сни, кохана!

(«Нірвана кохання»)

 

Є ще у книзі перекладений з російської вірш Давида Левіна, є вірш-звернення «Що ти знаєш, Європо?», є «Дощ після війни»...

Метастази «нашої» війни вже добралися і до Святої Землі, де живе й молиться за нас поет із волинським корінням і пташино-тужливим прізвищем Валентина Чайковська.

Тому й книга ця – непідробна жіноча чаїна туга за...

Кожен читач може тут поставити своє слово і стати причетним до великої загадки творчості, любові, Всевишнього....

Так і хочеться сказати на завершення, благословляючи по-братськи цю ліричну книгу у високий, широкий і глибокий світ: «Ця передмова підтверджує: ці українські вірші талановитої і світлої жінки Валентини Чайковської з міста Назарет, з річки Йордан, зі Святого Міста Ієрусалим»...



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus

Останні події

21.04.2025|21:30
“Матуся – домівка” — книжка, яка транслює послання любові, що має отримати кожна дитина
18.04.2025|12:57
Під час обстрілу Харкова була пошкоджена книгарня «КнигоЛенд»
14.04.2025|10:25
Помер Маріо Варгас Льоса
12.04.2025|09:00
IBBY оголосила Почесний список найкращих дитячих книжок 2025 року у категорії «IBBY: колекція книжок для молодих людей з інвалідностями»
06.04.2025|20:35
Збагнути «незбагненну незбагнеж»
05.04.2025|10:06
Юлія Чернінька презентує свій новий роман «Називай мене Клас Баєр»
05.04.2025|10:01
Чверть століття в літературі: Богдана Романцова розкаже в Луцьку про книги, що фіксують наш час
05.04.2025|09:56
Вистава «Ірод» за п’єсою Олександра Гавроша поєднала новаторство і традицію
30.03.2025|10:01
4 квітня KBU Awards 2024 оголосить переможців у 5 номінаціях українського нонфіку
30.03.2025|09:50
У «Видавництві 21» оголосили передпродаж нової книжки Артема Чапая


Партнери