Декілька років тому  потрапила під тотальний тиск реклами: у книгарні на чільному стенді «Топ продажів» найвигідніша полиця (на рівні погляду потенційного покупця) була заповнена книгою Елізабет Гілберт «Їсти, молитися, кохати»; по телевізору постійно крутили рекламу нового американського кіна за твором   Елізабет Гілберт «Їсти, молитися, кохати»; на бульварі Шевченка впадав у око яскравий біг-борд зі знайомим салоганом «Їсти, одягатися, кохати» з журналу Тетяни Рамус; переглядаючи нові видання сучасних українських письменників, відчула алюзію до книги Гілберт у назві нового твору Марії Матіос «Кулінарні фіглі-міглі».

Нині цю книгу рекламують в українському перекладі («Видавництво старого лева», 2015).

Аби якось зреагувати на всебічне нав’язування брендового масового продукту (хоча поняття «книга» у моїй свідомості ніколи не асоціювалося зі словом «продукт»), − поцікавилася думкою студентів, які зазвичай живуть у вирі культурних новинок:

Оксана Свердлюк (видавнича справа та редагування). Про модний твір американської журналістки Елізабет Гілберт «Їсти, молитися, кохати: один рік із життя жінки, яка подорожує по Італії, Індії та Індонезії в пошуках ВСЬОГО» я дізналася на заняттях із історії зарубіжної літератури, ми якраз вивчали явище постмодернізму. Книгу, на жаль, ще не читала, але дивилася одноіменний художній фільм, створений на основі цього тексту, головну роль у якому виконала Джулія Робертс. Він сподобався мені своїм смисловим наповненням, думками про те, що ми живемо не для себе, а для когось іншого, що багато хто з нас так і не знайшов себе в цьому житті і, можливо, вже ніколи не знайде. Дуже мало людей відважуються на такий серйозний крок, як покинути роботу, друзів, коханих і почати шукати себе. Переконана, що книга завжди цікавіша за фільм, тому з радістю прочитаю цей твір і, думаю, він сподобається мені більше, тому що зміст художнього тексту може бути набагато глибшим від того, що  показано у фільмі. Я пораджу всім своїм друзям прочитати цю книгу й переглянути фільм.

Таміла Джафарова (переклад). Я дуже обережно ставлюся до витворів американських мас-медіа. Часом це має дуже яскраву оболонку, потужну піар-підтримку, а коли прочитаєш книгу чи подивишся кіно – шкода згаяного часу: примітивна розважальна історія та й усе. Я не спішитиму знайомитися із цим модним текстом.

Таня Головченко (фінанси). Намагаюся про все, з чим стикаюся в цьому житті, скласти власну думку. Через те обов’язково спершу прочитаю книгу, потім, якщо виникне таке бажання, перегляну фільм. Цей твір знають усі мої друзі та знайомі, і я мушу бути в темі. Але це не значить, що усезагальне захоплення черговим бестселером стане моїм переконанням. Я хочу ще раз випробувати свої знання та естетичні смаки, мати власні аргументи, аби відстояти ту чи іншу думку про книгу Елізабет Гілберт.

Популярний твір Елізабет Гілберт  «Їсти, молитися, кохати» має автобіографічний характер. Головна героїня − тридцятирічна освічена й амбітна журналістка досягла успіху у кар’єрі, була одружена, мала затишний будинок, – тобто здійснила «американську» мрію. Після розлучення, депресії та чергової любовної драми усвідомила, що живе за якимись нав’язаними стереотипами, котрі не формують у ній відчуття внутрішньої гармонії. Аби з’ясувати причини внутрішнього дискомфорту та віднайти потужну мотивацію до життя, героїня Елізабет Гілберт кардинально змінює стиль життя. Вона продає все, що мала, розлучається з усіма, кого любила, і протягом року, самотужки, без друзів, партнерів, коханих, здійснює навколосвітню подорож.

Перший етап – Італія (їсти) – етап болісного переосмислення,   відторгнення усталених стереотипів, авторитетів, обов’язків і звичок. Прагнення їсти що хочу, скільки хочу, із задоволенням і коли хочу є способом подолання багатьох табу на рівні підсвідомості героїні.

Другий етап – Індія (молитися) – набуття нових знань, період навчання: відшкрібання застарілих звичок, спроба усвідомити та скерувати емоції, руйнування звичних схем реакції на вияви зовнішнього світу, поступове формування внутрішньої рівноваги.

Третій етап – Індонезія, Балі (кохати) – інтеграція набутого внутрішнього балансу, нової філософії життя щодо дійсності, самої себе, кохання у звичайне, повсякденне життя. Намагання на всіх етапах нового життя (нового кохання) зберегти внутрішню гармонію.

Враження від модної книги, яку змусили прочитати обставини (тоді ще в перекладі російською мовою), дуже суперечливі. (Фільм коментувати не буду, лишень процитую фразу свого приятеля: «А на Індії я заснув»).

По-перше, вічна тема пошуку внутрішньої гармонії неодноразово переосмислена людством на високому художньому рівні завдяки творам Гете, Толстого, Достоєвського, Пруста, Кафки, Манна, Гессе та ін.

По-друге, подорож як спосіб терапії теж давно відомий завдяки не лише психіатрії, а й тій же класичній літературі (герої Лєрмонтова, Тургенєва й Толстого лікувалися від любовних невдач та втрати життєвого стрижня саме в такий спосіб).

По-третє, для більшості пересічних українських жінок проблема перенасичення буржуазними стандартами життя ще не є актуальною. Ми ще боремося за такий рівень життя, ми ще мріємо про щирі почуття, ми ще хочемо звичайного жіночого щастя: мати рідну душу поруч та й дитячу посмішку у серці. Тому незрозумілою чи навіть неприйнятною є така градація чільних для американської журналістки понять: їсти, молитися, кохати. Сучасна українська жінка, мабуть, вибудувала би свій шлях до гармонії інакше: Любити, Молитися, Їсти. З чітким усвідомленням того, що якраз у коханні й виявляється божественне начало, і саме духовні мотиви є головними в житті людини. А потім уже можна дбати і про хліб насущний (їсти). Романтичне світовідчуття є ментальною ознакою українців, про це ще у вісімнадцятому столітті писали німецькі філософи, сподіваючись, що колись саме слов’янська духовність врятує людство від катастрофи тотального знедуховлення.

І, нарешті, не знаю, хто назвав Елізабет Гілберт письменницею. Її книга є абсолютно журналістським твором: інформаційно-описова функція з елементами публіцистики є домінантною ознакою цього тексту. Творові  притаманні також  іронія (самоіронія), афористичність окремих висловлювань, метафоричність певних образів. Але в цілому книга Елізабет Гілберт – це добросовісний щоденник журналістки, що подорожує й фіксує зовнішні та внутрішні обставини цього процесу. Про повноцінний оригінальний художній текст з концептуальними проблемами та індивідуальним стилем у даному разі, на моє глибоке переконання, тут не може бути й мови.

Однак, як просто освічена та розумна жінка, Елізабет Гілберт насичує свій текст мудрими порадами. І кому не вистачає елементарних знань у складний період особистого життя, − варто читати те, що усвідомила ця, хоч і американська, але все ж таки Жінка:

Искренний духовный поиск всегда был связан со строгой самодисциплиной и остается таким и сейчас.

Плачу так горько, что наплакала уже лужу слез, которая разлилась передо мной на кафельной плитке резервуаром душевных радиоактивных отходов, − тут и стыд, и страх, и растерянность, и печаль.

Какое множество факторов определяет жизнь одного-единственного человека! Как многослойно наше существование, и сколько всего на него влияет – разум, тело, история, семья, город, где мы живем, душевное состояние и даже пища. Я пришла к выводу, что мое состояние в той или иной степени вызвано всеми этими причинами, а также теми, о которых я даже не подозреваю или просто не могу описать. Поэтому и решила вести сражение по всем фронтам…

…Нужно всегда быть готовым к стремительным и непрерывным изменениям.

Убийственнее всего эмоциональная реакция, то потрясение, которое испытываешь, соскочив с накатанной колеи привычного образа жизни и потеряв все те многочисленные удобства, из-за которых многие так и катят по одной дорожке до конца жизни.

Так же, как в языке существует буквальный и метафорический смысл, так и у человека есть буквальная анатомия, а есть метафорическая. Одна всегда на виду, другая скрыта. Одна состоит из костей, зубов, плоти; другая – из энергии, памяти, веры. Но обе существуют на равных.

Человек… никогда не является лишь марионеткой в руках богов, но его нельзя назвать и капитаном своей судьбы, − оба фактора равноценны.

Мыть пол в храме – это все равно , что отмывать свое сердце, полировать душу; ежедневный монотонный труд, без которого невозможна духовная практика с целью очищения души…

Как курение губительно для легких, так обида губительна для души.

Лучшей реакцией на непостижимый и опасный мир является практика удержания внутреннего равновесия независимо от происходящих во внешнем мире безумств.

Легко молиться, когда в жизни не все гладко, но не прекращать молитвы, когда кризис миновал, − это своего рода завершающая фаза процесса, в ходе которой душа обретает возможность удержать накопленные блага.

Поиск счастья − это не только забота о себе и действие для собственной пользы, но и щедрый дар всему миру. Избавившись от страданий, вы больше не стоите у мира на пути, прекращаете быть препятствием − не только для себя самого, но и для остальных. Лишь тогда вы становитесь по-настоящему свободными и готовыми служить людям и наслаждаться общением с ними.

Когда решишь разослать очередное послание в стиле розовых соплей, будь добра, пришли мне укороченную версию…

Довідка. Елізабет Гілберт (Elizabeth Gilbert) – автор бестселлера «Їсти, молитися, кохати» («Eat, Pray, Love», 2006) – американська журналістка. Народилася  1969 року у  Вотербері, штат Коннектикут. Батько за фахом інженер-хімік, мати – медсестра. Разом зі своєю сестрою, письменницею та істориком Кэтрін Гілберт-Мердок, Елізабет виросла на невеличкій родинній фермі, де вирощували різдвяні ялинки. У родині всі були призвичаєні до читання книг, сестри з дитинства писали невеличкі книги, п’єси. 1991 року Елізабет отримала ступінь бакалавра з політології в університеті Нью-Йорка, певний час працювала кухарем, офіціанткою, журналісткою. Згодом вона постійно співпрацює як позаштатний високооплачуваний журналіст у низці американських журналів: SPIN, GQ, The New York Times Magazine, Allure, Real Simple, Travel + Leisure. Автор книг «Пілігрими» (1997), «Суворі люди» (2000), «Останній американець» (2002), «Їсти, молитися, кохати» (2006), «Законний шлюб» (2010).