Дійсно, що може трапитися з героями книги, що полюбилася, за часовий проміжок у десять років? Чи здатні вони порозумітися? Чи станеться так, що життя розведе їх настільки далеко й обдарує новими можливостями настільки щедро, що вже про жодне «продовження» теми не йтиметься? А може, герої опиняться у вирі революції чи навіть війни? Мова про новий роман Ірен Роздобудько «Ґудзик 2», котрий є продовженням історії непростих взаємин Ліки та Дениса у романі «Ґудзик 1». Цей твір завоював серця багатьох читачів, отримав Гран-Прі «Коронації слова» (2005), був успішно екранізований у 2008 році.

«Ґудзик 1» і «Ґудзик 2» пов’язують, у першу чергу, головні герої. Це Денис Северин, Єлизавета Тенецька, Ліка-Енджі. А от проблематика цих двох романів відмінна, зазнала своєрідної трансформації: письменниця зміщує акценти, поступово віддаляється від тлумачення психологічних станів «щасливий», «закоханий», «митець», і наближається до суспільно значимих понять «Батьківщина», «громадянський обов’язок», «патріотизм». З огляду на останні події в Україні, така зміна естетичних орієнтирів у нібито одній і тій самій історії виглядає закономірною, хоча, можливо, читач «Ґудзика 1», який чекав лише на розв’язку історії Ліки та Дениса, буде дещо спантеличений.

Ключовим моментом «Ґудзика 1» було осягнення власного почуття героєм, котре далося йому надто дорогою ціною. Читач пам’ятає, що щасливого завершення історії взаємин Ліки та Дениса так і не відбулося. Письменниця залишила героїв на життєвому роздоріжжі, а читачів із думкою про те, що іноді плата за помилку може бути занадто високою. І все ж багато хто хотів би дізнатися, чи зміг Денис забути Ліку, слід якої загубився десь у далекій Америці? Чи змогла Ліка стати по-справжньому щасливою у новому шлюбі? Зрештою, просто довідатися, чи можливим є щасливий вихід із фатальних трикутників, що їх іноді утворює життя, аби перевірити справжність почуттів.

Однією із характерних ознак романістики Ірен Роздобудько є відтворення полікультурного світу – без меж і кордонів. Цим письменниця певним чином протиставляє власну творчість усталеній традиції української літератури, де культивування національного, самобутнього стало вже своєрідним текстовим кодом. Перелік різних країн і дивовижних місцинок у романах Ірен Роздобудько – це та звабинка, що стала візитівкою її текстів. Авторка ніби переповідає досвід вписування простого українця у світовий контекст, відомий багатьом нашим співвітчизникам. Не став виключенням і «Ґудзик 2», сюжетну лінію якого можна умовно поділити на дві частини, перша з яких охоплює події у США та Шотландії, а друга – в Україні. Розкриваючи деякі секрети цього роману, можна зазначити, що описи нічного Нью-Йорку та пляжного Сан-Дієго справді вражають, бо виконані з хистом справжнього маляра-імпресіоніста.

Слушно також буде відзначити ще одну рису романів Ірен Роздобудько – роздуми про недалеке минуле й сьогодення України, що інколи межують із серйозною аналітичною розвідкою. Події новітньої української історії у «Ґудзику 2» змальовані з кута бачення очевидця – через переповідання особистого досвіду Дениса, який «пережив» Майдан 2013 року і пішов добровольцем на схід, охоплений російсько-українською війною. Письменниця використовує засіб контрастного зображення, протиставляючи існування закордоном, не обтяжене жодними проблемами, крім детективних хитросплетінь, охопленому революцією Києву. Її герої «випадають» на Майдан з іншої реальності, ніби астронавти на поверхню Місяця, аби миттєво прийти до усвідомлення, що справжнє життя пульсує тут, у столиці України.

Здається, ніби за описом великого часу, в якому має вирішитися майбутнє України, особисте відходить на другий план. Проте це лише видимість. Письменниця прописала новий любовний трикутник, в якому знову опинявся Денис, а потім винайшла спосіб, як шляхетно вивести його з цих випробувань, на жаль, знову дорогою ціною… Лікин американський шлюб теж набув ознак минулого часу – цілком несподівано для неї, адже героїня, на перший погляд, не прагнула змін. Проте її новий фах з реставрації і виготовлення гобеленів, який колись витягнув із затяжної депресії, зіграв із нею злий жарт і обернувся злочином, що його жінка не вчиняла, проте мимохіть допомогла здійснити. Письменниця використала тут досвід написання детективних текстів, звільнивши свою героїню від шлюбу із нелюбом у химерно закручений спосіб.

Слід також відзначити тонкий гумор Ірен Роздобудько, який завжди скрашує сумні моменти оповіді, або ж подає не дуже привабливі картини життя під відмінним кутом бачення, що, звісно, додає оптимізму. Таким «ковточок оптимізму» у «Ґудзикові 2» є образ Мелані Срайзен, зокрема, її «лист до самої себе, коли їй перевалить за 75», що  спонукає інакше подивитися на старість. Ось деякі поради Мелані, яким би вона хотіла слідувати у певному віці: «Якщо помітиш, що почала все забувати – записуй! Починай з того, хто ти є, звідки і який життєвий шлях лишився позаду. Згодиться, коли зовсім здурієш!»; «Не шкодуй мила, води і зубної пасти: старість не пахне трояндами. Прийми це з розумінням – і лізь під душ!»; «Не зачіпай розмовами молодь у сквері»; «Ні з ким не обговорюй хвороби, не переказуй кулінарних рецептів і телевізійних новин. Це нудно»; «Радій тому, що маєш нині: завтра щезне й воно»… Усі ці поради й підказки можуть бути прочитані як своєрідні афоризми, що культивують інший підхід до природного процесу старіння та пов’язаних із ним проблем.

Отже, після нових складних випробувань Ліка і Денис знову вільні, закохані і в межах однієї країни. Як складуться їхні взаємини цього разу? Чи можлива гармонія? Просте людське щастя, коли «будуть діти – два хлопчики… або краще: хлопчик і руденька кучерява дівчинка»… – це можливо? Відповідь на це питання читач знайде на сторінках продовження «Ґудзика 2».