Протягом 2013 та 2014 років американське видавництво Thomas&Mercer випустило в світ трилогію Ореста Стельмаха про Надю Теслу. До неї увійшли романи «Хлопець з четвертого реактора» (The Boy From Reactor 4, Stelmach 2013), «Хлорець, що вкрав у мертвих» (The Boy Who Stole From Dead, Stelmach 2014) та «Хлопець, що засяяв у темряві» (The Boy Who Glowed in the Dark, Stelmach 2014). Ці романи мають всі шанси привернути увагу українського читача та перекладача з цілої низки причин: автор романів має українське коріння, головна героїня Надя Тесла – донька українських емігрантів, романний простір дуже широкий, однак символічною домінантою в усіх трьох текстах виступає Чорнобильська Зона. 

Отже, по порядку. Орест Стельмах народився в Коннектикуті в родині українських емігрантів. Власне «Хлопець з четвертого реактора» став дебютним для автора, хоча перед цим він написав п’ять трилерів, які ніколи не були опубліковані. За словами автора: «Ця історія народилася 1995 року. Вона була для мене надзвичайно важливою. Я не хотів виписувати її до того, як мої здібності будуть достатньо розвинені. Я застановив, що напишу її, коли вже матиму опубліковані тексти. Але цього не сталося. 2009 року я вирішив, що мій терпець увірвався. Мені кортіло розказати цю історію понад усе на світі. Я написав її за дванадцять місяців, п’ятнадцять років після того, як вперше подумав про неї. Все це закінчилося появою історії розміром у три книги» (З інтерв’ю Ореста Стельмаха Writer’s Digest 2013 року). Перша проба пера була оцінена достатньо високо як професіоналами, так і читачами, якщо спиратися, наприклад, на сторінку роману на amazon.com, де представлені враження відомих письменників, відгуки 963 читачів (станом на 22 серпня 2015 року) та результати продажів в друкованій та електронній версіях Kindle, де роман навіть виходив на восьме місце. Наступні два романи приблизно тримаються таких же статистичних позицій.

Тепер про саму історію та її героїв. Надя Тесла – молода, успішна американка українського походження, про яку до речі автор вже також встиг написати пріквел «Дівчина вівтаря» (The Altar Girl, Stelmach 2015). У першому романі вона відправляється в Україну на пошуки дядька, який мешкає у Чорнобилі, з надією отримати від нього десять мільйонів доларів, а натомість знаходить племінника, який володіє секретом, від якого можуть залежати долі мільйонів людей по всій планеті. Отже, на кону – доля людства, яка залежить від того, до чиїх рук потрапить секрет Адама, адже за ним та Надею розпочинають полювання кримінальні клани Америки та Росії. Герої змушені рятуватися втечею до Сполучених Штатів, але їх дорога – це зовсім не комфортний переліт авіалініями МАУ, а довгий шлях через російські терени до Аляски. Останнє тягне за собою цілий шлейф історичних екскурсів у непрості українсько-російські відносини, зокрема історію гулагів та їх в’язнів. Згідно класики жанру герої дістаються Нью-Йорку, Адам отримує можливість втілити у життя свою мрію – стати зіркою хокейної ліги, а його секрет нібито виявляється фейком, приманкою для Наді.

Однак автор не дає героям довго насолоджуватися спокоєм, а вже у другому романі, дія якого відбувається менш ніж через рік після їх щасливого порятунку, розставляє гачки з минулого, в які потрапляє Адам, в результаті чого хлопця звинувачують у вбивстві британського бізнесмена. Звісно, що у Наді виникають великі сумніви, але шукати відповіді на запитання доводиться знову ж таки в Україні, а ключ до відгадки про походження вбитого та його зв’язку з Адамом тримають води чорнобильського озера. Часопростір роману розширюється: перед читачем постають вже відомі герої та нові персонажі і таємні злочинні організації-привиди з радянського минулого. Як і у першому романі, автор паралельно з художнім вимислом оповідає читачам велику кількість достовірної інформації про Україну, її минулу історію, традиції, пам’ятки тощо. Чіткіше озвучуються проблеми сьогоденних відносин України з Росією та Сполученими Штатами. Не обходить увагою Орест Стельмах і проблеми в середині країни, головною серед яких залишається корупція, отримана у спадок від радянських часів. Яким є фінал другого роману, думаю, зрозуміло без особливих зусиль тим, хто хоч колись мав справу із масовою літературою.

Третій роман переносить героїв до Японії, до Фукусіми, де вони розшукують давню подругу Адама, - ну звичайно ж ! – Єву, бо тільки разом вони зможуть врятувати світ, бо секрет виявляється таки є, але поділений навпіл. Сюжет розгортається паралельно у кількох просторах: у Нью-Йорку, у Чорнобилі, у Фукусімі, на Далекому Сході Росії. Автор майстерно перемикає увагу читача з одного локусу на інший, між якими швидко переміщуються персонажі, кожен з яких є носієм частини інформації, яка складається, як пазл до купи, лише у фінальних розділах роману. Секрети минулого розкрито, винуватців покарано, а от фінал автор залишає відкритим, адже майбутня доля Адама, який перетворюється на легенду, добре завуальована, що в майбутньому може привести до появи сіквелів або фанфіків. Ось такий популярний хід завбачливо використовує Орест Стельмах у фіналі трилогії.

Жанр своїх романів Стельмах визначає як трилери, на які він надихався генієм Альфреда Гічкока. У текстах також чітко прослідковуються елементи крутого детективу, пригодницького та шпигунського романів. Такий поворот у презентації теми України на Заході видається дуже позитивним, адже масова література дає надію на те, що нарешті знання про Україну отримають якийсь самостійний статус у системі мислення західного пересічного читача. Яким буде цей статус? – питання логічне, але відповідь далека від однозначної.

Як стверджує письменник в інтерв’ю на каналі Connecticut Style, однією з причин його звернення до теми України та Чорнобиля була подяка батькам за те, що вони емігрували до Америки і дали можливість своєму синові народитися у вільній країні. Ця думка часто звучить у трилогії: герої хочуть потрапити до Штатів, які асоціюються лише зі свободою та справедливістю, а всі негативні американці – це українські та російські мафіозі;ті, хто вже в Америці, ні за що не хочуть повертатися до України; майже усі персонажі відкрито захоплюються американським та британським способом життя; рівень остракізму щодо вихідців з Чорнобиля серед українців та росіян доведено в романах до максимуму, а гарне ставлення та майбутнє колишні чорнобильці можуть отримати лише у Штатах тощо. Тож, письменник активно використовує стереотипи, які, як відомо, спрощують сприйняття реальності, та сам долучається до їх створення. Особливо нарочитим з цієї точки зору є перший роман, на щастя до третього роману, автор майже позбавляється тенденції розподіляти героїв за чорно-білим принципом. Відтак, усереднено можемо констатувати, що американці виступають у трилогії позитивними образами з покажчиком «Свій», українці – «Інший свій», а росіяни – «Інший чужий». Найцікавішими стають гетерогенні образи, тобто такі, які суміщають в собі різні національні та етнічні складові, серед таких, наприклад, крім Наді Тесли, персонажі, які мають коріння в Сибіру та Алясці. Власне Адам Тесла також має подвійну етнічну складову: його батько – українець, що пройшов крізь радянський гулаг, а мати походить з корінних народів Аляски. Образ Наді має потужне транскультурне наповнення: вона сприймає себе американкою, в якій буквально сплавилися українське коріння та американський спосіб мислення, що дає їй можливість знаходити вихід з найнепередбачуваніших ситуацій у будь-якій точці планети. Вона пройшла загартування Пластом, і її українська складова ідентичності вигідно розігрується нею в складних умовах.

Символічним маркером, що об’єднав романи Стельмаха, став Чорнобиль, образ якого зазнає певного розвитку від роману до роману. У «Хлопцеві з четвертого реактора» найуживанішою лексемою на позначення забрудненої території стає «Зона» – темний, містичний, монструозний простір, який приховує таємниці, загрожує життю тих, хто туди потрапляє. Знову ж таки, якщо звернутися до коментарів автора, то він хотів віднайти таку точку на планеті, яка була б якнайбільше віддалена від Нью-Йорку в усіх сенсах. Тож, Чорнобиль стає антипростором щодо розвиненого та цивілізованого Американського Яблука, який дає Наді можливість побачити, як у дзеркалі, що б з нею могло статися, якби її батьки вчасно не емігрували до Сполучених Штатів. У другому романі Зона умовно зведена до розмірів комп’ютерного екрану, адже спочатку Адам, а потім і Надя зустрічається тут із мисливцями на людей, які полюють на героїв заради розваги. Тож, їм доводиться рятуватися, покладаючись на власну фізичну силу та спритність. Скориставшись термінологією Т.І.Гундорової, можемо назвати це іще одним проявом «зростання постапокаліптичної футуристичної метафорики , яке відображають нині жанри масової літератури і комп’ютерні ігри типу S.T.A.L.K.E.R» (Гундорова 2013, 399). У «Хлопцеві, що засяяв у темряві» Стельмах нарешті виходить за рамки агону між цивілізованим світом і Зоною, а подає екологічну катастрофу Чорнобиля та Фукусіми як взаємопов’язані та передбачувані перестороги людству. Чорнобиль нарешті отримує право голосу, адже може показати, як відроджується природа у відсутності людини, та розкрити секрети виживання в умовах радіації, а можливо й дійсно вказати на цілющу формулу, яка змінить життя цивілізації. Отже, вперше Чорнобиль позбавляється колористики «doom and gloom» і стає першим ланцюжком на шляху до вдосконалення людської природи, адже Адам та Єва, безпосередні результати впливу Зони, наділяються надлюдськими суперможливостями.

Не буду коментувати враження від прочитання трилогії: занадто вони розбігатимуться в оцінках залежно від позиції, яку обійматиме читач, а перспектива читання буде залежати від багатьох факторів, і національний вимір та особистий досвід трагедій на ЧАЕС відіграватимуть не останню роль. Але про нас пишуть у світі, і це добре! Тож, варто читати і знати, що про нас думають, якими бачать, як реагують на події, які відбуваються у нашому з вами сьогоденні.