Втім, деякі столичні видавничі монстри можуть собі дозволити такі розкошества. Натомість невеликі видавництва в нестоличних містах переважно зосереджені на випуску друкованої продукції економ-класу якнайшвидшими темпами. Більшості не до естетики – тут би вижити якось.

Щасливим – для Кривого Рогу так точно – винятком із цього правила є видавець Роман Козлов. З доктором філології, естетом-раціоналістом Романом Анатолійович розмовляти непросто – кваліфікації та рівня ерудиції тема-в-тему бракне, – зате співпрацювати легко і приємно. Саме в його голові задуманий автором текст уперше втілюється в папері, і саме вимогливість видавця передусім до себе є запорукою найвищого результату. А таким результатом є те, що книжку не хочеться випускати з рук.

І саме таким, must have виданням є тоненька, але непересічна книжечка з довгою назвою «Нові обрії в царині дослідження поетичного стилю (принципи Ельстера)» авторства Освальда Бурґгардта. Вона вийшла друком у «Видавництві Романа Козлова» у 2014 році.

– Ця книга є спробою повернення імені Юрія Клена (Освальда Бурґгардта) як науковця в наш літературознавчий обіг, – говорить видавець книжки Роман Козлов.

Історія появи репринта зворушує. Готуючи у 2013 році доповідь на черговий теоретичний семінар, присвячений спадщині неокласиків, літературознавець, доктор філологічних наук Тетяна Вірченко спостерегла, що одна з праць Юрія Клена відсутня в обігу.

– Себто вона є, – уточнює видавець, – про неї згадують у бібліографічних посиланнях різних літературознавчих енциклопедій, починаючи ще з 20-х років, але самої праці немає, вона досі не була перевидана, крім хіба вінницького наукового збірника в 2012 році. У 4-томнику Юрія Клена, який виходив у діаспорі, є лише кілька літературознавчих праць, відгуків, рецензій, але цієї праці теж немає. Між тим, це магістерська робота Освальда Бурґгардта – абсолютно російськомовного німця, яку він готував до захисту в Київському університеті святого Володимира.

Окрім кількох українських бібліотек, Тетяна Вірченко знайшла цю працю на букіністичному сайті. За якийсь час видання прибуло з далекого Петербургу. Користувачкою цього примірника була Олена Моїсеївна Зілов’янська – викладачка, професор, відомий російський бібліограф, працівниця Санкт-Петербурзької наукової бібліотеки, яка після репресій 1930-х років піднімала багато фондів у цій книгозбірні.

– Книга вийшла 1915-го року. Саме в цей час Російська імперія активно вела бойові дії в Першій світовій війні, саме в цей час Києву було аж далеко не до німців і аж далеко не до видання книжок. Між тим книга вийшла. Освальду на момент, коли він написав цю працю, було 23 роки. По суті, це виклад праці Ернста Ельстера, спрощений і орієнтований на студентське читацьке середовище. Подвигнути студента на видання, очевидно, міг тільки професор Володимир Перетц і його приклад. Ми навіть можемо спостерегти, що назва, яку використовує Освальд Бурґгардт, – «Нові обрії в царині дослідження поетичного стилю», або в оригіналі «Новые горизонты в области исследования поэтического стиля (Принципы Эльстера)» – перегукується з «Нарисами з історії поетичного стилю в Росії» Перетца, виданими за кілька років перед тим.

Але Освальд не побачив цієї книги: 1914 року, після початку Першої світової, усіх німців, і Бурґгардта теж, було депортовано. Поза межами Києва Клен перебував аж до 1918 року. Книга вийшла 1915 року без нього, книга жила своїм життям.

– Наскільки мені відомо з біографічних нотаток, зі спогадів самого Клена, він не ставився до неї як до свого дітища. Він згадував, як повернувся в Київ, чим займалися в революційному Києві 1918–19 років, згадував подальші перипетії свого наукового життя, але ніде не згадував цієї книги.

Оскільки йдеться про часи Російської імперії, то праця студента Київського університету, зрозуміло, була написана російською мовою. Перевидавати її в такому вигляді, зізнається Роман Козлов, було сумно і нецікаво.

– Спільною думкою дійшли рішення все ж таки перекласти її українською, по можливості знайти українські відповідники до цитованих текстів і взагалі спостерегти, ким же був російськомовний німець Освальд Бурґгардт, який буквально через 5 років, 1919 року стане Юрієм Кленом – абсолютно україномовним, і вже цю свою іпостась пронесе до самого кінця життя. Я думаю, що переклад дуже добре відображає сутність Юрія Клена: він був етнічним німцем, але він був українцем від самого народження. Його фрази легко перекладалися, вони неймовірно українські. А ще уявіть: студент Київського університету св. Володимира у 1913–14 році за часів лютування російської шовіністичної влади вводить у працю Шевченка, згадуючи його в одному з останніх розділів.

Отже, у проекту було кілька амбіційних завдань, і всі вони досягнуті. Видавець пояснює, що формат довелося трошечки зменшити, але, ураховуючи великі береги, які були в оригіналі, вдалося практично зберегти первісне зображення.

– У цьому репринті було важливим усе: і представлення оригінального тексту, яким він був видрукуваний, з усіма поліграфічними техніками того часу – і розрядки, і підкреслення, і шрифтові виокремлення – це все неймовірно цікаво спостерігати (ще раз підкреслюю – 1915 рік), і переклад, і примітки. Вони розкривають усі змістові аспекти, які є незрозумілими, можливо, сучасним читачам.

Неокласики і празька школа, Шекспірів «Гамлет» і 30-томник Джека Лондона, зрештою, «Попіл імперій» та Авсбурґ – усе це сплелося в долі Юрія Клена – Освальда Бурґгардта. Драматична доля, титан думки, вагомий внесок – усе це, звісно, про нього, але надто пласко. Етнічний німець, він був послідовним і цілеспрямованим руйнівником «духовних скреп» і в Україні, і в еміграції. Якби зібрати воєдино велетенський перекладацький, чималий власне поетичний і неабиякий літературознавчий доробок Юрія Клена, ми мали б до десятка або й більше томів літератури високого ґарту.

Історія з репринтом магістерської праці Освальда Бурґгардта має ще один поворот, надзвичайно актуальний у наш час.

– Це приклад того, як один, можливо, вимушений крок у житті науковця здатен перекреслити його всі попередні здобутки і вилучити його з наукового середовища назавжди, – підкреслює видавець, який сам є доктором філології. – Ми майже не знаємо, хто такий Ернст Ельстер узагалі, це прізвище ніде не лунає. А між тим саме він одним з перших увів і популяризував термін «literaturwissenschaft», з якого, власне, утворене наше «літературознавство».

Цитата: Мова письменства, літературна мова вища за своїми естетичними вартостями, ніж щоденна мова. Мова поезії, за Ельстером, ближче прилягає до мови давньої. Мова прози, навпаки, бере свій зміст у мові звичайній. Схильність до архаїзмів властива поезії всіх народів, а Ваґнера, наприклад, навіть зрозуміти неможливо, не вдаючись до середньо німецької мови. Цілком протилежне явище спостерігається в мові прози. Мова Лютера своїм успіхом зобов’язана насамперед тій обставині, що черпав він свій зміст у живій народній мові. (с. 57)

Його праця «Принципи літературознавства» виходила в 1897 і 1911 роках у двох частинах. Досі вона була перевидана лише один-єдиний раз – у 70-х роках у Сполучених Штатах одним томом. Її немає в більшості бібліотек – вона або вилучена, або знищена. Знаю лише, що перша частина є в Національній бібліотеці імені Вернадського, друга – у Львівській бібліотеці імені Стефаника. А між тим, це один із перших підручників літературознавства, це основа, базис наукового літературознавства, того, яке ставало на ноги разом із психологією в кінці ХІХ ст., коли писав Франко, коли Вєсєловський складав основи історичної поетики, коли Потебня закладав підвалини своєї теорії… І їхній соратник, автор вагомої літературознавчої праці забутий. Як таке могло статися?

– Ернст Ельстер – це людина, яка перекреслила своє ім’я лише одним учинком, – говорить Роман Козлов. – Він підписав серед багатьох інших професорів Німеччини маніфест на підтримку Адольфа Гітлера. І все, після цього його забули навіть у Німеччині. Його праці не перевидавались, на відміну від інших дослідників. З яких причин він це зробив? Навряд чи по своїй волі, він дуже довго опирався цьому, але, очевидно, під тиском обставин вимушений був свій підпис поставити – коротко цю трагедію я охарактеризував у передмові до книги.

Власне, історія з Ернстом Ельстером – перепрошую за натуралізм – кляп у рота всім, хто патякає, що громадськість – тим паче, науково-літературна – не може нічого змінити в глобальній світовій політиці. І тим, хто махає рукою, мовляв, однаково всі підтримують зло, то яка різниця, від одного голосу нічого не залежить і гірше не буде… Історії німця Ернста Ельстера, етнічного німця Освальда Бурґгардта, а також інших німців і не тільки доводять, що значення має передусім особиста позиція і готовність відстоювати її. Ну і, звісно, спрага працювати над собою, працювати заради ідеї. Як робить це в Кривому Розі, наприклад, видавець Роман Козлов.

 (Ознайомитися та замовити це та інші книжки видавця Романа Козлова можна на сайті інтернет-книгарні «Бібліотека гуманітарія» www.libhum.com.ua).