Re: цензії

28.03.2024|Ігор Чорний
Прощання не буде?
20.03.2024|Наталія Троша, кандидат філологічних наук
Світиться сонячним спектром душа…
У роздумах і відчуттях
20.03.2024|Валентина Галич, доктор філологічних наук, професор
Життєве кредо автора, яке заохочує до читання
20.03.2024|Віктор Вербич
Ніна Горик: «Ми всі тепер на полі битви»
18.03.2024|Ігор Зіньчук
Кумедні несподіванки на щодень
17.03.2024|Ольга Шаф, м.Дніпро
Коло Стефаника
15.03.2024|Ірина Фотуйма
Дух єства і слова Богдана Дячишина
14.03.2024|Ярослав Калакура, доктор історичних наук
Радянська окупація і змосковлення Буковини: мовою документів і очима дослідника
09.03.2024|Тетяна Дігай, Тернопіль
Інтелектуальна подорож шляхами минулого і сучасності

Re:цензії

Про геройство не-героїв, Україну-корову і її загублене вим’я-Крим, або про справжню новелу по-українськи

Подаємо відгук Тетяни Белімової на новелу Галини Максимів «Маркова корова», що здобула друге місце на конкурсі «Новела по-українськи».

Коли відбувається відторгнення частини земель від колись одного цілого, що становило єдину країну, до чого це подібне? Ампутація – це завжди смерть, хай і частини чогось, та все ж це вже поза межами існування: фантомні болі відторгнутого органу, якими б реальними вони не були – всього лише ілюзія колишнього, міраж минулого життя. Цілком невипадково, що новела, яка посіла друге місце на конкурсі прозових творів, присвячених окупованій українській землі, стала також оповіддю про смерть у її символічному й реалістичному вимірі. Вмирає старий пастух, який майже все життя провів на сільському вигоні, вмирає корова на скотобойні, вмирає молодий хлопець, загнаний кимось (ким? можливо, тим самим рогатим, кого проти ночі страшно й згадувати?) у страшне АТО, і вмирає символічна мапа України, бо… її вим’я (Кримський півострів, який своїми обрисами й справді нагадує коров’яче вим’я) відторгнуте від основного «тіла». Це неприродний стан речей, так немає бути, але вже як є…

Новела Галини Максимів «Маркова корова» нагадує за тематичними обрисами тренос, тобто плач за втраченим українським Кримом. Відбулася окупація, а пізніше анексія споконвічних земель українського народу (Тмутаракань – одне з князівств Київської Русі – було частково розташоване на Кримському півострові, пізніше колонізоване османами, та все ж Крим завжди мав православні осередки і тяжів до Великої України). Тому тон оповіді напружено-трагічний, а в кольористиці переважають контрастні барви, що зійшлися у смертному герці, майже як під час загибелі корови на бойні, – білий (колір коров’ячого молока, а значить життя й здоров’я – «з шумком») і червоний (колір крові). Центральним засобом розгортання оповіді є символізм (цілком невипадково авторка обирає смерть центральним символом) і затемнена природа сну, видіння, видива, яке злютоване із реальними подіями, творить фантасмагоричну дійсність. Так само Галина Максимів звертається до фрагментарності, калейдоскопічної зміни подій і обставин, що заміняє собою чітку лінію сюжету і теж є засобом конструювання оповіді.

Основним образом новели, навіть образом-метафорою є Україна, що постає у вигляді корови: Київ – хребет, голова перебуває в Європи, вим’я – відірваний Крим, а хвіст… «— Москалі обрубали "хвоста" нашій годувальниці… Але зате "головою" ми вже в Європі давно, — озивається знервовано батько», - таким є колективне мислення простої, нічим не прикметної, на перший погляд, селянської родини, що його найбільшою мірою репрезентує старший син Марко.

Головний герой новели Галини Максимів Марко – змієборець. Таким є його покликання: захищати рідну корову від ненаситних і підступних зміїв, що спивають молоко. Змій – нечисть у всіх її проявах, і нема значення, чи це лише гадюка, яка нападає на корову Калину, чи сотні гадів, що лізуть по всьому східному кордону, ніби ґедзі, попередньо відтявши півострів-вим’я. Ґедзів відгонять, відкладені ними хробаки видавлюють і знищують, зміїв до смерті забивають дубцями – така плата за зло, проте ціна визволення іноді може бути занадто дорогою.

Так про що, власне, хотіла оповісти у своїй новелі Галина Максимів? Про геройство не-героїв? Про час розплати, який приходить навіть коли вже й існування у межах земних вимірів здається завершеним? Про те, що корова-Україна не може існувати без свого вимені-Криму, як, власне, й він без неї? Все це разом творить неповторний, піднесений, але зовсім не пафосний, без фальшивого надриву й надмірної сльозливості твір, який виконує основне призначення мистецтва – несе у собі часточку справжнього, неперехідного гуманізму!



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus

Останні події

20.03.2024|14:23
У київському просторі PEN Ukraine відбудеться публічна розмова Мирослава Мариновича з Мирославою Барчук
20.03.2024|14:02
В Україні видадуть продовження серії «Червоний Арлекін» італійського письменника Роберто Річчі
20.03.2024|14:00
У «Видавництві 21» готують до друку перше в Україні гумористичне фентезі про ІТ
15.03.2024|16:37
У Києві презентували епічне фентезі «Кий і морозна орда»
14.03.2024|11:27
Книга Сергія Руденка "Бій за Київ" у фінському перекладі увійшла до короткого списку премії Drahomán Prize 2023 року
09.03.2024|14:20
Оголошено імена лауреатів Шевченківської премії-2024
06.03.2024|18:34
Оголошено претендентів на здобуття Міжнародної премії імені Івана Франка у 2024 році
05.03.2024|11:11
У Львові презентують книжку Олени Чернінької, присвячену зниклому безвісти синові
05.03.2024|11:09
«Сапієнси»: потаємна історія наукової фантастики. Лекція Володимира Аренєва
01.03.2024|13:50
«Маріупольську драму» покажуть в Ужгороді та Києві


Партнери