Прогулянки містом буваю зовсім різними: музичними, словесними, віртуальними, пішки, екскурсійні тури відомими місцями і тому подібне, а ще прогулянки бувають навиворіт, такі як старі, чорно-білі фільми. Переглядаєш їх з останнього ряду кінотеатру, обов’язково кінотеатру, напівпустого, де ти один-на-один зі слайдами, чекаєш з нетерпінням тієї миті, запах вузьких проходів, крісел, всієї атмосфери як гіперметафора зупиняє буденність. Такою, напевне, має бути нова поезія, так вона, напевне, має дихати - по-новому свіжо, відкривати ще одну сторінку у розкритті антропоцентризму. Такою вона і є у віршах львівського поета Павла Щепана.

Часом закодована, часом це абсолютна метафора, як капуста багатошарова, часом вираження крику, розчиненого, стертого до основи «я», ліричний герой навіть не бажає представлятись, не приймає уявної маски, його нема, він все і нічого, він – «безпритульне «я»»

Творчість цього автора – пошук живої матерії, того що сколихне, що воскресить глиняного, міфічного Голема. Екзистенції прописані на стікерах, що виконують функції шпалер. Теми – багатовалентні: від любові до пошуку сутності буття та імпресіоністичного споглядання. Для прикладу його жіночий ідеал – муха:

«ти схожа на муху

буквально

на жінку з розпростертими

руками

з великим історичним

носом

можливо ти колись мене

попросиш

забути

те як кровоточать твої

коси

і розсипаються твої

думки

мов газети по кімнаті

під час наших з тобою

ремонтів

або розтікаються фарби

на стінах

як наші з тобою сварки

без будь-яких поштових

марок

на тих листах які

я так і не відправив тобі

де було сказано

що ти жінка а не просто

муха

чи можливо муза

краще просто забути

бо ж ремонт тривав

недовго

бо дім розвалився

і я жив на вулиці

поблизу майстерні художниці

а це вже вибач буде

буде інша

історія»

Жіночність - в скафандрі, не обов’язково пов’язана з любов’ю, вона як ще одна сутність на полиці з різними ароматами, часом аромат цикорію витісняє її. Та все це відбувається в невпинному дифузному русі, у ритмі прогулянки. Автор не завмирає поруч вітрин, чи над калюжами, щоб розгледіти себе, це зовсім здається непотрібним, він розглядає тільки себе зсередини. Світ же у нього – сад, де можна побачити без спеціальних приладів іони, складові матеріальних речей, майже як у кінострічці Аронофські «Фонтан». Іноді черевики мовчазного споглядача, інтерпретатора звуків та запахів, перехожих на вулиці, муляють, він їх у гніві кидає, бере курс на бунтарство:

«…треба перестати думати

і навчитись пити чай

із дитячих чашок

піти на вибори

і намалювати ластівку

на бюлетені

під усіма кандидатами

поставити хрестики

відчути себе у стані

протесту щоб мене

показали на відео

і передати привіт

тим хто поруч

а саме повз»  

Ліричний герой, як стариган з крилами з однойменної повісті Маркеса. Зовсім не підходящий, випадаючий з загального контексту. Фрік поміж «всезнаючих» людей з інструментальним складом розуму. Диво – яке вже втратило свою дивовижність для них. Можемо прослідкувати аналогічні роздуми, але вже у моторошному ключі:

«інколи мені здається

що той Бог підкидає

у наш вольєр

людей схожих на янголів

у них відсутні крила

вони не їдять манни

не пророкують світло

лиш дивляться в наш бік і йдуть

у дальній кут

ховаючи погляд

і прекрасне обличчя

в них дивакуваті ймення

ідеальне тіло

відсутній характер

вони не знають слів

вдягаються у чорні сукні

тим самим залишаючи без відповіді

-чи вони від Бога?

чим довше вони у вольєрі

тим швидше росте напруга

чоловіки частіше поглядають

у їх бік

жінки гнівно мовчать

замкнувши руки на грудях

і як тільки насувається туга

чоловіки щось собі обирають

у своїх замурованих душах

жінки обговорюють план жорстокого

вбивства

а діти спокійно сплять

янголи покидають вольєр

залишаючи по собі пустку

- багато ще треба обдумати -

мовлять один одному чоловіки

забувши про смерть

а жінки відправляються у шопінг-маркети

здавати зброю

лиш діти нарешті прокидаються зі сну»

Павло Щепан замилований іншою реальність, можливо вона зійшла з ранніх стрічок Вуді Аллена, зійшла у зал, вийшла на вулиці, вже сплячого, пустого, чорно-білого міста, міста-декорації.